Мобілізація. Як (не) поповнюють українське військо

Міністр оборони України Михайло Федоров анонсував "пакет конкретних проєктів", які спрямовані на вирішення проблемних питань української армії - мобілізацію, самовільне залишення частини (СЗЧ), терміни служби та грошове забезпечення військових. Про це він повідомив 25 березня після закритої зустрічі зі штурмовиками й піхотинцями з 13 бойових підрозділів. "Разом провели краштест рішень, які готує команда міноборони для армії", - додав Федоров.

Відповідаючи на запит DW, у міноборони не уточнили, що включає комплексний план щодо ситуації з мобілізацією й СЗЧ, анонсований Федоровим у кінці лютого, а також на якому етапі перебуває розробка мотиваційних контрактів для Сил оборони, попередньо презентованих наприкінці минулого року.

Чому війську бракує людей?

Починаючи з 2024 року, ледь не кожен підрозділ Сил оборони України скаржиться на брак людей. "Чому ця проблема виникла саме тоді? - розмірковує Роман Городецький, старший офіцер відділення психологічної підтримки персоналу 68-ї окремої єгерської бригади. - З 2022 до 2023 року проблем з мобілізаційним ресурсом не було, бо постійно приходили добровольці. І можливо, тому держава в це не вкладала достатньо ресурсів. Воно само працювало. Коли перестало, тоді й почали цим займатися. Але, на мою думку, було вже запізно".

Нестача людей у війську пов'язана, у першу чергу, з тим, що повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, і весь цей час - в активній фазі, нагадує Ярослава Братусь, старша аналітикиня напряму дослідження людського капіталу фонду "Повернись живим". Відповідно, людський капітал виснажується - через поранення, звільнення або загибель військовослужбовців. Водночас українське військо розширюється і потребує все більше людей, зокрема спеціалістів, додає Братусь.

Ще один важливий аспект - це брак людей взагалі у будь-якій сфері. Не лише через службу у війську, а й через виїзд за кордон або перехід у "сіру зону" - задля уникнення мобілізації, пояснює аналітикиня. "Важливо розуміти, що зараз військо вже не сприймається як обов'язок або єдина можлива гарантія безпеки й обороноздатності країни, - зазначає Ярослава Братусь. - Багатьма військо сприймається як роботодавець. І якщо порівнювати 2022-2023 роки із 2024-2026 роками, то воно перестало бути конкурентно спроможним роботодавцем. Через грошове забезпечення та інші проблеми у війську".

До цих проблем військові, з якими говорила DW, відносять відсутність термінів служби, призначення некомпетентних командирів та несправедливий розподіл людей між підрозділами. "Усе це створює таке середовище, в якому служба у війську виглядає найменш раціональним вибором для пересічного громадянина", - підсумовує аналітикиня.

Ініціативи для залучення людей у військо

Співрозмовники DW серед військових та аналітиків переконані, що Україна проґавила час, коли могла запобігти нестачі людей у війську. Водночас за чотири роки повномасштабної війни військове й політичне керівництво запустило чимало ініціатив, спрямованих на залучення людей до Сил оборони, зокрема, контракти для молоді від 18 до 24 років, рекрутинг іноземців та засуджених, повернення бійців із СЗЧ тощо. На запитання DW, чи проводили в міноборони України аналіз цих ініціатив та яких висновків дійшли, у відомстві не відповіли. А досвід командирів, які таким чином отримували поповнення, досить різний.

Читайте також: Від тюрми та від війни: як мобілізують українських в'язнів

"До нас приходили хлопці по контракту "18-24". По суті, це ще діти. І це закриває малий відсоток нашої потреби в людях", - розповідає Андрій Зіменко, командир взводу матеріально-технічного забезпечення 21-го полку 3-го армійського корпусу, який раніше займався підготовкою новобранців. Спираючись на власний досвід, військовий не вважає ефективним і рекрутинг іноземців. "По-перше, мовний бар'єр. По-друге, це найомники. Вони приїздять сюди заробляти гроші, а не відвойовувати землі", - вважає Зіменко.

Переважно позитивно військові відгукуються про мобілізованих засуджених. Серед підрозділів, у складі яких ті воювали, - 68-ма окрема єгерська бригада. "Засуджені показували хороші  результати, вони були вмотивовані", - згадує Роман Городецький. Як і чимало командирів з інших підрозділів, він підтримує й повернення військових із СЗЧ. Втім, з кінця минулого року цю процедуру суттєво обмежили - тепер повернення можливе переважно до штурмових підрозділів. "Держава закрутила гайки, що, з одного боку, правильно, але з іншого - вона закрила одне з найбільших джерел поповнення особового складу", - вважає Городецький.

Деякі підрозділи, що потребують спеціалістів, шукають їх самостійно, часто серед уже діючих військовослужбовців інших бригад. "У моїй роті - більшість тих, що прийшли по переведенню або відношенню, а не мобілізовані новобранці. Це заслуга моїх хлопців, які притягують людей", - говорить лейтенант із позивним "Шостка", командир 1-ї роти батальйону безпілотних систем 32-ї окремої механізованої сталевої бригади. Військові не мають займатися комплектацією, погоджується "Шостка". "Але інакше не виходить. Немає в нас, як у цивільному житті, спеціалістів з HR", - додає він.

На думку Ярослави Братусь із фонду "Повернись живим", оцінити ініціативи, спрямовані на залучення людей до Сил оборони, важко, адже кожна з них вирішує різні проблеми та розрахована на різні аудиторії. "Найбільша проблема всіх цих ініціатив у тому, що вони є точковими, для вирішення тактичних задач. Жодна з них не спрямована на стратегічний рівень", - вважає аналітикиня.

Чи ефективний рекрутинг?

Втім, за час повномасштабної війни в українській армії відчутно масштабувався рекрутинг - від ініціатив у окремих бригадах до загальноармійських центрів. "Те, що я бачу зі свого боку, які процеси відбуваються у Генштабі й міноборони - там є свідомий рух до нарощування рекрутингу. Щоб у майбутньому, напевно, спиратися на нього як на основне джерело", - каже Денис Семирог-Орлик, головний сержант Центру рекрутингу Сил ТрО.

За його інформацією, наразі у Силах тероборони рекрутинг закриває потребу у фахівця. Водночас у пошуку спеціалістів військо конкурує із бізнесом, зокрема мілтеком. "Як я можу вмовити IT-фахівця, який отримує 3-5 тисяч доларів зарплатні, прийти на посаду солдата на зарплату у 20 тисяч гривень плюс додаткові виплати? - питає Семирог-Орлик. - Всюди кадровий голод, який часто пов'язаний із тим, що люди ховаються. Але мені не здається, що ми вичерпали чоловічий потенціал".

За спостереженнями головного сержанта Центру рекрутингу Сил ТрО, на готовність людей долучитись до війська впливає загальне інформаційне тло. Так, люди менш охоче звертають до рекрутингових центрів, коли йде мова про мирні перемовини. "Зараз також чекають нових контрактів, анонсованих у кінці минулого року", - додає Семирог-Орлик. За його спостереженнями, наразі військовозобов'язані звертаються до рекрутингових центрів переважно під тиском обставин - якщо вони не мають відстрочки чи бронювання.

На думку Семирога-Орлика, черг до ТЦК та рекрутингових центрів немає зокрема й тому, що для цього не було створено умов. А це - політичне рішення, додає сержант. "Яскравим прикладом може бути тиск на неплатників аліментів. Їм держава блокує банківські рахунки. І ми це приймаємо, бо розуміємо, що не можна ображати дітей. Але я не думаю, що хтось на це піде в питанні мобілізації", - вважає Семирог-Орлик. На його думку, не менш важливою є комунікація з родинами військовозобов'язаних. "Про це довго не було прийнято говорити, але "Азов" розбив цю кригу, коли зняв рекрутингові ролики "А мій в "Азові", - згадує Семирог-Орлик.

Що не так із мобілізацією?

Мобілізація лишається основним способом залучення людей у військо, хоча її постійно критикують. Цивільні - за примус, військові - за те, що мобілізовані часто є немотивованими, а інколи й непридатними за станом здоров'я. "Так, бусифікація дає людей. Але який якісний показник цих людей? І який відсоток цих людей залишається, а не тікає? - питає "Шостка", командир роти 32-ї бригади. - Треба нормальні воєнкоми, які би робили зустрічі, привозили людей в підрозділи і розказували, що ми не несемо такі втрати, як росіяни. Але ми, напевно, вже втратили цей момент. У нас уже бояться ТЦК".

"Про мобілізацію буквально нещодавно почали говорити, але дуже обережно, тому що багато хто намагається уникнути гострої реакції суспільства", - зауважує аналітикиня фонду "Повернись живим" Ярослава Братусь. На її думку, поточна модель мобілізації має два основні недоліки. Перша - у тому, що ця модель лишається пострадянською, каже аналітикиня. "По-перше, вона була орієнтована на середовище, в якому контрольовані всі процеси і немає особистої свободи. По-друге, пострадянська модель мобілізації існувала у не наскільки інформаційно відкрому суспільстві, де кожен негативний досвід може стати досвідом цілої країни, адже він активно поширюється через соцмережі й доволі часто гіперболізується", - пояснює Братусь.

Другий недолік мобілізації - у тому, що вона орієнтована на кількісні показники, додає аналітикиня. "Але варто розуміти, що коли ми говоримо про комплектування війська, йдеться не лише про кількість, а й про морально-ділові якості майбутніх військовослужбовців, про їхню кваліфікацію й фах", - зауважує Братусь.

При цьому, на її думку, оцінити якість і ефективність мобілізації доволі складно, адже наразі цей процес фрагментований. "Мобілізація закінчується рівно тоді, коли людина потрапляє у списки військової частини і стає військовослужбовцем, - пояснює аналітикиня. - І все, що відбувається далі, фактично не вважається мобілізацією як такою. Але у своїх дослідженнях ми дивимось на процес мобілізації широко - від моменту, коли людина взаємодіє із поліцією або ТЦК, й до моменту, коли людина вже потрапляє у конкретний бойовий підрозділ на конкретну посаду".

Усе, що відбувається під час мобілізації, впливає на те, що відбуватиметься в навчальному центрі й у військовій частині, зауважує Братусь. Зокрема, й робота військово-лікарської комісії. "У 2024 році велика частина діагнозів, які раніше підпадали або під повну непридатність, або під придатність до служби в забезпеченні, зараз вважаються повною придатністю. Питання - чи оптимально було ухвалювати таке рішення, враховуючи те, що поріг по здоров'ю суттєво знижується", - розмірковує аналітикиня.

Підготовка новобранців

Щоби люди йшли у військо, треба говорити їм правду - "що все погано і нам не вистачає людей", переконаний Андрій Зіменко з 21-го полку 3-го армійського корпусу. Крім того, на його думку, треба обіцяти мобілізованим якісне навчання і дійсно його проводити. Попри зміни у програмі БЗВП та збільшення її тривалості, впроваджені з кінця 2024 року, командири, до яких попадають новобранці, не помітили суттєвого покращення у їхній підготовці.

Читайте також: Підготовка новобранців ЗСУ: чи справді щось змінилося?

Якість підготовки залежить не лише від кількості днів і програми, переконана Ярослава Братусь із фонду "Повернись живими". "Кількість людей, яка заходить у навчальні центри, достатньо велика. А кількість якісного інструкторського складу недостатня, - каже аналітикиня. - Друге - це питання навчально-матеріальної бази для проведення занять. Можна мати компетентного інструктора, вмотивованого курсанта, прекрасну програму БЗВП, але все це не даватиме тої якості підготовки без достатньої кількості дронів, турнікетів, піротехнічних засобів, патронів тощо".

Вона додає, що якість освіти й підготовки впливає на те, що буде відбуватися вже у війську - і на управління військами, і на організацію штатної структури, і на кадрову політику загалом. А кадрова політика впливає на те, як відбуватиметься залучення нових людей у військо, зауважує Братусь. "Тобто це такий трикутник, де все взаємопов'язане. Якщо ми не будемо вирішувати проблеми на кожному з цих етапів, якщо не будемо покращувати освіту й підготовки та ситуацію із кадровою політикою у війську, то питання рекрутингу й мобілізації будуть тимчасовими", - робить висновок Братусь.

Заохочення військових

Розмови про умови, які мають бути створені для залучення у військо нових людей, часто дратують тих військових, які служать уже тривалий час. "Аби залучити у військо нових людей, треба вирішити питання щодо діючих військовослужбовців, - переконаний Роман Городецький із 68-ї бригади. - Цивільна людина бачить, що військові, які були добровольцями у 2022 році, досі на службі. І що за цих чотири роки для них нічого не змінилось".

Військові нарікають на відсутність термінів служби, відпочинку й ротацій, неможливість переведень і кар'єрного зростання. "Я пів року дружину не бачив, у мене не було вихідних. Чесно, фізично я можу працювати, а морально я виснажений", - говорить "Шостка" із 32-ї бригади.

Дедалі частіше військові скаржаться і на грошове забезпечення, яке значно знецінилось із 2022 року. "Життя військовослужбовця на позиціях - це три тисячі гривень на день. Ідеш туди, і тебе можуть вбити або поранити. Вийшов - отримуєш 1800 гривень. Сидиш у якомусь клопівнику, відірваний від родини, і думаєш: а нащо воно мені треба? Ось так люди і йдуть у СЗЧ", - каже "Шостка".

Читайте також: Низькі зарплати в ЗСУ: як військові "в тилу" шукають підробіток

Обговорюючи питання, як покращити залучення людей у військо, у фонді "Повернись живим" дійшли висновку, що немає рішення, яке сподобається всім. "Ми маємо ситуацію, коли військовозобов'язані вважають, що примусове залучення до війська є проти їхніх прав. З іншого боку, ми маємо військо, яке говорить, що у військовозобов'язаних було чотири роки, щоб підготуватися. Це фактично світоглядний конфлікт", - додає аналітикиня Ярослава Братусь.