"Сльози Леніна": у Києві сперечаються через майбутній фонтан

Міська влада Києва має намір встановити фонтан на місці поваленого пам'ятника Леніну на розі бульвару Тараса Шевченка і вулиці Хрещатик. Монумент було повалено в грудні 2013 року під час Революції гідності. Плани встановити фонтан викликали хвилю дискусій не лише серед містян, а й у професійних колах. Ідеться про громадський простір поблизу Бессарабської площі - однієї з ключових транспортних і символічних точок української столиці. Критики ініціативи застерігають: рішення може мати довгострокові наслідки для міського середовища та історичної пам'яті. У народі майбутній фонтан уже встигли охрестити як "сльози Леніна". Як пояснює свою ініціативу міська влада, що говорять критики - у DW.

Міський простір за принципами доступності та безбар'єрності

Підготовка до перебудови громадського простору на розі бульвару Тараса Шевченка й вулиці Хрещатик та зведення там фонтану вже ведеться: комунальна корпорація "Київавтодор" розпочала процедури закупівлі через електронну систему Prozorro. Про це заявив заступник голови Київської міської держадміністрації (КМДА) Валентин Мондриївський, якого цитує Офіційний портал Києва. За словами Мондриївського, громадський простір на розі бульвару Тараса Шевченка й вулиці Хрещатик, зроблять безбар'єрним і зручним для всіх. 

"Нині площа перед Бессарабським ринком не використовується як повноцінний громадський простір. Вона не відповідає стандартам безбар'єрності, адже перейти дорогу тут можна лише через підземний перехід, що недоступний для людей на кріслах колісних, батьків із дитячими візочками та багатьох інших. Тому місто планує реалізувати проєкт нового простору з урахуванням вимог доступності, чинних норм і особливостей локації", - розповів Мондриївський.

Усі роботи планують закінчити у 2027 році. За даними КМДА, проєкт реалізують за підтримки та участі меценатів, зокрема української фармацевтичної компанії Farmak.

Потрібен діалог з громадою й відкритий конкурс

Наміри столичної влади звести фонтан на місці знесеного пам'ятника Леніну викликали неоднозначну реакцію. Серед критиків - голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров. На його думку, будівництво фонтану без концепції, без публічного обговорення і без зв'язку з навколишнім символічним простором міста - це помилка. 

У коментарі DW Алфьоров зазначив, що проблема не лише у самому об'єкті, а в способі ухвалення рішення. "Воно небезпечне з кількох ознак. Перша - це відсутність публічного обговорення, тому що це громадський простір. Друге - Київ є не просто містом, а потужним сакральним простором", - пояснює Алфьоров. Він звернув увагу на те, що в народі майбутній водограй, що його планують звести на місці пам'ятника, вже називають "сльозами Леніна". 

За словами історика, сучасне сприйняття Києва значно звужене порівняно з його реальним історичним значенням. У X-XIII століттях місто було не лише політичним центром великих територій, а й одним із центрів християнства. Саме тому будь-які зміни в центральній частині столиці мають враховувати цю багатовимірність, вважає Алфьоров. 

Чавунні фонтани в Києві та Російська імперія

Ініціатори та прихильники проєкту, в свою чергу, апелюють до традиції: Київ досі прикрашають металеві фонтани, споруджені наприкінці XIX - початку XX століття. "Фонтани мають особливе місце в архітектурній традиції Києва: ще понад 100 років тому відомі чавунні фонтани Термена встановлювали в міських парках, і з часом вони стали невід'ємною частиною історичного середовища столиці", - пояснює Валентин Мондриївський, заступник голови КМДА.

Олександр Алфьоров погоджується з тим, що традиція існує, але вона, на його думку, має характерні імперські маркери. Так, перший київський фонтан "Самсон" на Подолі має, як зазначив Алфьоров, "давню й шанобливу історію". А от каскад фонтанів від Маріїнського парку до Золотих воріт і Майдану Незалежності будувався в часи Російської імперії та виконував цілком конкретну функцію, зазначає історик. 

"В імперські часи там, де можна було поставити, наприклад, пам'ятники українським діячам, ставили фонтан. Він мав перекрити громадський простір, чимось, що не завантажене в контексті ідеї. Це все для того, аби контролювати історичні об'єкти і наративи: краще фонтан, аніж щось українське історичне. Це звичайна імперська історія", -  сказав у розмові з DW Алфьоров. 

Голова Українського інституту національної пам'яті пропонує власну концепцію замість фонтану, і вона вибудовується навколо доби визвольних змагань. "Я бачу там Скоропадського - з урахуванням того, що на іншому кінці бульвару буде пам'ятник Петлюрі. Тоді все буде логічно: пам'ятник Петлюрі виходить на вулицю Петлюри, пам'ятник Скоропадському - на вулицю Скоропадського. Посередині - Грушевський. Ми матимемо прекрасну артерію від вокзалу до центру міста, пов'язану з добою визвольних змагань, з незалежною Україною", - пояснює Алфьоров.

До критиків ідеї КМДА з фонтаном належить і Анна Іскіердо, співзасновниця та СЕО архітектурно-проєктної компанії АІММ. У своєму блозі на NVБізнес архітекторка розмірковує, що запропонована КМДА візуалізація схожа на копію фонтану з Володимирської гірки або Маріїнського парку, просто перенесена в іншу локацію. 

"А це вже не працює. Якщо ви хочете зробити з цього місця справжню точку тяжіння, то потрібен не "фонтан", а лендмарк. Арт-об'єкт, з яким хочеться взаємодіяти, сфотографувати, побачити у путівнику і показати гостям міста. Який люди шукатимуть і приходитимуть дивитися навмисно не тому що він "є", а тому що він цікавий і запам'ятовується. Знакові фонтани стають символами міст лише тоді, коли за ними стоїть художнє рішення. Шаблон із каталогу - це просто мокрий об'єкт посеред площі", - пише архітекторка. 

"Втеча мерії від розмови з мешканцями міста"

Голова ради з урбаністики Києва Віталій Селик вважає ідею трансформації занедбаного простору на перехресті Хрещатика та бульвару Тараса Шевченка правильною, проте й він вказує на проблематичність того, у який спосіб було ухвалене рішення. На думку Селика, місто мало б провести архітектурний конкурс та два етапи громадських обговорень: спочатку визначити, що саме кияни хочуть бачити на цьому знаковому місці, а вже потім обирати найкращий проєкт. 

"Рішення поставити просто фонтан на цьому перехресті - це є така собі втеча від відповідальності, втеча від публічного діалогу, втеча мерії від розмови з мешканцями міста, які є по суті власниками міста", - зауважив голова Ради з урбаністики в коментарі DW. Селик також додав, що вибір на користь "безособового" фонтану замість пам'ятника національному герою є проявом страху влади перед чітким маркуванням простору. 

За відкритий конкурс ідей щодо облаштування громадського простору на місці колишнього пам'ятника Леніну виступив і Фонд "Ізоляція". У зв'язку з цим на своїй сторінці у Facebook ця недержавна платформа культурних ініціатив нагадала про власний проєкт "Суспільний договір", що його було реалізувано в 2016 - 2017 роках. У межах ініціативи було проведено два відкриті конкурси на "найкращий проєкт художньої інтервенції на місці колишнього пам'ятника Леніну". У конкурсах тоді взяли участь кілька десятків митців з усього світу.

Так, переможцем конкурсу в 2016 році стала мексиканська мисткиня Синтія Ґутьєррес з інсталяцією "Населяючи тіні": кожному бажаючому пропонувалось піднятися встановленими тимчасовими сходами на верхівку постаменту, де раніше стояв пам'ятник Леніну. "Щоб розмірковувати про минуле, потрібно "оселитися" в його тінях, самим стати новими рухливими скульптурами і таким чином відкрити новий горизонт", - пояснюється ідея інсталяції Ґутьєррес в пості фонду "Ізоляція".    

Фонд "Ізоляція" розглядає свій проєкт "Суспільний договір" як "спробу створення дискусійного простору між мистецькою спільнотою, суспільством та владою для обговорення статусу та функціонування пам'ятних об'єктів у міському середовищі на прикладі пам'ятника Леніну в Києві".

Експерти, з якими вдалося поспілкуватись DW, сходяться на тому, що майбутнє цієї локації має визначатися не кулуарно, а через відкриту дискусію із залученням фахівців, істориків і самих киян, адже йдеться про простір, який формує обличчя української столиці.