Ізраїлю - 70 років: що таїть майбутнє? | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 18.04.2018
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Світ

Ізраїлю - 70 років: що таїть майбутнє?

Під гаслом "Спадщина інновацій" в Ізраїлі відзначають 70-ту річницю незалежності. Приводів для святкувань чимало, але нестабільність у галузі безпеки дещо затьмарює святковий настрій. Репортаж з Єрусалима.

У центрі Єрусалима

У центрі Єрусалима

Увечері середи, 18 квітня, ізраїльтяни розпочинають відзначати 70-ту річницю державності. Неофіційні святкування вже почалися відкриттям пляжного сезону - від озера Кінерет на півночі і до курорту Ейлат на Червоному морі на півдні країни. Святкування відбудуться і на бульварі Ротшильда у Тель-Авіві, де зовсім поруч 14 травня 1948 року Давид Бен Гуріон проголосив незалежність. Але річ у тому, що в Ізраїлі цю пам’ятну дату відзначають за релігійним календарем, тому й святкування відбуваються у квітні. "Я дуже пишаюся своєю країною. Ізраїль для мене це, передусім, прості люди. Саме вони і творять державу", - каже мешканка Єрусалима Лаура Арці.

Для більшості ізраїльтян День незалежності - це, насамперед, вихідний, який найкраще пасує для шашликів на природі із родиною та друзями. Інша популярна забава - парад військової авіації у небі над Тель-Авівом. Перед початком свята прапорці та інша національна символіка розходиться у вуличних продавців як гарячі пиріжки. 

Давид Бен Гуріон проголошує незалежність

Давид Бен Гуріон проголошує незалежність

Актор Яір Леман на офіційних урочистостях виконуватиме роль Теодора Герцля - ідейного батька сучасного сіонізму. "70 років...З одного боку, зважаючи на усі історичні причини, є багато приводів для радості. Але з іншого, це і час бути занепокоєним: куди ця країна рухається? Якими будуть відносини з нашими сусідами, і що робити з усіма внутрішніми суперечками у суспільстві?", - філософськи запитує він.

Неспокій на північному кордоні

Цього року неспокій поблизу північного кордону Ізраїлю, через події у Сирії, наклав свій відбиток на святкування. Хоча країні, яка майже перманентно бореться за своє виживання, до цього не звикати. Ізраїльська армія перебуває напоготові до потенційної іранської відповіді на авіаудар, завданий по сирійській базі, відповідальність за який Росія поклала на Ізраїль.

Авіаудари США, Великобританії та Франціїпо сирійських об'єктах, до яких вони вдалися минулого тижня у відповідь на ймовірну хімічну атаку проти цивільного населення у Думі, теж лише посилили напруження. А на південному напрямку протести палестинців у Газі поки не вщухають. 

За традицією, до початку святкувань Дня незалежності Ізраїль згадує у жалобі усіх полеглих солдат та жертв конфлікту. Але вже багато років ізраїльські та палестинські громадські організації влаштовують "альтернативний" спільний захід вшанування пам'яті своїх близьких, які загинули у цьому протистоянні.

Жалобний настрій Дня пам'яті полеглих у війнах та жертв тероризму зміниться святковим після заходу сонця. Тоді ж на Горі Герцля у Єрусалимі із запалення смолоскипів розпочнеться офіційна урочиста церемонія святкування Дня незалежності.

Між минулим і майбутнім

70 років тому, коли Давид Бен Гуріон проголошував незалежність, Міхаель Шіло був 14-річним учнем. Сьогодні, розглядаючи світлини тих часів у своїй єрусалимській оселі, Шіло згадує про ейфорію того дня. Вона виплеснулася на вулиці широкою вервечкою людей, що співали і танцювали, святкуючи день народження своєї держави. "Це ж було лише за три роки після Голокосту. А табір смерті Аушвіц існував ще у квітні 1945-го", - нагадує Шіло, чиї батьки встигли утекти із нацистської Німеччини та прибули до тодішньої підмандатної Британської Палестини у 1935-му. "Звісно, мої батьки про все це пам'ятали. Але, з іншого боку, панувала ейфорія. Було спільне відчуття того, що, мовляв, нам це вдалося, ми у безпеці, у нас тепер є власна держава". 

Але відчуття це тривало недовго: коаліція арабських країн, яка відкинула у листопаді 1947-го План ООН із розділення Палестини, напала на новостворену державу. 10 місяців воєнних дій завершилися перемир'ям у 1949 році. Близько 700 тисяч палестинців мусили залишити свої домівки і стали біженцями у ході цієї війни, яку в Ізраїлі називають Війною за незалежність. Палестинські біженці нині проживають на окупованих територіях Західного берегу Йордану, у Газі та в арабських країнах - Йорданії, Сирії та Лівані. Незначна частина арабського населення залишилася жити в Ізраїлі.

Палестинська "Накба"

Палестинці, у свою чергу, згадують про втрату земель, яку вони називають "Накбою". Накба - у перекладі "катастрофа". Із кінця березня цього року принаймні 30 осіб загинули і ще сотні дістали поранень від пострілів ізраїльських снайперів у ході масових протестів у Газі. У центрі цих протестів - право палестинців на повернення. "Це нагадування Ізраїлю, що питання палестинських біженців навіть через 70 років і досі невирішене", - каже один із молодих ініціаторів протестів, 33-річний Ахмад Абу Іртема. Він наполягає на тому, що основна частина цих протестів носить мирний характер.

Сектор Газа

Протести палестинців на кордоні Сектора Газа не вщухають уже кілька тижнів

У Секторі Газа, на цьому відносно невеликому клаптику землі, живе 1,2 мільйона нащадків біженців. Ізраїль звинувачує радикальний ісламістський рух ХАМАС, який контролює сектор, у використанні цих протестів у власних немирних цілях.

Взагалі, питання біженців одне із найскладніших у палестино-ізраїльському конфлікті. Але окрім нагадування про цю проблему, учасники протестів кажуть, що мають на меті також привернути увагу до блокади Сектора Газа, яка триває вже десятиліття, а також і до окупації територій на Західному березі Йордану, що триває вже півстоліття.

Тим часом, Міхаеля Шіло, який зробив успішну кар'єру на дипломатичній службі і був послом у Норвегії, сьогодні найбільше непокоїть відсутність миру. Шіло особисто брав участь у підготовці мирних переговорів в Осло на початку 1990-х. "Так, ми успішні у багатьох відношеннях, але миру із сусідами ми досі не досягли. Навіть не те, що миру, а бодай тимчасової угоди, яка б надала нам відчуття безпеки і справедливості".

DW.COM

Реклама