Багдад - поле битви між Вашингтоном та Тегераном

Якщо не долар, то, може, євро? Відколи президент США Дональд Трамп поновив дію санкцій проти Ірану, відтоді іракські політики та бізнесмени шукають шляхи, як обійти перешкоди у торгівлі з сусідньою країною. Тому що Ірак та Іран економічно дуже тісно переплетені один з одним, річний обсяг торгівлі між ними становить 12 мільярдів доларів США.

Про можливість використання євро для розрахунків у торгівлі першим заговорив речник іракського уряду Саад аль-Хадіті. "Санкції обмежуються головно банківським сектором, - спробував він знайти вихід із ситуації. - Ірак дотримуватиметься заборони та не укладатиме угод з Іраном з розрахунком у доларах. Окрім цього, жодних проблем для нас виникнути не повинно".

Високопоставлена делегація Іраку повинна невдовзі представити цю пропозицію у Вашингтоні. У Багдаді сподіваються, що там з розумінням поставляться до труднощів Іраку і для країни погодять певні винятки.

Торгівля в обхід

У Союзі підприємців Іраку зараз курсує інша ідея: кордон між Іраком та Іраном простягається на 1300 кілометрів, чи зможуть США й справді в достатній мірі його контролювати? Якщо ні, то це могло б пожвавити ринок, навіть якщо в такому разі йтиметься про чорний ринок.

В Іраку обговорюють зараз багато пропозицій, бо через санкції США Багдад опинився між двох вогнів. Прем'єр Іраку Хайдер аль-Абаді тепер може хіба що вибирати, з ким він хотів би мати менше проблем: з сусіднім Іраном чи з США, з якими Ірак з часу вторгнення в 2003 році тісно пов'язаний у багатьох сферах.

Бо ембарго, яке президент США Дональд Трамп запровадив проти Тегерана, не залишає іракському прем'єру виходу: або він дотримується санкцій США та ризикує наразитися на конфлікт з потужним сусідом: або ж він обходить їх та накликає на себе гнів адміністрації Трампа.

Першу реакцію Багдад вже відчув. Коли на початку серпня прем'єр Іраку Хайдер аль-Абаді заявив, що його уряд дотримуватиметься санкцій, то обурена реакція з Ірану не змусила на себе довго чекати. Як і з Іраку з лав "Альянсу завоювання", блоку кількох союзних Ірану шиїтських партій, який на виборах до парламенту Іраку у травні показав другий результат. У Багдаді зрозуміли це як сигнал, що Іран не лише в стані, а в разі сумнівів і матиме бажання за першої нагоди усунути уряд аль-Абаді - щонайпізніше на наступних виборах.

Кому "належить" Ірак?

"Іран намагається втримати Ірак у своїй гегемоністичній осі, яку він вибудував в минулі роки", - каже іракський політолог Хайдер Саід з Арабського центру досліджень та політичних студій у Катарі. Над цієї віссю Іран працював від початку війни в Сирії. Через наявність там іранських військових підрозділів вплив Тегерана простягається через Ірак, Сирію та Ліван аж до кордонів Ізраїлю, який мулли проголосили головним ворогом. "Тегеран у жодному разі не хоче, щоб ця вісь розламалася", - стверджує Саід в інтерв'ю DW.

І навпаки: США не хотіли би втратити Ірак на користь Ірану, додає Саід. "З моменту вторгнення в 2003 році США дуже багато інвестували в Ірак. Ці зусилля не мають бути марними", - каже експерт.

Як США, так і Іран, вочевидь, розглядають боротьбу за Ірак як гру з нульовою сумою: або ж Багдад повністю належить Тегерану, або ж Вашингтону. В Іраку ж сподіваються, що зможуть спонукати обох супротивників принаймні до незначних компромісів.

"Або - або"

Вашингтон теж намагається послабити тон. У посольстві США в Багдаді нещодавно заявили, що Ірак поки не порушував режим санкцій проти Ірану. На ці примирливі сигнали й роблять ставку члени іракської комісії, яка невдовзі має відбути до Вашингтона.

Й справді, заяву посольства США можна інтерпретувати як прихований знак готовності піти у певних межах назустріч Іраку. Утім, впевненим у цьому бути не можна, запевняє політолог Хайдер Саід у розмові з DW. "Вашингтон очікує, що Ірак прояснить свою позицію: або ж він на боці США - або ж на боці Ірану", - додає Саід.  

Зовнішньополітична слабкість Багдада сягає своїм корінням у 2003 рік - рік вторгнення США, а також зумовлена його наслідками. Передусім фаворит США, шиїтський політик Нурі аль-Малікі, який був прем'єр-міністром Іраку з 2006-го по 2014 рік, своєю орієнтованою на конфесійну приналежність політикою сприяв розколу між шиїтською та сунітською групами населення країни.

За правління аль-Малікі передусім суніти почували себе ущемленими, а тому засновували екстремістські збройні угруповання, які часом плавно вливалися в терористичні організації на кшталт "Аль-Каїди" чи згодом "Ісламської держави" (ІД). Проти насильства з їхнього боку шиїти намагалися захиститися, створюючи свої збройні об'єднання. Деякі з них, як-от ті, що утворили "Альянс завоювання", з того часу підтримують дуже тісні зв'язки з Іраном.

Водночас у Тегерані розуміють, що за допомогою лише цих збройних груп повністю домінувати в Іраку не вдасться. Бо вже давно не всі шиїти вітають політичну близькість до сусідньої країни, а суніти таку надмірну близькість відкидають.

Біда на півдні Іраку

Жорсткі позиції Вашингтона та Тегерана спричиняють Багдаду і внутрішньополітичні проблеми. Бо окрім інших товарів та послуг, країна імпортує з Ірану також воду та електроенергію - з огляду на теперішню хвилю спеки  в Іраку від цього імпорту Багдад відмовитися навряд чи може, а особливо, якщо взяти до уваги протести на півдні країни.

Вже кілька тижнів люди в цій частині Іраку виходять на вулиці через неналежну інфраструктуру та комунальні послуги. Якщо матиме місце й подальше скорочення й без того обмеженого енергопостачання, то це призведе до ескалації ситуації. І тоді Іран та США, якщо не проявлять готовності до поступок, домінуватимуть у країні, в якій ніяк не заспокоїться політична та економічна ситуація, і яка більш ніж будь-коли залежатиме від зовнішньої підтримки.