1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Евакуаційна колона на блок-посту перед в'їздом у Запоріжжя, 26 вересня 2022 року
Евакуаційна колона на блок-посту перед в'їздом у Запоріжжя, 26 вересня 2022 рокуФото: Oleksandra Indiuchova/DW
СуспільствоУкраїна

"Навчилася пакувати ціле життя в одну валізу"

Олександра Індюхова
28 вересня 2022 р.

Довелось навчитися ходити, опустивши очі, не посміхатися, не плакати - мешканка Херсону розповіла DW про життя під російською окупацією та її довгий шлях на підконтрольну Україні територію.

https://p.dw.com/p/4HTqq

45-річна Людмила (ім'я змінено на прохання жінки - Ред.) мешкала в Херсоні останні 20 років, працювала в одному з банків. У серпні вона виїхала з Херсону, який від початку березня перебуває під окупацією російських військ, в одне з міст на півдні України. Частина її родини й надалі залишається на окупованій території. В інтерв'ю DW Людмила розповідає про життя під російською окупацією.

Deutsche Welle: Пані Людмило, чому Ви виїхали з Херсону?

(Довго мовчить…)

Людмила: Як Вам сказати… Там вже почалось таке, що приходять додому та погрожують: якщо не вийдеш на роботу завтра, то, мовляв, приїдемо зранку й підеш під конвоєм, якщо ж - ні, то знайдуть усіх родичів. Ось Ви, мабуть, були вже скрізь біля фронту, але навряд чи зможете уявити собі, як це жити під дулом автомата або під дулом танку. Там таке часто було, стоїш в черзі в магазин, багато людей. Їде колона, усі замовкають, одразу ховають телефони по кишенях. А вони на БТР сидять та водять дулом по натовпу. І ось ця чорна діра прямо на тебе націлена. І ти розумієш - якщо вони щось помітять не те, або будуть мати якісь підозри, просто розстріляють натовп.

І таке було?

Дякувати Богові, зі мною таке не траплялося. Але всі в Херсоні знають, що, приміром, не треба зі смартфонами по вулиці ходити. Вони перевіряють телефони. А в пам’яті телефону їм може не сподобатися все що завгодно: фото з минулого року з прапором чи-то там у пам'яті телефону залишилися відео про наших військових з різних Telegram-каналів. Тож ми всі там повитягували старі кнопкові телефони. З ними немає проблем.

Тобто у всіх перевіряють телефони?

У мене не перевіряли. Але деякі чоловіки досі не повернулися додому. Їх затримали задля перевірки, щось знайшли в телефоні та пішло-поїхало.

Ви знаєте, я навчилася там контролювати свої емоції, щоб на обличчі нічого не було видно. Не можна ані плакати, ані сміятися. Коли плачеш, вони (російські військові. - Ред.) починають запитувати, мовляв, ти що нам не рада? Чому це ти не рада, якщо ми тебе звільнили!? А якщо посміхаєшся, то, мовляв, чого це тобі смішно? Можливо, ти з нас смієшся, чи щось знаєш? В обох випадках можуть відправити кудись "на підвал" для з'ясування причин… Тож, треба ходити, буквально опустивши очі вниз! По рідному Херсону!

(У Людмили з’являються  сльози на очах)

Я ось одного разу йшла вулицею, та раптом зупинилася біля мене машина, там сидів якийсь російський офіцер. Він так опускає вікно і каже: "Підійди до мене". Я так злякалася. Подивилася, там була поблизу аптека, люди стояли, я відчула, як вони зжалися. Я зрозуміла, що ніхто мені не допоможе. Я очі вниз і йду собі далі, думаю, що, мовляв, усе - кінець. Машина та далі собі поїхала, не став він до мене чіплятися. От цей острах - острах смерті постійно з тобою. Я потім взагалі перестала виходити на вулицю. Потім почула про "референдум", згадала те, що відбулося в Криму й вирішила якось виїхати.

Тобто, цей псевдореферендум став для Вас останньою краплиною?

Розумієте, якщо до "референдуму" таке відбувалося, то що очікувати після нього. Після "референдуму" вони взагалі тебе за людину вважати не будуть. Це не просто мої слова або емоції. Ви знаєте, як виглядає життя в Херсоні зараз?! Там життя закінчується о 12-й дня. Усі намагаються якомога швидше скупитися на ринку, в крамницях і потім - швидко додому, і сидіти, не виходити. Молодим дівчатам небезпечно, адже ми знаємо, що з ними може статися… Я сама не чула від своїх знайомих, що когось зґвалтували, але усі батьки бояться за своїх дітей, не випускають дівчат. Чоловікам теж небезпечно з’являтися на вулиці. Зараз тим більше. Усі розуміють, що чоловіків можуть забрати або "на підвал", якщо, на їхню думку, це "патріот-бандеровець", як вони говорять, або ж до армії відправити, або рити окопи тощо. В моєму будинку дві жінки майже місяць шукали своїх чоловіків - брата та тестя. Не знаю, чи знайшли.

Читайте також: Українці в Німеччині проти надання притулку російським дезертирам

А хто залишився в Херсоні? Чи багато людей?

Думаю, 60 відсотків людей місто залишили. Це за відчуттям. Залишились здебільшого люди похилого віку, хворі люди, ті, у кого немає грошей на евакуацію, бо волонтери не всіх можуть вивезти безкоштовно. Мої теж вирішили лишитися, мене виштовхали, сказали, що дочекаються і мене, і нашу армію...

(плаче)

Ось старі там люди… Зв’язок не завжди є. Хто та як старим буде допомагати? Лікарів там ще пошукати треба! Грошей немає, а ті продукти, що вони завозять, дуже дорогі. На вулицях ти бачиш здебільшого російських військових.

З Херсону немає офіційних гуманітарних коридорів. Як Вам вдалося виїхати?

Люди самі організовують колони. Кілька машин разом їдуть. На свій страх та ризик. Я виїхала з моєю подругою на її машині, нас було п'ять машин. Вона просто не могла залишатися в місті без ліків. Вона дуже хвора, і їй потрібні ліки, які видавали державні лікарні. Їхали ми одинадцять днів. Я не могла ніколи подумати, що таке можна пережити. Ці одинадцять днів, як вічність. Була така спека! І ми здебільшого стояли під сонцем на трасах і там же ночували (між блок-постами на окупованій росіянами території. - Ред.). Люди з дітьми, з тваринами, а поля навколо заміновані. Всі нервували, бо якщо дитина або тварина туди побіжуть, то, розумієте, нікого не лишиться. В туалет ходили прямо біля машин, усе узбіччя там в екскрементах, всюди туалетний папір… І вода! Воду нема де взяти, і всі боялися з черги виїхати в сусіднє селище, щоб чергу не втратити. А потім вони (російські військові. - Ред.) не дозволили вночі ночувати на трасі, ми поїхали в село, у людей на підлозі ночували. Та боялися проспати, бо в чергу наново треба було ставати.

Це такий постійний  та неймовірний психологічний тиск! В голові все одразу: ти полишив домівку, тут окупанти, треба виїхати, де та як ти влаштуєшся… Але, знаєте, всі ці думки зникають, коли ти потрапляєш під обстріл. Вони обстріляли нашу колону, коли ми їхали по висохлому руслу річки. Це був об’їзний шлях. Міна біля мене розірвалася, я на землю, у багнюку впала, бо до того дощ пройшов… Лежиш і відчуваєш цей холод страху… Але нікого не поранило, нікого не вбило, хоча колону до нас обстріляли, були там і загиблі. Коли приїхала нарешті на підконтрольну Україні територію, то була в дуже поганому стані.

Читайте також: Комісія ООН виявила докази воєнних злочинів армії РФ в Україні  

На окупованих територіях росіяни влаштували псевдореферендуми, і Кремль може заявити про анексію. Що для Вас це змінює?

Для мене це територія України! Ми - українці, і за їхніми правилами жити не будемо. Що вони там опитують? Це все одне, якби в Берлін прийшли французи і почали проводити референдум про приєднання Берліна до Франції. Це ж смішно, якби не було так жахливо. Вони ж примушують людей під дулом автомату. Що це за референдум?

Мені так боляче за людей, котрі там залишились. Ви знаєте, вони ж чекають на нашу армію. Мої старі мені сказали, мовляв, їдь, ми тут протримаємося. Мовляв, у нас є підвал, туди провели світло, запаси їжі поставили, ліжка зробили. Так роблять майже усі… підвали облаштовують…

(плаче)

Ми в Херсоні розуміємо, що в разі контрнаступу української армії там будуть сильні обстріли, й зараз там не тихо. Якщо ж російські війська там затримаються, то люди опиняться в Середньовіччі! Ми всі чекаємо на визволення, розумієте! Ніхто не має про це забувати!

Як Ви думаєте, коли Ви зможете повернутися додому?

(показує на свою валізу)

Бачите, ця валіза завжди тут, у ній всі речі. Я чекаю на це кожну хвилину. Я навчилася упаковувати ціле своє життя в одну валізу. Може статися все, що завгодно: або я швидко зберуся та поїду в свій український Херсон, або може бути й таке, що й тут, де я, буде неспокійно, почнуться сильні обстріли і мені доведеться тікати далі. 

Що кажуть на Заході про "референдуми"

Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг

Столтенберг: Є загроза великої війни між НАТО і Росією

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку