Реформа системи правосуддя завжди була серед революційних вимог українок та українців. Революція гідності запустила механізм перезавантаження судової влади, багато суддів стали заручниками атестації, переатестації, заморожених повноважень. До органів правосуддя навіть увійшли нові суддівські кадри. Натомість систему, що відповідає за процедури входження та дисциплінарні процедури, не вдалося оновити.
Утім, коли раніше мова йшла про одіозний суд, більшість ідентифікувала його з Печерським районним судом міста Києва, зараз його заступив Окружний адміністративний суд міста Києва. Наявність епітетів, якими позначаються цілі суди, явно не є ознакою здорової системи правосуддя.
Цього разу каталізатором суспільного незадоволення системою правосуддя, що вилилося у черговий масовий протест під стінами Офісу президента (ОП), стала одна зі справ Сергія Стерненка. Сергія називають політичним в'язнем, і не лише його, є низка справ, які сприймаються багатьма громадськими активістами як політично упереджені.
Якщо раніше масові правопротестні акції відбувалися під знаменами потерпілої від насильницького злочину Катерини Гандзюк, то цього разу йдеться про обвинуваченого у злочині.
Протест 20 березня був покликаний не лише вимагати звільнення Сергія чи закриття справи проти нього, а й містив вимогу справедливого правосуддя, а по собі залишив "протестний арт" на будівлі ОП та пошкодження майна. Варто зазначити, що це не перша акція, навіть в умовах карантинних обмежень протести відбувалися постійно, а громадськість та певні політичні сили супроводжували судові засідання.
Читайте також: Вирок Стерненку: за що громадського активіста засудили до семи років ув'язнення?
Безлади біля ОП - наслідок відчаю. Але які наслідки?
Очевидно, що ці події є наслідком концентрованого відчаю через неможливість впливу на відставку міністра внутрішніх справ, через подекуди демонстративну заангажованість генеральної прокурорки, тріумфальні повернення на свої посади суддів, котрим суспільство виписало "вовчий квиток". Але чи можуть протестувальники таким чином вплинути на нагальні реформи?
Люди розлючені та незадоволені, соціальними мережами несеться як героїзація, так і вандалізація, але це не заважає, з одного боку, речнику МВС Артему Шевченку називати їхні дії "хуліганськими витівками", а фракції "Слуга народу" збирати підписи для скликання позачергової сесії парламенту. Між іншим, випадково чи ні - впливова партія поводиться достатньо інфантильно, а міністр внутрішніх справ Арсен Аваков знову гне комунікаційну лінію "єдиного дорослого у владі", якому фактично не дошкуляють маленькі варвари.
Читайте також: Коментар: Вирок Стерненку - вирок усій судовій системі України
Вплив на юстицію
Мене особисто в подіях біля ОП бентежать не стільки малюнки й підписи, виплески агресії чи вибиті вікна, а повідомлення про те, що учасників акції затримували без дотримання юридичних процедур і без жодних пояснень. Але найбільше мене тривожить те, що вимога демонстрантів містить у собі той самий політичний вплив на систему права, проти якого, власне, і протестують люди.
Однак цей протестний вплив вважається обґрунтованим справедливістю, а той, який існує, обґрунтований, наприклад, корупцією та тиском. Утім, і те, і інше позначається на послабленні ролі права. Не право впливає на політику, не право є запорукою справедливості, а навпаки.
Читайте також: Резонансні справи в КСУ: перспектива залежить від суддів?
Так само мене непокоять заклики учасників акції протесту стосовно незалежності системи правосуддя, адресовані президенту. Саме місце проведення акції, написи на будівлі ОП - це апеляція до президента, аби він втрутився, виправив ситуацію, відновив справедливість. Але це шлях у нікуди. Президент, ким би він не був, не повинен цього робити. Президент не має виходити на пресконференції щодо тієї чи іншої резонансної судової справи і впливати на думку громадськості, судів та нівелювати презумпцію невинуватості. Але з іншого боку, президент не повинен і втручатися в роботу системи правосуддя.
Дії президента мають бути обмежені протоколом його повноважень. І тут мають працювати заклики щодо якісного добору та представлення кандидатів та кандидаток на посади за президентськими квотами, відкриті конкурси, дебати, дослуховування до експертних думок, а не заклики все одно тиснути на систему правосуддя, маючи суспільний мандат справедливості.
Бо від того, що будуть вибиті шибки у приміщеннях влади, не вдасться побудувати шибеницю для несправедливості. У результаті влада все одно зберігатиме свій вплив на право.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.