У Києві родичі заручників Росії вийшли на акцію

У Києві у суботу, 7 березня, напередодні Міжнародного дня захисту прав жінок, відбулася акція "Чекаємо не квітів - чекаємо своїх". Організований громадською організацією "Цивільні в полоні" захід зібрав близько ста родичів тих, хто силоміць утримується на окупованих Росією українських територіях чи на території РФ.

Очільниця організації "Цивільні в полоні" Ірина Швець наголосила, що головна мета заходу - "вирвати тему цивільного полону із забуття та змусити владу до рішучих дій". За її словами, люди роками перебувають у неволі та у повній ізоляції після фіктивних вироків РФ чи взагалі без офіційного статусу чи суду.

"Статистика невідомості": тисячі заґратованих доль

"На жаль, на обміни вони не потрапляють. Якщо десь один-два, то це крапля в морі, бо їх десятки тисяч знаходяться в російській неволі. Тому ми кожні пару місяців проводимо такі акції, щоби нагадати про цей біль, про це горе, що люди там заживо помирають. Їх там катують, але ж вони також мають право на життя і повернення до рідних", - розповіла DW Швець.

Станом на початок 2026 року точна кількість цивільних заручників залишаєтья невідомою, оскільки РФ ігнорує запити міжнародних організацій. За оцінками правозахисників, серед близько 20 тисяч цивільних українців, які зараз перебувають у російському полоні, понад дві тисячі - жінки, близько двох тисяч - літні люди віком понад 65 років. За увесь час повномасштабного вторгнення РФ до України вдалося повернути лише 409 цивільних осіб, зазначив кілька днів тому уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець.

Шахтар-пенсіонер із Макіївки Сергій Самойлов провів у російських тюрмах п'ять років за "співпрацю з СБУ". Під час акції у Києві він закликав не припиняти боротьбу за тих, хто залишився в застінках, зокрема в Чебоксарах чи окупованому Криму. "Мене звинуватили в тероризмі за проукраїнські погляди. Дуже мало звільняють цивільних людей, тому нам слід проводити акції, підтримувати цих хлопців. А дехто з них в полоні ще з 2014 року", - розповів Сергій Самойлов, якого, за його словами, обміняли торік. 

Родинні трагедії та відсутність міжнародного тиску

Марина Забавська вже три з половиною роки чекає на сина-волонтера, якого росіяни схопили під час окупації Дворічної на Харківщині. Жінка дізналася, що його засудили на 11 років, проте, як вона каже, українські держоргани "розводять руками через відсутність правових інструментів впливу на агресора". "Я його цілий рік шукала і згодом дізналася, що його засудили. І скільки ми не звертаємося до своєї влади, нічого не можемо зробити - кажуть, немає механізмів", - сказала Забавська.

Схожа доля спіткала Єгора Киселя, якого викрали під час окупації Херсона. Його сестра Дар'я розповіла, що Росія офіційно не підтверджує ув'язнення брата, хоча звільнені полонені бачили його в Сімферопольському СІЗО №2. РФ однак не допускає представників міжнародних організацій до місць утримання в Криму. "Тому ми тут для того, щоб нарешті придумали механізм обміну і почали міняти наших цивільних людей", - сказала Дар'я.

Пошук посередників: від Ватикану до Меланії Трамп

Родичі заручників зневірилися в стандартних методах і намагаються достукатися до світових лідерів та релігійних діячів, зазначила Ірина Швець. Вона розповіла про десятки листів, надісланих до Туреччини, ОАЕ, Катару та Ватикану, "сподіваючись на диво та політичну волю впливових посередників". "Я навіть зверталася до Меланії Трамп. Тому хочеться запитати, куди ще звернутися, що ще потрібно зробити, аби нас почули і щоб наших рідних повернули?" - сказала вона DW.

Акція "Чекаємо не квітів - чекаємо своїх" вкотре підсвітила критичну проблему того, що утримувані РФ цивільні не підпадають під Женевські конвенції про обмін військовополоненими. Вони ніби стають "невидимими" для систем обміну, що дозволяє агресору використовувати їх як безправний ресурс для тортур та шантажу, заявили родичі полонених у Києві.