Віллі Брандт на колінах: 50 років великому жестові у Варшаві | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 07.12.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Віллі Брандт на колінах: 50 років великому жестові у Варшаві

7 грудня 1970 року німецький канцлер Віллі Брандт став на коліна у Варшаві - це відкрило шлях до примирення між Польщею й Німеччиною. Утім, пів століття по тому деяким полякам цей жест видається "порожнім".

Німецький канцлер Віллі Брандт на колінах перед меморіалом загиблим учасникам повстання у Варшавському гетто

Німецький канцлер Віллі Брандт на колінах перед меморіалом загиблим учасникам повстання у Варшавському гетто

Канцлер простояв навколішки лише 30 секунд. Але ці пів хвилини увійшли в історію. У грудні 1970 року Віллі Брандт (Willy Brandt) став першим федеральним канцлером Німеччини, який прибув з візитом до Польщі. На той момент минуло лише чверть століття, відколи Німеччина окупувала Польщу, вчинивши на її території масові вбивства. Брандт поїхав до Варшави, аби дати сміливий поштовх перезапуску польсько-німецьких відносин.

Зранку 7 грудня 1970 року Брандт поклав вінок до пам'ятника загиблим учасникам повстання у Варшавському гетто. На знак пошани до пам'яті євреїв, які були зігнані до цього гетто і, не змирившись зі знущаннями німецької окупаційної влади, вирішили боротися за свою гідність. Брандт поправляє чорно-червоно-золоту стрічку на вінку, робить кілька кроків назад, чекає. І раптом падає на коліна, схиливши голову перед пам'ятником. Він завмирає, стоячи навколішки на мокрому, холодному граніті. Фотографи метушаться, поспішаючи зробити вдале фото - вони відчувають, що стали свідками історичного моменту, їхні фото облетять світ.

Читайте також: Варшавське гетто: нелюдські умови смерті

Чого словами не сказати

"Над прірвою німецької історії, відчуваючи тягар мільйонів вбитих, я зробив те, що роблять люди, коли самих лише слів замало", - написав згодом Брандт у своїх мемуарах. Канцлер став на коліна як людина, що кається, вдавшись до християнського символізму. Він молився, просив пробачити німців, пригадував Брандт. Тобто він, будучи все життя противником нацистів, просив пробачення від імені всього німецького народу. Чи був цей жест заздалегідь запланований? "Ні, не був, - пише Брандт. - Мої найближчі помічники були не менш здивовані, ніж фотографи і репортери, що стояли поряд".

Кшиштоф Рухневич

Кшиштоф Рухневич

Несподіванкою цей жест став і для польського уряду, каже Кшиштоф Рухневич, професор історії Вроцлавського університету. До того моменту в уявленні поляків це були "злі німці". Їх виставляли реваншистами, роздмухувачами війни", - розповідає Рухневич. "І тут раптом з'являється німецький федеральний канцлер, який стає на коліна, який демонструє готовність до каяття", - продовжує історик. За його словами, польська влада правильно сприйняла цей жест - як жест примирення. "Але партійна пропаганда після цього не припинила виставляти німців у негативному світлі", - додає він.

Читайте також: Концтабір "Аушвіц". Шокуюча історія

Жест Брандта без підтримки більшості

Утім, фото з німецьким канцлером, який стоїть на колінах перед монументом у Варшаві, польські газети тоді не друкували, констатує Кшиштоф Рухневич. "Поляки здебільшого, імовірно, так і не дізналися про це", - припускає історик. Тому, на його думку, у справі примирення двох народів цей символічний жест якщо і мав значення, то лише у довготривалій перспективі.

А у Німеччині? "Жест Брандта був порушенням табу", - вважає історикиня Крістіна Маєр (Kristina Meyer) з Фонду імені Віллі Брандта. "Можна навіть стверджувати, що це був поворотний момент для німецького суспільства й осмислення нацистського минулого", - продовжує Маєр. Вона зазначає, що німці на той момент здебільшого ще не готові були визнати спільну відповідальність кожного за злочини нацистів. Тогочасні опитування громадської думки свідчили, що кожен другий житель Західної Німеччини не схвалював жесту канцлера, вважаючи його перебільшеним.

"Наріжний камінь зближення"

Під час того історичного візиту до Польщі Віллі Брандт підписав також так звану Варшавську угоду. Поки він схиляв голову перед пам'ятником вбитим нацистами жителям Варшави, у президентському палаці на нього вже чекало польське партійне керівництво. Підпис Брандта під Варшавською угодою означав відмову ФРН від претензій на втрачені після війни території на схід від Одеру, які відійшли до Польщі. Опозиція у Бундестазі - представники консервативних ХДС і ХСС - відкидали цю угоду з Варшавою. Крайні праві навіть таврували Брандта "зрадником народу". 

Крістіна Маєр

Крістіна Маєр

Озираючись у минуле, багато істориків сходяться на думці, що політика зближення, яку сповідував Брандт, була кроком на довгому шляху до возз'єднання Німеччини, яке завершилося 1990 року. "Фактичне визнання кордону по течії річок Одер і Нейсе створило спільні підвалини до політичного порозуміння", - каже Крістіна Маєр. Вона наголошує, що таким чином жест Брандта став поворотним моментом у зближенні Сходу і Заходу, яке змогло повноцінно реалізуватися лише після повалення комуністичної влади у країнах колишнього Східного блоку. 

Примари минулого повертаються

Принаймні так вважали по обидва боки німецько-польського кордону ще донедавна. Однак нині, коли при владі у Варшаві націонал-консервативний уряд, сформований партією "Право і справедливість" (ПіС), офіційний погляд на партнерство двох країн і на жест Віллі Брандта змінився. Останніми роками у польських ЗМІ домінують такі слова, як "недовіра" чи "відчуження", коли йдеться про відносини з Берліном. Нерідко причиною чергових непорозумінь між сусідами стають примари минулого. Останнім приводом для дискусій стало питання, чи потрібен у німецькій столиці окремий пам'ятник полякам з числа жертв злочинів нацистів.

21 червня 1990 року - міністри закордонних справ ФРН і Польщі підписують угоду про кордон

21 червня 1990 року - міністри закордонних справ ФРН і Польщі підписують угоду про кордон. Така угода була однією з передумов німецької єдності, які висували міжнародні партнери

"З погляду останніх років я бачу у Брандті, що стоїть на колінах, лише порожній жест, - каже у розмові з DW депутат від ПіС Аркадіуш Мулярчик. - За цим нічого не стоїть. Що це за вибачення за злочини, якщо за цим не послідували матеріальні компенсації полякам?" У польському Сеймі він очолював комісію, яка формулювала вимоги до Німеччини щодо репараційних виплат як відшкодування за Другу світову війну

"Під час Другої світової війни загинули майже стільки ж поляків, як і євреїв. Але єврейські громадяни, які живуть у США чи Ізраїлі, отримують компенсації, а поляки - ні", - критикує Мулярчик. За оцінками істориків, внаслідок Голокосту загинули близько шести мільйонів євреїв, із них три мільйони були громадянами Польщі. Етнічних поляків серед загиблих від рук нацистів було також близько трьох мільйонів. Націонал-консервативний уряд у Варшаві протягом останніх років старанно підживлює бачення, згідно з яким падіння Брандта на коліна у польській столиці було лише окозамилюванням, орієнтованим на міжнародну аудиторію, а справжнього каяття перед поляками, мовляв, ніколи не було.

Польський історик Рухневич зізнається, що нинішній стан відносин Берліна й Варшави йому багато в чому нагадує статус-кво, який панував 1970 року. "Символізм того примирливого жесту, як ми це відчуваємо сьогодні, і досі недостатньо усвідомлений", - нарікає дослідник.

DW.COM