З фронту в Україні на біржу в США: історія стартапу Swarmer

Український оборонний стартап Swarmer став справжньою сенсацією, вивівши в березні цього року свої акції на американську біржу Nasdaq, що дозволило збільшити капіталізацію компанії протягом першого дня торгів у 6,2 раза порівняно з ціною розміщення. Ринкова вартість компанії вже тоді перевищила 380 мільйонів доларів і продовжує зростати. Компанія розробляє інтелектуальне програмне забезпечення, що дозволяє дронам діяти єдиним "роєм". Про те, як працює ця технологія на полі бою, чому штучний інтелект ефективніший за людину та як українській компанії вдалося залучити західний капітал під час війни, в ексклюзивному інтерв’ю DW розповів співзасновник Swarmer Сергій Купрієнко. Купрієнко - український фахівець у сфері штучного інтелекту, раніше він обіймав керівні посади в таких технологічних компаніях, як Ring та Squad Ukraine, Amazon. Нині ж він зосереджений на military-технологіях.

DW: Пане Купрієнко, про вашу компанію поки що мало відомо широкій аудиторії. Розкажіть, що таке Swarmer, як вона з’явилася і чим ви займаєтеся?

Сегрій Купрієнко: Компанія заснована у 2023 році, приблизно в травні, мною та моїм кофаундером Алексом Фінком. Ми вирішуємо таку проблему: наш продукт - це набір програмного забезпечення, який дозволяє умовно будь-якому дрону стати частиною самокоординованої групи і виконувати складні завдання без мікроменеджменту оператора. Масштаб - від одиниць до сотень дронів у групі.

Чому саме ви вирішили цим займатися? Штучний інтелект і дрони - це нова, але вже актуальна для України тема. Як ви зрозуміли, що це може спрацювати?

Це 2023 рік.  Тоді я ще працював в Amazon. І одного разу просто прокинувся з ідеєю, ходив із нею, і вона мені дуже подобалася. Стало зрозуміло, що роботи, дрони, автоматизовані засоби - це вже не майбутнє, це сьогодення. І поки ми ухвалюємо рішення та керуємо ними за допомогою людей, ми все ще дуже обмежені когнітивними та комунікативними спроможностями самої людини. Плюс завжди є суб'єктивне упередження, зважаючи на персональну історію, психологічний стан людини тощо. 

Ми продовжуємо використовувати систему керування полем бою, яку людство будувало 1000 років - вертикально-ієрархічну, модульну. Вона створена під обмеження людини: пара очей, мозок, пара рук, наша психологія. Але якщо будувати систему керування для комп'ютерів, а не для людей - це принципово інший рівень ефективності. Простий приклад: людина на полі бою тримає в голові максимум кількох найближчих сусідів чи підрозділів. Комп'ютер одночасно може керувати сотнями. І це означає принципово іншу швидкість і якість прийняття рішень.

Потім я подзвонив своєму старому знайомому Алексу і кинув йому ідею. Попросив допомоги зі структуруванням. Він за одну ніч у Техасі написав п'ятисторінковий документ й надіслав мені і наступного дня ми зареєстрували компанію.

Читайте також: Феєричний дебют Swarmer на біржі: що це дає Україні?

Це вже реальний інструмент, який масово застосовується в українській армії, чи поки що це разові випробування?

До цього часу ми працювали з великими дронами, зараз переходимо на роботу з малими, бо їх набагато простіше масштабувати. На жаль, поки деталі розкрити не можу. Але в цілому, так, це технологія, яка працює, яка дає результати. За 2024-2025 роки сумарно більше 100 тисяч бойових вильотів. Хоча тут треба розуміти: ми весь цей час щодня активно вдосконалюємо технологію. Те, що літало вчора, вже не те, що літає сьогодні, і не те, що буде завтра. Тому, яка саме технологія "активно працює", - відповісти складно.

Як росіяни реагують на вашу технологію? Вони адаптуються, знаходять протидію? І як ви відповідаєте на ці виклики?

Технологія сама по собі не вирішує всіх проблем і не робить дрони якоюсь магічною зброєю ЗСУ. Вона просто дозволяє радикально зменшити залежність від кількості навчених людей, що завжди є дефіцитом. І радикально збільшити кількість засобів, які можна одночасно задіяти. Росіяни теж експериментують у тому самому напрямку. Антироєві системи розвиваються - лазерна зброя, ефективніші кінетичні ефектори для захисту об'єктів. Ми просто виходимо на новий виток "меча та щита". Що можу сказати: в основу системи закладено підхід, коли поведінку дрона можна змінювати буквально на льоту. Офіцер намацав нову тактику, перевірив, розкатав на всі активи - і через дві години вже все працює по-іншому.

Де розташоване ваше виробництво та команда? Чи залишається щось в Україні?

Абсолютна більшість компанії в Україні, розробка - в Україні. У нас два офіси: в Києві і Львові. Є офіс з інтеграції у Варшаві, Таллінні, і офіс у Техасі, у США.

Чи можна сьогодні називати Swarmer українською компанією, зважаючи на міжнародну структуру?

Абсолютно. І більш того, для нас, незважаючи на всі зміни і навіть вихід на IPO, починаючи від членів ради директорів і закінчуючи останнім інженером, Україна - це пріоритет номер один. 

Ви вивели компанію саме на американську біржу. Чому це було важливо і що це означає для вашого бізнесу?

По-перше, ми будували компанію від самого початку як стартап, з метою або виходу на публічний ринок, або продажу великому гравцю. Так сталося, що ми стали публічними раніше, ніж планували навіть три роки тому. З іншого боку, для нас це важлива точка - доступ до капіталу на принципово інших умовах, ніж на приватному ринку. Це і прозорість, і комплаєнс. Ми завжди хотіли мати правильно побудовану прозору структуру управління та звітності. Тепер вона підтверджується і підтверджуватиметься щороку зовнішнім аудитом. А чому саме американська біржа? Тому що ми, я вірю, обрали найкращу біржу в світі, і при цьому найскладнішу. І ми це зробили.

Читайте також: Попит на антидроновий досвід України: чому Києву діяти треба швидко

Наскільки складним був процес виходу на IPO для українського Defense Tech стартапу? Що було найбільшим викликом?

IPO ми провели успішно: продали ту кількість акцій, яку планували, за ту ціну, яку планували. Все інше - це вже робота ринку, і ми рухаємося далі. Найскладнішим у самому процесі була не якась конкретна точкова проблема, а доволі велика культурна різниця між роботою європейських і американських команд, між ринками капіталу, комплаєнсом, усім іншим. Є величезна різниця - фінансова, управлінська, менеджерська, аудиторська - між Америкою та Європою. Україна в цьому сенсі зараз фактично на одній мові з Європою. І для того, щоб поєднувати й узгоджувати ці два світи, ми витрачали й будемо витрачати помітну частину енергії та часу. Доступ до дорослих ринків капіталу принесло із собою й дорослу, якісну західну систему менеджменту та довгострокового планування. Воно швидше допомагає нам рухатися туди, куди ми хочемо, а не відволікатися на сторонні речі.

Як вам вдалося переконати інвесторів вкладати гроші в компанію з країни, де триває війна?

Просто багато роботи і максимальна прозорість. І все. Як виявляється, ніякого секрету немає. Треба просто старатися. Ну і якщо говорити саме про IPO - ми не ходили когось переконувати, бо зараз акцію може купити кожен. Десь ми зробили дуже класну домашню роботу, десь ми самі по собі виняткова компанія, а десь нам просто пощастило з часом або ще з чимось. За 24 години до IPO, коли ми проводили прайс-мітинг щодо торгової ціни акції, ніхто не знав, правильно ми робимо чи ні. Ми просто робили все, що могли.

На що підуть залучені через біржу кошти?

Окрім невеликої частини операційних витрат - це продовження досліджень та розробки (R&D). У нас ще дуже багато попереду: інтеграція нових засобів, нових спроможностей і адаптація - тобто робота з якомога більшою кількістю засобів, клієнтів, підрозділів. Це і є основний напрямок.

Чи є ризик, що з виходом на американський ринок технології та управління компанією поступово перемістяться до США?

По-перше, навіщо? По-друге - ні. Структура управління зараз і плани не передбачають нічого подібного. Ми не плануємо, не очікуємо і не збираємося цього робити.

А чи є гарантії того, що ваші розробки працюватимуть насамперед на користь України, а не потраплять до чужих рук?

Абсолютна більшість команди - в Україні. Мій кофаундер народився за 5 км від України, старанно вчить українську. Для мене відповідь очевидна. Але до цих ризиків ми ставимося дуже серйозно з першого дня. Я кажу не про навмисну передачу, а про кіберзагрози та витоки - тому ми дуже багато уваги приділяємо кібербезпеці та шифруванню. І з точки зору відвантажень ми завжди співпрацюємо з усіма необхідними службами, щоб упевнитися, що технологія не потрапить туди, куди не треба.

Чи означає ваш кейс, що в Україні вже формується повноцінна Defense Tech індустрія? Чи є у вас конкуренти й партнери?

Ми, мабуть, перший український стартап, який почав платити гроші іншим українським стартапам за використання технологій - ще два роки тому. Ми не виробляємо все: ми сфокусовані на автономності та роєвих системах. Все інше - де можна ліцензувати або купити у когось - ми так і робимо. Для нас критично важлива швидкість, і ми тримаємо фокус на тому, щоб усе разом працювало ефективно. Ринок в Україні давно сформований, і Україна зараз перебуває в такому трохи дивному стані: дуже багато класних інженерів, але дуже мало людей, здатних із цього побудувати довгострокову бізнес-стратегію. Хоча я радий, що молоді засновники, з якими ми спілкуємося після кожного нашого раунду і після IPO, починають думати такими категоріями. Починають залучати не лише кошти, але й менеджерський досвід. Дуже вірю, що наша індустрія підросте.

Чи є запит на вашу технологію з інших країн? Готові ви її експортувати?

Покажіть мені зараз країну у світі, яка не хоче українські оборонні технології, або тому що вони союзники, або тому що вони наші вороги. Хочуть усі. Але ми до цього ставимося максимально обережно. Деталі щодо конкретних партнерств - це окреме питання, яке ми опрацьовуємо відповідально.

Якою ви бачите роль України у сфері Defense Tech після війни?

Після того, як ми вперше в нашій історії по-справжньому переможемо Росію, у нас буде ще дуже багато роботи всередині України. Я не бачу формату нашої перемоги, за якого Росія на нормальний період часу не буде нам дошкуляти військово або парамілітарно. Для нас особисто - ми завжди тримали в голові цивільне застосування. Я хотів би колись керувати тракторами і доглядати виноградники в Закарпатті, а не дронами. Є кілька проєктів у цивільному напрямку, але поговоримо після війни. Вся історія людства - це про те, як ми вчилися максимально ефективно воювати, а потім з цих технологій виростали інтернет, телефони, супутниковий зв'язок та все інше. Тут точно та сама логіка.

Чи може Україна стати глобальним центром Defense Tech? І чи не ризикує вона залишитися лише полігоном для тестування нових технологій?

Ми вже не єдиний полігон у світі, як показали події на Близькому Сході. І в України є всі шанси - ми вже значно просунулися далі, ніж багато західних країн, за багатьма напрямками. Маємо всі умови для того, щоб це збереглося на довгі роки.

Що для цього потрібно?

По-перше, потрібна здорова регуляторна політика щодо експорту зброї: держава має допомагати верифікувати кінцевого користувача, а не менеджерити відвантаження. По-друге, нам потрібно перейти від гаражних рішень, яких досі дуже багато, хоча ми вже навчилися робити презентації, до нормальної системи бізнесу та кооперації. Зараз дуже мало прикладів хорошої кооперації - це наша проблема як екосистеми. Люди замість того, щоб використати рішення сусіда, перевинаходять усе на світі. Тому що впроваджувати щось чуже - дорого, болісно і неприємно, а винаходити нове - весело і приємна інженерна робота. Але треба робити те, що треба, а не те, що хочеться. Це базова бізнес-логіка, але дуже важлива.

Чи готові ви до того, що ваша технологія може використовуватися не лише для оборони України, але й у конфліктах в інших частинах світу?

Якщо ми продовжуємо функціонувати в ментальній моделі, коли захист - це просто "давати здачі", коли тобе б'ють, то ми бачимо, до чого це призводить. Україна показала всьому світу, що це дуже інфантильна і дуже неприємна історія. Тому відповідь очевидна.

І на останок: майбутні війни, чи виграватимуть їх армії людей, чи технологічні компанії?

Ми вже, по суті, живемо в реальності, де армія роботів має більше значення, ніж армія людей. Ми в черговий раз перевинаходимо технологію війни. Найпростіший спосіб перемогти армію роботів - не знищити їх, а зламати. Тому кібербезпека та інфобезпека відіграватимуть набагато важливішу роль, ніж залізо, чавун і порох.

Але людина залишається в цій системі. Питання - на якому рівні абстракції вона приймає рішення. Від того, що не конкретна людина кидає гранату, а робот, відповідальність все одно залишається за людиною. Міняється рівень, але не відповідальність.