Times: Путін мав би посприяти розслідуванню вбивства Литвиненка

Сьогодні з такими темами – майбутній візит Папи Римського до Туреччини та загадкова смерть колишнього агента російських спецслужб Олександра Литвиненка. Італійська газета La Repubblica пише:

Його смерть - це заколот. Майже з упевненістю можна сказати, що йдеться про державний заколот і можливо про заколот такої суворої та могутньої держави, якою є Росія Путіна. На це вказують кілька ознак. По-перше, сам метод. (...) Лише урядова спецслужба здатна застосувати такий високорозвинений та комплексний метод, як отруєння. У випадку Литвиненка сюди додається ще й особливість використаної речовини: радіоактивний матеріал. Його не купити в аптеці і не виготовити на кухні. (...) Логіка підказує нам, що мати цю субстанцію може тільки ядерна держава. А скільки таких країн нараховується в світі? Ну, нехай приблизно десять. А хто з цих десяти міг би ненавидіти Литвиненка й бути зацікавленим у його смерті? Лише одна - Росія. Щоб таким чином примусити його замовчати, щоб залякати ще когось або керуючись ще якоюсь іншою темною причиною, - припускає італійська газета La Reppublica.

Британська The Guardian застерігає від швидких висновків:

Нехай твердження Росії про те, що вона вже давно не проводить ліквідаційні операції за кордоном, і викликає сумніви (тут варто згадати про вбивство 2004-го року в Катарі лідера чеченських повстанців), але російські аргументи, які нині лунають, є цілком слушними: такий скандал є останнім, чого нині потребує президент Путін. Навіщо Кремлю було ризикувати, аби, ліквідуючи в Лондоні незначного критика, викликати хвилю обурення на Заході? - запитує газета Guardian.

Інше британське видання Times пише:

Внаслідок цього вбивства Путін опинився в дуже скрутній ситуації.

Закиди, що він нібито очолює гангстерський режим, зовсім не сприяють його прагненню перетворити Росію на державу, яку б знову поважали в усьому світі. Тому Путін тепер мав би запропонувати британським слідчим співпрацю та необмежений доступ до всіх, кого вони хочуть допитати. Зволікання або намагання уникнути такої кооперації слід розуміти, як доказ його причетності до справи. Росія також не повинна думати, що цей інцидент є епізодом, про який через кілька тижнів забудуть. (...) Литвиненко був громадянином Великобританії. Його вбивство - це зазіхання на наші закони, нашу демократію та наш життєвий устрій, - читаємо в Times.

Німецька газета Abendzeitung занепокоєна загальною ситуацією в Росії:

Не потрібно бути прихильником теорії заколоту, щоб із занепокоєнням дивитися на Схід. І тут свою роль зіграла не тільки смерть колишнього російського агента. Неприховане енергетичне шантажування непокірної України, суворий економічний бойкот норовливої Грузії, політичний клімат, в якому вбивають критично налаштованих відносно Кремля журналістів; все це виливається в проблему іміджу для Путіна. Вважати його „демократом чистої води” ще дозволено хіба що таким його особистим друзям, як, наприклад, Ґергард Шредер. Хто ж об’єктивно дивиться на штаб-квартиру влади в Москві, той бачить проблемного російського ведмедя. До того ж, цей ведмідь тримає свою лапу на нашому газовому крані, - застерігає німецька газета Abendzeitung.

А тепер про майбутній візит Папи Римського Бенедикта XVI до Туреччини. Швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung зауважує:

За допомогою провокування - до діалогу. Складається враження, що саме таким діалектичним методом керується Папа Римський Бенедикт XVI. (...) Зіткнення культур, про яке так багато говорять, вже є реальністю - і не тільки в кризових регіонах на Близькому сході, де точаться бойові дії, але також у гетто іммігрантів у європейських містах. Під час своєї поїздки до Туреччини понтифік не зможе ліквідувати такі конфлікти; для цього йому бракує як необхідного авторитету, так і влади. Але своєю подорожжю він може довести, що провокування справді веде до діалогу, - наголошує швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung.

І на завершення – ще одна цитата про майбутню поїздку папи римського до Туреччини. Французька газета Le Monde пише:

Бенедикта XVI підштовхує до дій страх перед занепадом християнської віри в Європі. Ще ніхто з його попередників не намагався з такою силою привернути увагу світу до загрози, яка нависла над цивілізацією і яка, на його думку, виходить з послаблення християнських цінностей Європи та її уразливості відносно радикального ісламу. Цим пояснюється боротьба Папи Римського за захист християнської ідентичності старого континенту, його відхилення секуляризації, непоступливість його промови про іслам та застереження Бенедикта XVI щодо приєднання Туреччини до ЄС, - коментує Le Mondе.