НАТО є об'єднанням демократичних держав, що базується на спільних цінностях. Так позиціонує себе Альянс, але це лише частково відповідає дійсності. Адже в його лавах є держава, в якій опозиція придушується так само, як і в Росії. Це Туреччина. З точки зору політики безпеки Анкара також уже тривалий час була ненадійним партнером.
Це видно з таких далекосяжних військових рішень, як придбання російських комплексів протиповітряної оборони, а також з довгого списку безцеремонних витівок стосовно партнерів по Альянсу. Спрямованих і проти Німеччини, зокрема. Наприклад, п'ять років тому Туреччина заборонила депутатам Бундестагу відвідати солдатів Бундесверу на базі НАТО в Інджирліку.
Враховуючи цю історію, викликає здивування те, що для НАТО стала несподіванкою погроза з боку Туреччини заблокувати прийняття Швеції та Фінляндії до Альянсу. Для російського режиму це маленьке свято, для Заходу - конфуз, який може обернутися чимось значно гіршим, якщо суперечку не вдасться вирішити.
Для цього, напевно, знадобляться якісь морально сумнівні пропозиції для Туреччини. Це виходить за звичні рамки, але якщо Альянс сам себе паралізує чи піде на розрив з Туреччиною, то ціна буде ще вищою. Обидва сценарії стали б великим виграшом для Москви. Щоб підтримати демократичну Україну, НАТО не може не домовитись із диктатором у своїх лавах.
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.