Як співають шахти Донбасу - можна почути в Берліні

11 червня в Берліні в центрі сучасного мистецтва KW Institute for Contemporary Art відкрилася Київська бієнале. Берлінська зупинка цього мандрівного мистецького проєкту отримала назву "Птах, що не може приземлитися" (A Bird That Cannot Land). Ця поетична метафора точно змальовує долю бієнале, яка останніми роками існує в постійному русі між Україною та європейськими культурними майданчиками.

Як Київська бієнале вийшла за межі України

Київська бієнале з'явилася у 2015 році на хвилі подій Євромайдану та початку бойових дій на Донбасі. На відміну від більшості великих мистецьких платформ, її від самого початку задумували як простір для суспільної дискусії.

Передвісником бієнале став "Відкритий університет Майдану" - територія для публічних лекцій і дискусій, що діяла прямо в центрі протестного табору на Майдані Незалежності взимку 2013-2014 років. Один із засновників цієї ініціативи, філософ і куратор Василь Черепанин, згодом став куратором Київської бієнале. Не випадково перша Київська бієнале 2015 року отримала назву "Школа Києва" (The School of Kyiv): її метою було перетворення енергії революції на довготривалий культурний і суспільний проєкт.

Читайте також: 14-та Берлінська бієнале: український куратор змінює правила гри

Кожна наступна бієнале в Києві була присвячена актуальним політичним і суспільним темам: ідеї міжнародної солідарності (2017), впливу технологій на суспільство (2019), новим формам співпраці у Східній Європі (2021). 

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році бієнале змінила свій формат. У той час як частина українських культурних інституцій була змушена припинити роботу, а частина зосередилася на збереженні архівів і колекцій, Київська бієнале стала "кочовою" і тепер відбувається одночасно в кількох містах України та Європи. У 2025 році її виставки проходили в Києві, Дніпрі, Варшаві, Антверпені та Лінці. Берлінський проєкт "A Bird That Cannot Land" став новим етапом Київської бієнале. 

Що об'єднало Київ, Берлін та Тегеран?

Виставка займає чотири поверхи будівлі KW і об'єднує понад сорок художників з різних країн. Куратори пропонують новий термін "Middle-East-Europe" і пропонують розглядати простір від Східної Європи до Центральної Азії та Близького Сходу як територію, історично пов'язану спільними темами - війни, імперії, міграції, колоніальної історії. На цій новій мапі культурних зв'язків Київ перетинається не лише з Берліном чи Варшавою, а й з Єреваном, Алмати та Тегераном.

Серед учасників - українські художники Леся Васильченко, Олексій Радинський, Анна Звягінцева та Дана Кавеліна, а також відома німецька художниця Хіто Штаєрль (Hito Steyerl), палестинська художниця Мона Хатум і одна з найвідоміших сучасних художниць Центральної Азії, уродженка Узбекистану Саодат Ісмаїлова.

Як художники працюють з архівом та пам'яттю

У головній залі першого поверху відвідувачів зустрічає робота Лесі Васильченко "Night Without Shadows and Light Without Rippling of Waves". Це великоформатне відео на гігантському екрані, де історична хроніка чергується з майже абстрактними зображеннями. Художниця з'єднує архівні кадри українського нічного неба за понад сто років - від 1918 до 2025 року. Архівом пам'яті стає безкінечна ніч, у якій минуле й сучасне, зоряні скупчення та спалахи війни складаються в єдину історію.

Вражаюча інсталяція узбецької художниці Саодат Ісмаїлової також звертається до історичної пам'яті. "As We Fade" складається з 24 напівпрозорих шовкових полотен, на які проєктується відео, зняте на священній горі Сулейман-Тоо в киргизькому Оші. Зображення накладаються на прозору тканину, кожне наступне зображення стає дедалі блідішим, поки нечіткі контури предметів не зникають повністю. 

Просто й виразно виглядає інсталяція турецької художниці Еди Аслан "Tears are Falling But Never Touching Each Other". Десятки видутих скляних посудин наповнені морською водою - робота відсилає до давньої традиції "ловців сліз", посудин, у яких зберігали пам'ять про горе й втрату. З часом вода випаровується, всередині залишаються лише сліди солі - матеріальне нагадування про пережите горе. 

Сильне враження справляє робота української художниці Стефанії Бодні та британського художника Джека Дава "Echoes on a Porous Ground". На підвішених металевих пластинах витравлено супутникові зображення шахтарського Донбасу. Через вбудовані резонатори метал вібрує і звучить різними голосами, мапа регіону перетворюється на своєрідний музичний інструмент. Художники пропонують почути голос самої землі - шахт, мінералів і ландшафту, який і далі зберігає сліди десятиліть промислової експлуатації та війни.

У липні - тиждень звуку на Київській бієнале

Впродовж усього літа в KW відбуватимуться дискусії, лекції, зустрічі та концерти. Особливе місце посідає програма перформансів і музичних подій у червні та липні, присвячена політичній та емоційній силі звуку. У ній беруть участь музиканти й художники з України, Центральної Азії, Близького Сходу та Європи. 

Серед них - композитор Heinali (Олег Шпудейко) та співачка Андріана-Ярослава Саєнко з України, які поєднують середньовічну музику, електроніку та народний спів. У програмі також виступлять український музикант-авангардист Ігор Цимбровський, а також єгипетський поет і музикант Абдулла Мініауї - одна з ключових фігур сучасної арабської експериментальної сцени.

Організатори розглядають музику та колективне слухання як ще один спосіб говорити про війну, пам'ять, втрату та досвід вигнання - теми, що проходять крізь усю Київську бієнале.