Все почалося в Коломиї, або Подвійне життя німецького журналіста Ґруббе | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 02.09.2021
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Все почалося в Коломиї, або Подвійне життя німецького журналіста Ґруббе

У часи Другої світової він конфісковував майно євреїв та наказував зводити гетто. А після 1945-го затято писав як журналіст про пригнічення людей. До відповідальності Клауса Фолькмана - він же Петер Ґруббе - не притягли.

Клаус Фолькман - він же Петер Ґруббе (фото 1995 року)

Клаус Фолькман - він же Петер Ґруббе (фото 1995 року)

Свою першу уніформу з нарукавником зі свастикою Клаус Фолькманн (Claus Volkmann) надягнув у 17 років. Як і більшість ровесників, він приєднався до гітлерюгенду, а у 19 вступив до Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП). Хлопець був честолюбним, вивчав юриспруденцію в університетах Тюбінгена, Мюнхена та Берліна.

У ці ж часи східніше, у Коломиї (тоді - Польща, нині - Україна), жила єврейська дівчина Рута Вермут. Вона мріяла також носити форму - не могла дочекатись, коли піде до гімназії, заздрячи гімназисткам в спідницях та блузках з комірцями. Однак це не здійснилось - вона навіть не закінчила школу, в якій тоді навчалась. Та й провести наступні канікули з татом вона також уже не змогла.

Рута Вермут пережила гетто в Коломиї

Рута Вермут пережила гетто в Коломиї

З початком Другої світової війни 1 вересня 1939 року Клаус Фолькманн підіймається дедалі вище кар'єрними сходами: стає особистим референтом статссекретаря Йозефа Бюлера (Josef Bühler) в окупованій Польщі, яка тепер є "генерал-губернаторством", заступником начальника округу в Радинь-Підляському, начальником округу в Красноставі, а згодом - в Коломиї, де його завдання - організувати роботу новоствореної німецької адміністрації. З нею в місті починається терор.

Читайте також: Катерина Калитко до 100-річчя Пауля Целана: Розколупування рани

Так у Коломиї перетнулись життєві шляхи Клауса Фолькманна та Рути Вермут, а з нею і тисяч євреїв. Начальник округу видає довгі списки заборон - що відтепер не можна робити євреям. Їх також примушують здати адміністрації прикраси, золото та хутра. На тих, хто відмовляється, чекає смерть.

Заборони і терор 

Місто накриває голод. Єврейський аптекар Марсель Найдер згадує у своєму щоденнику, що хліба немає уже тривалий час, інколи є помідори, трохи борошна і пара картоплин.

Фолькманн радить мешканцям уникати євреїв, бо вони розносять тиф

Фолькманн радить жителям уникати євреїв, бо вони начебто розносять тиф

Коломию захлеснув терор. Фолькманн розпоряджається, що всі євреї мають носити нарукавник з зіркою Давида. На плакатах, розвішаних містом, жителям рекомендують обходити євреїв, оскільки ті буцімто розносять тиф. А потім Фолькманн видає наказ, що стає початком кінця єврейства в Коломиї - позначає на карті межі гетто.

Суп з бур'янів

Рута Вермут згадує металевий дріт на парканах. У гетто опиняється і аптекар Найдер. У щоденник він записує, що поруч зникають навіть бур'яни, бо люди варять з них суп. Кілька разів на день на конях збирають трупи на вулицях міста.

Щоденник аптекаря Найдера в Коломиї

Щоденник аптекаря Найдера в Коломиї

А потім починаються "операції". Німці вдираються до гетто і розстрілюють хворих та людей похилого віку. Інших відправляють в табір, серед них і Рута Вермут. Вона пам'ятає глибоку тишу, коли вулицями міста гнали євреїв - чути було тільки човгання тисяч пар взуття. І була надія на диво. Руті пощастило - їй вдалося вистрибнути з вагона.

Євреїв більше немає

Вижити вдається і Марселю Найдеру. Один поляк переховує його місяцями у землянці в суцільній темряві. Поки Фолькманн був начальником округу в Коломиї, було вбито майже всіх євреїв. Їх розстрілювали у Щепарівцях, селі неподалік Коломиї. І там же робили масові поховання. Тисячі євреїв відправили у табір смерті "Белжець".

Рештки єврейського кладовища у Коломиї

Рештки єврейського кладовища у Коломиї

Комусь, однак, здається, не сподобалось, що начальник округу збагатився на посаді, ймовірно, завдяки хабарям, від яких він не відмовлявся. Фолькманн втратив посаду в середині 1942-го. Винищення євреїв, утім, тривало й далі. Гетто ліквідували на початку 1943 року. 

Читайте також: "Втеча, вигнання, примирення". Новий документаційний центр у Берліні

Примусова праця 

З Коломиї Фолькманн потрапляє ненадовго на службу до вермахту, армії нацистської Німеччини, а згодом знов стає начальником округу у Ловичі, що в 60-ти кілометрах від Лодзі. Там він також дуже ретельно ставиться до своєї роботи - тисячі поляків відправляють на примусові роботи до Німеччини. Коли він бачить, що не виконує норму, то просто наказує брати людей з вулиць - хапають усіх працездатних і відправляють у трудові табори.

В пам'ять про убитих євреїв у Щепарівцях

В пам'ять про убитих євреїв у Щепарівцях

Поки Фолькманн поширює терор, Рута Вермут переховується. Її родичів в живих не залишилось. Згодом дівчину теж відправляють на примусові роботи в "третій рейх". Там її застає кінець війни. Рута хоче повернутись до Польщі, але не до Коломиї - їй боляче уявляти життя на величезному кладовищі. Марсель Найдер нарешті може залишити свій темний прихисток - на світло він виходить, волаючи. А в щоденнику виписує свої плани на помсту.

Друге життя

Тепер утікати мусить Клаус Фолькманн. Незабаром після закінчення війни він з'являється в Західній Німеччині - тепер як талановитий журналіст. Він називає себе Петером Ґруббе (Peter Grubbe) і затято виступає за демократію та права людини. А також проти пригнічень людей. Ґруббе працює для найбільших щоденних газет та тижневиків, як-от Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ), Die Welt та Die Zeit. У 1963-му він починає свою кар'єру в Stern - тоді найбільшому тижневику Німеччини. Те, що у цей час щодо нього триває розслідування у зв'язку зі злочинами нацизму, нікому не впадає в очі.

Журналіст Петер Ґруббе в документальній стрічці Розшукуються безробітні

Журналіст Петер Ґруббе в документальній стрічці "Розшукуються безробітні"

"Він був репортером, постійно перебував у відрядженнях, писав про зовнішню політику", - розповідає Гайко Ґебгардт (Heiko Gebhardt), колишній журналіст та керівник політичного відділу Stern. Він пригадує, як Ґруббе був обличчям однієї рекламної кампанії - дивився з фото прямо на читача. Він завжди мав жагу до мандрів, ішлося в підписі: "Можливо, це тому, що в "третьому рейху", при Гітлері, ми були зачинені в Німеччині".

Читайте також: Синагога в Бабиному Яру - данина пам'яті жертвам Голокосту і погляд у майбутнє

Просто маленький єфрейтор

У журналі Stern Ґруббе близький до авторів лівих поглядів. Еріх Кубі (Erich Kuby), Себастіан Гаффнер (Sebastian Haffner) та Ґюнтер Шварберґ (Günther Schwarberg) невпинно борються з нацистською епохою, засуджуючи заперечення минулого. "Дякувати богові, тоді я був просто маленьким єфрейтором", - казав тоді Ґруббе. Однак щоразу, як Stern розкривав новий нацистський злочин, він розпитував у редакції: "А як ви про це дізналися?". 

Синагога в Коломиї

Синагога в Коломиї

Ґруббе був дуже товариським та мав неабиякий шарм, пригадують його колишні колеги. Він іде з тижневика у середині 1980-х і починає знімати документальні фільми, записувати радіопередачі, писати репортажі та книжки - більшою мірою про країни "третього світу". Він знається на цих країнах, побував у понад 80-ти, знає, що таке голод і непоборні хвороби.

"Робив багато добрих справ"

Ґруббе не обмежується закликами. "Він був активним, завжди збирав гроші, організовував доброчинні акції. Одна з них була для дітей-сиріт у Біафрі (самопроголошена держава на південному сході Нігерії, що існувала в 1960-х роках. - Ред.)", - пригадує колишній колега Ґебгардт. Ґруббе навіть входить до правління правозахисної організації "Товариство захисту вразливих народів" (GfbV/STPI).

Теж саме кажуть і місцеві жителі Лютьєнзее під Гамбургом, де в той час мешкає Ґруббе. "Він робив багато добрих справ, наприклад, організував акцію для сліпих в Індії та Бангладеш", - розповідає Йоганн фон Айкен (Johann von Eicken), член місцевого благодійного клубу Lions Club, заснованому Ґруббе. Журналіст знімає фільми, пише звіти, організовує благочинні акції. Він допомагає фінансувати операції сотням тисяч людей з катарактою.

Вісім років журналістського розслідування

Сусіди згадують про нього, як про відкритого, красномовного, активного і трохи зарозумілого журналіста. Ґруббе багато розповідав, але жодного слова про своє минуле, пригадує Зіґрід Вілле (Sigrid Wille), колись добра знайома журналіста. Сусіди та колеги так і запам'ятали б його як організатора акцій і захисника немічни, якби не Філіпп Маусгардт (Philipp Maußhardt).

Журналіст Філіпп Маусгардт

Журналіст Філіпп Маусгардт

Маусгардт отримав від одного колеги з НДР інформацію про минуле Ґруббе, а точніше Фолькманна. Вісім років репортер берлінської щоденної газети taz працює над цією темою, знаходить документи, шукає свідків та вагається з викриттям. "Я б не зробив цього, якби Ґруббе мені сказав, що зараз він порядний демократ, бо раніше був нацистом. І оскільки він сам був причетний до геноциду, то хоче тепер його засуджувати і боротися з ним", - каже Маусгардт.

Викриття 

Однак не ці слова він чує, коли приїздить до Лютьєнзее. Ґруббе, натомість, заявляє, що змінив ім'я заради літературної кар'єри. "Я ніколи не приховував, що звався раніше Фолькманном", - пояснює Ґруббе, і не можна казати, що він бреше. У телефонному довіднику та в деяких його книжках дійсно записано "Клаус Фолькманн". Утім, в написанні імені він уже тоді змінив одну літеру - замість німецької "C" почав писати "K" .  

Репортаж taz Перед смертю є два життя

Репортаж taz "Перед смертю є два життя"

Зібрані в архівах Центру викриття нацистських злочинів у Людвігсбургу документи допомагають Маусгардту переконатися, що Фолькманг відігравав ключову роль у знищенні євреїв. Петера Ґруббе викрили.

"Боягуз і брехун"

"Про це говорили усі", - розповідає донька Ґруббе. Вона не хоче називати своє ім'я. Коли ми їй зателефонували, вона дуже здивувалась, але потім довго розповідала, ніби чекала на цей дзвінок довгі роки: "У мене три великі теки з документами, вирізками з газет та нотатками про те, що тоді про нього казали". Вона знає про кожну книжку, яка містить дані про її батька. "Боягуз, який брехав без упину", - каже вона. Те, що розповідав її батько, вона перевіряє у родичів, істориків та в меморіальному комплексі "Яд Вашем" в Єрусалимі. Вона їде до Польщі та в Україну, відвідує місця неподалік Коломиї. А потім припиняє спілкуватись з батьком.

Його друзі також не можуть винести цього. "Ми не могли більше товаришувати з тим, хто має таке минуле і не покаявся", - пояснює Зіґрід Вілле. Якщо ж розпитувати самого Ґруббе про його минуле, він відразу змінює тему і розлючується. Це приватна справа, каже він.

Ґізела та Гартмут Левандовськи знали Ґруббе з почтаку 1960-х як завзятого журналіста

Ґізела та Гартмут Левандовськи знали Ґруббе з почтаку 1960-х як завзятого журналіста

За справу береться антифашистська організація. "Тхнуло масляною кислотою, вікна розбили, а бібліотеку розмалювали чорним. Стіни будинку також", - пригадує сусід Гартмут Левандовськи (Hartmut Lewandowski). Нападники залишили повідомлення "Вбивці-нацисту спокою не буде!".

"Цілком звична німецька історія"

Фолькман/Ґруббе відкидає закиди і навіть стверджує, що рятував євреїв. Утім, слідство щодо нього, яке триває з 1963 року, цього не підтверджує. Навпаки, його підозрюють в участі у вбивствах десятків тисяч євреїв.

Читайте також: У День пам'яті жертв Голокосту в Бундестазі виступила уродженка Києва. Хто вона?

Як начальник округу він був "найважливішою особою у цивільній адміністрації, яка наказувала вживати примусових заходів проти євреїв - контрибуції, зведення гетто, реєстрацію тощо - і таким чином допомагала поліції безпеки", йдеться в матеріалах слідства. Фолькманну приписують власноручне вбивство двох євреїв, 30 інших за його сприяння заарештувало та розстріляло гестапо, каже слідство. 

Під час допитів Фолькманн (Ґруббе) каже, що не може нічого згадати, але визнає, що знав про убивства євреїв. У 1969 році справу закрили. Спроба відновити розслідування у середині 1990-х була невдалою. 

Петер Ґруббе почувається реабілітованим. Пізніше він скаже, що його життя є "цілком звичною німецькою історією". Наприкінці життя він почувається самотнім. "Ніхто не хоче зі мною спілкуватись", - скаржиться чоловік. Але правда в тому, що це він не хоче говорити - говорити про Клауса Фолькманна. 

Клаус Петер Фолькманн помер 2002 року.

Цей текст є скороченим перекладом репортажу з серії "Вина без спокути" 2019 року - проєкту польської редакції DW та польських інтернет-порталів Interia та Wirtualna Polska.

Дивитись відео 03:30

"Моя бабуся була затятою нацисткою" (14.04.2021)