Бебісітер з України підкорює серця німецьких читачів

Максим із українського міста Антрацит у Луганській області, який пропонує свої послуги як бебісітер, - головний герой нової книги "Максим" відомого німецького письменника Дірка Штермана (Dirk Stermann), яка вийшла у видавництві Rowohlt Verlag. DW - про роман, у центрі якого український мачо, який ламає західні стереотипи та знайомить читача з українським сильним характером.

Чому взагалі Максим, чи існував такий персонаж насправді? Автор роману в інтерв'ю DW відповідає наступним чином: "Є кілька фігур, які в результаті привели до появи героя на ім'я Максим. Найголовніше полягає саме у тому, що ми дійсно шукали бебісітера і натрапили на резюме чоловіка, який обіцяв "робити все" і сильно виділявся на тлі інших кандидаток із гарною освітою".

Отже, Дірк (оповідач, від імені якого ведеться оповідання) та його дружина Ніна шукають бебісітера для свого сина Германа. Резюме Максима розсмішило Дірка до сліз. Воно відрізнялося крайньою лаконічністю: "Максим. Роблю все". "Можливо він педераст із Києва? Тоді варто було б заявити на нього в поліцію", - такою була перша реакція Дірка. Як цей лисий брутальний тип з України потрапив до одного списку з добре освіченими дівчатами?

Увагу Дірка привертає Анастасія, 20-річна студентка медичного факультету, надзвичайно вродлива. На одній із фотографій до резюме дівчина складає губи качечкою, що зовсім не подобається синові Дірка. Не викликає довіри кандидатура Анастасії і в матері героя: "Ти збожеволів. Росіянка? Занадто красива! Ти хочеш ризикнути своїми відносинами?"

Забігаючи вперед, відносини Дірка та Ніни справді руйнуються, хоч і не з вини Анастасії: вони не витримують випробування часом та відстанню. І хоча образ дівчини як фата-моргана переслідує Дірка протягом усієї розповіді, спроби переконати дитину на користь симпатичної Анастасії зазнають краху. "Я не хочу її. Я хочу маму. Тато, мені здається, це ти хочеш її", - син, як у прислів'ї про немовлят, вустами яких говорить істина, маю рацію. Незважаючи на позитивну характеристику та цінний досвід, Анастасія, яку Ніна уїдливо називає "Miss Russia", не має жодних шансів.

Бебісітер чи кримінальний авторитет?

Бебісітером стає Максим - за безкомпромісним рішенням матері, за мовчазною незгодою та внутрішнім протестом батька, і, звичайно, за волею долі. Поява українця, що не викликає довіри в житті пари з Відня, не тільки змінює самого Дірка, а й руйнує поширені кліше про українців, яким Голлівуд і європейський кінематограф довгі десятиліття відводив роль виключно членів мафіозних кланів і кримінальних авторитетів.

Саме такий образ і постає перед очима Дірка, не даючи йому спокою. Хоча кримінальні авторитети ще з'являться на сторінках роману, і Максим має справді зв'язки в цих структурах. "Ти б взяла абсолютно незнайомого хлопця зі Східної Європи, фотографія якого виглядає так, ніби він перебуває в розшуку?" - запитує Дірк знайому Катаріну.

Читайте також: Повернутися і бути корисним: як заробітчани їдуть назад до України

Максима найняла Ніна, поставивши перед фактом Дірка, який повернувся з відрядження. Українець особисто постає перед читачем десь в середині роману. Він уже випив дві пляшки пива і встиг пересунути всі меблі у робочому кабінеті Дірка. Тоді, як Ніна готується до тривалого перебування в Нью-Йорку, де вона отримала нову роботу в австрійському культурному представництві, Дірк дедалі більше жахається від витівки з бебісітером у камуфляжних штанах, який дає дитині в руки сокиру, приносить з лісу череп кабана, а трохи пізніше навчить хлопчика класти на лопатки ведмедя - справжнього, живого ведмежа!

Антрацит виглядає як Дуйсбург під час війни

Відомий письменник і модератор, який обертається у вищому австрійському суспільстві, обурюється, сперечається з дружиною, але залишається з Максимом та сином у віденській квартирі, коли молода дружина їде по роботі уСША. Чим більше Дірк критикує українського бебісітера, тим міцнішим стає зв'язок між дитиною та Максимом. Брутальний на вигляд українець незабаром стає справжнім другом хлопчику, а під кінець оповіді - і його батькові, який опинився на межі нервового зриву після того, як дружина пішла до їхнього спільного друга.

"Україна - житниця Європи". Ці рядки неодноразово з'являються у романі. Український прапор має ті ж кольори, що й прапор Нижньої Австрії. "Він милий? Цей тип так само милий, як чавунна труба або бейсбольна біта", - обурюється Дірк. Ніна просить його позбутися свого ресентименту. "Україна - давня культурна нація. Прокоф'єв, Троцький, Целан, Візенталь, Гоголь...", - перераховує вона.

Максим добре вписується в хаотичний режим життя подружньої пари. Забирає дитину з дитячого садка, проводить із нею час у зоопарку, у лісі та на дитячому майданчику. "Добре ще він не дав тобі сокиру в дитячий садок", - єхидствує батько.

Любов Максима до природи Ніна пояснює його походженням: "Максим, напевно, знає це із життя в Україні, житниці Європи. Поля, ліси". Але Дірка ще довго не вдається переконати змінити думку про бебісітера. І він уже навів довідки. Максим - із гірничодобувного регіону. "Повністю отруєна місцевість. Тяжка промисловість та війна, Східна Україна. Ця діра називається Антрацитом", - каже він дружині.

Читайте також: "Нове ненормальне": війна в Україні на виставці фотографій у Гамбурзі

У книзі зустрічається такий опис міста: "Антрацит на фотографіях виглядав Дуйсбургом під час війни". В інтерв'ю DW автор пояснив: "Я бачив фотографії з України, зроблені минулого року: люди, що купаються в морі в Одесі, сім'ї на пікніках у полях... Антрацит, як і Дуйсбург, - промислове місто, і на фотографіях він виглядав як руїна промисловості".

Студент юрфаку з феноменальною пам'яттю

У розмові з віденським пастором Джованні, який згадує історію Святого Володимира, котрий убив єдинокровного брата, Дірк дає зрозуміти, що не так багато знає про Максима. "А варто було б, - каже Джованні. - Я б не став покладатися на Бога".

Але всі страшні сценарії, які Дірк малює навколо постаті Максима, - не більш ніж упередження щодо українця. Максим навчається в університеті - він студент останнього курсу юридичного факультету, а його феноменальна пам'ять дозволяє йому закінчити навчання у рекордно швидкі терміни. Ось уже про нього пишуть австрійські газети: "Нікому раніше в Австрії не вдавалося так швидко здобути юридичну освіту".

З бебісітера Максим перетворюється на адвоката, якого прагнуть отримати роботодавці, а Дірк залишається наодинці зі своїми переживаннями та проблемами. Ніна, повернувшись із Нью-Йорка на Різдво, йде від нього і забирає із собою сина. Дірк топить своє горе в алкоголі, не відповідає на дзвінки літературних агентів і занурюється у глибоку депресію. Звідти його витягує Максим. Саме він змушує Дірка взяти себе в руки, почати займатися боксом, повалити ведмедя, як колись уже зробив його син, і дописати книгу, на яку так чекає видавництво. Книгу, ідею якої підказав українець, - історію відносин Дірка та Максима.

Російські красуні програють українському бебісітеру

Мешканець Луганської області Максим ламає західні стереотипи, знайомлячи читачів із сильним українським характером. На його тлі блякнуть російські красуні на сторінках роману. Нехай Дірка і переслідує нав'язливий образ Анастасії, і він часто запитує, як вчинив би в тій чи іншій ситуації, якби бебісітером його сина була вона, а не Максим, героїня програє брутальному українському хлопцеві.

Ще одна російська красуня - молода жінка з Росії в шубі, що зустрілася Дірку в магазині іграшок, - виглядає просто комічно. "Хлопчик чи дівчинка? Який вік?" - запитує її продавчиня, намагаючись допомогти покупниці обрати подарунок для дитини сестри. Але на всі запитання жінка відповідає: "Не знаю". І лише питання про те, чи має якісь уявлення про вартість подарунка, ліміт, больовий поріг виводить її з себе, і вона з обуреними вигуками вибігає з магазину.

Читайте також: Українська поетка пише вірші на дверях квартири в Касселі

Чому саме українцю Максиму автор дає шанс позбутися поширених кліше, перемогти стереотипи та відкритися читачеві по-новому? "Тому що в нашому розумінні він, можливо, далі за всіх від такого переродження". 

В умовах війни Росії проти України неможливо було не запитати автора, як би вплинули на нього актуальні події, якби він працював над книгою після 24 лютого 2022 року. "Ймовірно, Максим не став би українцем. І все ж таки раз він "народився" до початку війни, я думаю, добре, що він українець. Цей хлопець - герой, навіть якщо він і не солдат", - упевнений Дірк Штерман.

У романі є фраза: "Війна - у будь-якому разі заняття для ідіотів". В умовах російської військової агресії проти України цей вислів дуже справедливий, вважає автор книги.