1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Вікторію Обідіну обміняли в рамках першого суто жіночого обміну полоненими між Україною та РФ
Вікторію Обідіну обміняли в рамках першого суто жіночого обміну полоненими між Україною та РФФото: Ukrainian Presidential Office/AA/picture alliance
КонфліктиУкраїна

"Найважче було слухати, як знущаються з хлопців"

24 жовтня 2022 р.

Вікторія Обідіна - військова медик. Вона сиділа в бункері маріупольської "Азовсталі" та провела кілька місяців у полоні на окупованому Донбасі. Вона розповіла DW про нелюдські умови, інтерв'ю під примусом та обмін.

https://p.dw.com/p/4Ic8H

На момент вторгнення Росії в Україну в лютому військова-медик Вікторія Обідіна жила в Маріуполі. Разом із маленькою донькою вона переховувалася в бункері заводу "Азовсталь" під час блокади міста російськими військами. Зрештою жінка потрапила в полон на окупованому Донбасі, її розлучили з донькою. 17 жовтня Обідіна вийшла на волю та повернулася на підконтрольну Україні територію в рамках першого суто жіночого обміну полоненими між Україною та Росією.

DW: Вікторіє, багато людей в Україні і за її межами неймовірно хвилювалися за вас і за вашу доньку Алісу. Можете розповісти, за яких саме обставин вас розлучили з нею?

Вікторія Обідіна: Я була в бункері з дитиною в "Азовсталі". Коли Червоний Хрест організував зелені коридори для цивільних, мене спробували вивести з ними. Але фільтрацію я, звісно, не пройшла, бо військова. Вони одразу про це дізналися. Сказали, що мене затримують на тридцять днів, а дитину, швидше за все, заберуть у дитбудинок. Але Червоний Хрест дозволив зателефонувати мамі. Вона порадила якось відправити дитину до Запоріжжя, куди ця колона йшла. Тож я познайомилася на фільтраційному пункті з дівчиною (цивільна, яка погодилася взяти дитину з собою. - Ред.). Страшно стало, коли з дитиною нас почали розлучати. Я розуміла, що якщо вона лишиться зі мною, її просто кудись заберуть. А де шукати кінці - невідомо. Відповідно, я дуже довго просила. Вони порадилися і дозволили мені відправити дитину до Запоріжжя. А я вже поїхала за етапом.

Як ваша донька відреагувала, що її з вами розлучать? Ви її підготували до цього?

Я сказала, що вона їде до дядька. Що там із нею усе добре буде, а я незабаром до неї приїду.

Де ви перебували в полоні?

Спершу, 9 травня, мене відвезли до Донецького УБОЗу. Там я жила до 31 травня. Потім мене перевели до ізолятора тимчасового утримання. І там, звісно, ​​умови жахливі. Повітря не циркулює, в їжі таргани трапляються, а їсти хочеться. Тому тарганів ти просто прибираєш і їси далі. Воду пили із крана. Чай - такого взагалі не було. Якщо у тебе є з собою чай, добре, окріп ти можеш попросити. Якщо ні, то це твої проблеми. А потім мене перевели до Оленівки (місто на Донеччині, де російські військові утримують багато українських полонених. - Ред.). Там умови ще гірші: двомісна камера десь три на чотири метри, в якій нас жило одинадцятеро людей. Потім перевели до шестимісної, там жили двадцять чотири людини. Воду нам привозили зі ставка, у ній навіть мальки траплялися, а коли у серпні почала цвісти вода, вона була з присмаком водоростей.

Читайте також: Вивезені з російської окупації діти: депортовані чи евакуйовані?

А як ви спали? По черзі?

По двоє людей на шконці (місце для спання в тюрмах. - Ред.), на підлозі просто стелили і поряд одне з одним лягали. Ось одна людина повертається, припустімо, на правий бік, і всі мають повернутися - як оселедці.

Військова-медик Вікторія Обідіна в розмові з DW
Військова-медик Вікторія Обідіна в розмові з DWФото: DW

Хто був з вами на різних етапах? Військові, медики, цивільні також?

Це були і військові, і цивільні, і колишні військові, і медики. І люди, які вирішили залишитись на території Російської Федерації. Там були всі. Усі підрозділи з нами сиділи, зокрема й "Азов".

Чи були у вас у камерах базові засоби для гігієни?

Шампунів не було взагалі. Давали за весь час буквально дві пляшечки на всю камеру. Ми і пральний порошок розводили, мили голову порошком, і мийними для посуду, якщо хтось допоможе, принесе. Прокладок у нас ​вистачало, але лише в Оленівці. В Донецьку цього всього не видавали. Там водили в душ раз на тиждень, і то не завжди, тобто ти можеш місяць там просидіти без душа - це вже за їхнім бажанням. Нам привозили технічну воду, ось ми технічною водою й милися.

Яке було ставлення до вас в Оленівці?

В Оленівці до дівчат трохи інше ставлення. Там дуже страждають хлопчики. А дівчатам, ну що вони можуть зробити, тільки словесно принизити. Фізичну силу до мене, принаймні в Оленівці, не застосовували.

А в інших місцях застосовували?

Так.

Що найбільше цікавило російських військових, коли вас водили на допити?

Здебільшого хотіли, щоб ми видали свої позиції. Запитували, кого ми знаємо, з яких підрозділів. Звичайно, до "Азова" там особливе ставлення - він страждає найбільше. Ми дуже сподіваємося, що їх якнайшвидше поміняють. Бо їм там не життя, над ними там дуже знущаються. Намагаються повісити якісь справи, звинуватити в тому, що людина не робила. Ну ніби побачили на відео щось і вибивають з людини свідчення і вибиватимуть доти, доки людина вже стане боятися за своє життя. Ось уже на межі життя та смерті вона, звичайно, погодиться підписати.

Вас якось принижували за те, що ви військовий медик ЗСУ, за вашу позицію?

Звісно, казали, що треба було сидіти вдома, не треба було йти служити. Вони дуже чіпляються за 2014 рік. Мовляв, ми в 2014 році таке й таке наробили, тому це помста.

Завод
Завод "Азовсталь" був останнім бастіоном у Маріуполі, який тримали українські військовіФото: Alexander Garmayev/TASS/dpa/picture alliance

В YouTube можна побачити відео, де ви розповідаєте про те, що вас начебто силоміць утримували в "Азовсталі" бійці "Азова", а також звертаєтесь до української віцепрем'єрки Верещук із проханням повернути вам дитину. Вас питали, чи хочете ви говорити?

Мені сказали: "Ти ж розумієш, ти від інтерв'ю відмовитися не можеш?". Я казала, що чудово розумію. Сказали, на які відповісти питання. На які я справді не могла відповісти, просто зупиняли зйомку, казали, як відповідати, і знову записували. А потім це звернення до Ірини Верещук, щоб мені повернули дитину. Звісно, я розуміла, що мені не потрібна дитина біля мене. Мало що їй можуть зробити, щоб витягти з мене інформацію.

Яка мета, на вашу думку, цього інтерв'ю була?

Ці новини вийшли в Росії, я була гарно одягнена. Я думаю, що хотіли показати, що начебто я залишаюся на території Росії та хочу продовжувати жити там із дитиною. Але я не хотіла цього, звісно.

Якщо хочете, можете не відповідати. Але що було для вас найважче у полоні? Можливо, якийсь епізод або якісь речі, які вам було важко робити щоразу.

Загалом, це коли нам закривали "кормушки" і знущалися над хлопцями. Завдавали їм дуже сильного болю, і ми це все слухали. На нас чинили моральний тиск.

У вас були моменти, коли ви думали, що ви зламаєтесь, коли були у дуже сильному відчаї?

Були й такі моменти, звісно. Коли на допити водили, коли вибивали показання. Хочеш не хочеш, а ти розкажеш, бо переживаєш за своє життя.

Ви кажете "вибивали", тобто застосовували фізичну силу на допитах?

Так.

А вам погрожували сильнішими розправами?

Що на катування можуть повести. Багатьох дівчат катували, по-різному: і електрошокерами, й усім на світі. Мене просто били.

Бійці полку
Бійці полку "Азов" були під особливим прицілом російських військових під час битви за МаріупольФото: Andrea Carrubba/AA/picture alliance

Який моральний стан інших українських жінок-полонених?

Ми всі намагалися підтримувати одне одного, знайшли нових подруг. Я би сказала, що ми незламні. Ми вірили до останнього, що настане той день, коли ми врешті повернемося додому, коли нас обміняють і все буде добре. Ми чекали на цей момент. Ми спілкувалися одна з одною. Ми підтримували тих, кому ставало погано, ми заспокоювали. Тому ми стали як одна велика родина.

Що вам допомагало триматися в цих складних умовах?

Надія, що в найближчому майбутньому ми повернемося додому, що нас обміняють. Нам казали, що обміни зриваються. Мовляв, Україна не підтверджує, "Ви нікому не потрібні", "Про вас усі забули". Ми розуміли, що це не так, що ми потрібні своїм родичам, своїй родині. Що нас не лишать.

Як ви дізналися, що вас обміняють?

За три дні до обміну, 14 жовтня, нас завантажили в "Урали" й кудись везли. Коли привезли, коли брали зразки ДНК, ми побачили, що це місто Таганрог (у Ростовській області Росії. - Ред.) - там був напис на одному з документів. Але ми не знали, що це обмін. Потім, рано вранці 17 жовтня, нам сказали: "З речами на вихід", зв'язали руки, й ми кудись поїхали. Нас посадили у вантажні літаки. Коли ми долетіли, нас знову пересадили в "Урали". В машині військового супроводу не було, тож ми могли трішки піддивитися дорогу. Оскільки ми дівчата з різних територій України, дороги різні знаємо. Ми зрозуміли, що їдемо в бік Запоріжжя. До останнього не вірили, що це обмін. Думали, що ми зараз звернемо і поїдемо не в той бік. А потім ми поїхали у Василівку - і ось він, цей міст, про який всі говорили (де відбувалися обміни полоненими раніше. - Ред.). І ми до останнього, поки не сіли в український комфортний автобус, поки не перейшли цей міст, поки нам не розв'язали очі й руки, не вірили, що ми в Україні (на підконтрольній українській владі території. - Ред.). Ми ще два дні не вірили. Просто не усвідомлюєш того, що все закінчилося, що все вже буде добре. Зараз уже все повертається в своє русло. Але все одно звички залишаються, які були в полоні: руки за спиною тримати, їсти на швидкість, це все залишається, звісно.

Ваша донька зараз живе в Польщі у родичів. Які ваші плани далі? Будете виїжджати до доньки?

Зараз ми пройдемо лікування, потім їдемо на реабілітацію. А потім уже, звісно, до доньки, до мами, до вітчима. Дуже за ними сумую. Але з часом я повернуся в Україну, тому що це моя рідна країна, я розумію, що я буду дуже за нею сумувати, коли я поїду, і що я надовго не зможу залишитися в іншій країні. Тому я думаю, що я повернусь.

Повну версію інтерв'ю дивіться тут: 

Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Будівля Європарламенту у Страсбурзі

ЄП виступає за санкції проти "Лукойла" і "Росатома"

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку