Оборона Костянтинівки і життя біля фронту. Репортаж DW

О п'ятій ранку, поки дорога затягнута туманом, на чергування виїжджають бійці зі взводу ударних БпЛА 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Командир із позивним "Омар" стоятиме у Дружківці, на шляху до Костянтинівки. Він координуватиме рух пікапів, квадроциклів й НРК у кілзону - ділянку під контролем безпілотників, переважно ворожих.

Користуючись погодними умовами, військові мають підвезти провізію та боєкомплект якомога ближче до позиції операторів дронів. А ті, як стемніє, піднімуть гексакоптер і цілу ніч доставлятимуть піхоті ці посилки. "Коробочки по два-три кілограми - пляшка водички, шматок ковбаски і пачка набоїв", - описує вміст посилок "Омар", поки його побратими вантажать пікап.

"Від цієї точки ми ухвалюємо рішення, чи можна проскочити під погоду. Зважаємо на активність дронів", - пояснює він. Крім того, бійці, що тут чергують, евакуюватимуть побратимів, якщо під час руху кілзоною їхній транспорт атакують росіяни.

"Логістика - на характері"

Російські військові б'ють по транспорту FPV-дронами, переважно на оптоволокні, які неможливо заглушити засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ). На дорозі "Омар" помічає нерозірваний боєприпас і кличе побратимів його знешкодити. Від пострілу той детонує - і дорога знову стає безпечною для проїзду.

Костянтинівський напрямок - наразі один із основних для наступу армії РФ. Тож росіяни намагаються перебити логістику українських підрозділів, які боронять місто. "Логістика - на характері, - описує ситуацію на напрямку командир взводу ударних БпЛА. - Досвід водія і швидкість. Швидкість дрона - 120 кілометрів на годину. Тож на спідометрі має бути 130".

У кузов пікапа стрибають двоє бійців. Щойно автівка рушає, вони вдивляються в небо, тримаючи напоготові рушниці. "Це візуальне прикриття. Не дрон нас шукає, а ми його - на випередження", - додає "Омар".

Незабаром на горизонті з'являються два квадроцикли - бійці прямують у Костянтинівку. Однак командир зупиняє їх. "План був заїхати на дальню точку. Але, як бачите, туман зійшов і активність дронів зросла, - пояснює він. - Тож ми міняємо маршрут на більш безпечний і ближчий - доставка буде не “квадріками”, а наземним роботизованим комплексом (НРК)". Втім, коли бійці повертаються з НРК, завантаженим на причеп квадроцикла, "Омар" знову їх розвертає. "Стріляють, хлопці, немає сенсу їхати", - каже він.

Попри те, що в кілзоні переважають наземні й літальні дрони, без людини там все ще не обійтись, переконаний "Омар". "Роботи ламаються і пошкоджуються. Вони дороговартісні. Ми їх теж сприймаємо як живі організми - збираємо, ремонтуємо, підживлюємо. Без участі людини це неможливо - доставити дрон на позиції, забрати звідти…", - розмірковує командир, аж поки його не перериває звук пострілу.

"Омар" кидає нам "В укриття!", а побратимам - "До бою!". Бійці вдивляються в горизонт, готові відкрити вогонь по цілі. "Постріл - це сигнал про наближення дрона", - пояснює опісля "Омар". Аби така складна логістика була можливою, небо над дорогою до Костянтинівки пильнують військові з рушницями - наразі єдиним засобом для протидії оптоволоконним дронам.

"Гуляємо по передньому краю"

Взвод "Омара" входить до роти, яка раніше спеціалізувалася на протитанкових ракетних комплексах. Тепер, коли на фронті масштабувались безпілотники, військові працюють переважно з FPV на оптоволокні та гексакоптерами.

Командир пишається роботою взводу. Він показує з десяток відео з оптоволоконних дронів - ті стрімко влітають у військову техніку, переслідують росіян на автівках і мотоциклах та знаходять їх у бліндажах.

Відсоток дольоту оптоволоконних дронів - ледь не вдвічі вищий, ніж у росіян на цьому напрямку, каже про досвід свого взводу "Омар". Хоча росіяни першими почали використовувати оптоволокно, українські військові вже їх наздогнали, переконаний командир.

Однак зайти на позиції стає дедалі важче - дронщикам доводиться долати більше десяти кілометрів пішки. "Гуляємо по передньому краю і зачищаємо посадки. Хоча ми пілоти, - додає "Омар". - Десь просочився один росіянин - і ми його зачищаємо".

"Костянтинівка для РФ - кістка в горлі"

На околицях Костянтинівки вже справді йдуть ближні бої, підтверджує військовий із позивним "Лис", командир роти ПТРК 93-ї ОМБр, якого ми зустрічаємо на командному пункті. На думку "Лиса", росіянам вдалось інфільтруватись у місто за рахунок лісів та весняних туманів.

"Вони промацують оборону по всій лінії - дивляться, де їм вдасться або просочитись, або вклинитись в оборону, - пояснює командир роти. - І, скоріш за все, після серії штурмів, які ми зараз спостерігаємо, вони оберуть конкретну ділянку фронту і будуть на неї тиснути. Це, в принципі, їхня стандартна тактика ще з минулого року".

Окрім відбиття штурмів, українські військові намагаються працювати по тилу росіян - атакують їхніх пілотів та зв'язок. Б'ють і по логістиці - транспорту російських військових, що рухаються в бік фронту. "Оскільки ми сидимо в обороні, наша основна увага - це передній край. Ударам у глибину ми приділяємо трохи менше уваги - через кількість дронів і складність їхньої доставки на позиції, - визнає "Лис". - А росіяни наступають. І коли вони не штурмують активно, то всі дрони намагаються пустити на нашу логістику".

"Костянтинівка для них - це свого роду кістка в горлі, - продовжує командир роти. - Поки не пройдуть її, не зможуть піти далі". На Костянтинівку російські військові наступають з Часового Яру і Торецька, а також намагаються обійти місто з Лиману і Покровська. "Це агломерація - Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ. Це як одне велике місто. А якщо вони заходять в місто, навіть в передмістя, їх дуже важко зупинити. Пускати їх у міста - це дорога в один кінець", - переконаний "Лис".

Читайте також: "Де тонко, там і рветься". Чому РФ просувається на Донеччині

"На менше ніж "перемогу" росіяни не підуть"

РФ намагається окупувати всю Донецьку область не лише військовим шляхом. На мирних переговорах росіяни також вимагають виходу України з усієї території Донбасу. "Ми всі прекрасно розуміємо, що вони не зупиняться, - відповідає на це "Лис". - Якщо вони навіть візьмуть якусь паузу, це буде тимчасово. Вони вже дуже далеко зайшли. Вони поклали дуже багато своїх солдат. Вбухали в цю війну таку кількість ресурсів, яку, на мій погляд, вони вже ніколи не відіб'ють. Тому на менше, ніж те, що можна видати своєму народу як перемогу, вони не підуть".

"Як можна віддати шляхом перемовин територію, за яку полягли тисячі наших людей? Я навіть не хочу цього допускати", - говорить Руслан, командир міномету з 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, які тримають позиції на підступах до Костянтинівки. Із бійцями ми зустрічаємось у майстерні їхнього підрозділу.

Наразі Руслан відпочиває - тиждень тому він вийшов з позицій, де провів п'ять місяців. "Важкі, важкі місяці, - згадує Руслан. - Хочеш-не хочеш, а працювати треба". Найважче йому було очікувати на доставку посилок - не лише провізії, а й мін, без яких неможлива робота розрахунку.

Провізію і боєкомплект якомога ближче до мінометних позицій підвозить Володимир Горбачук, старший технік мінометної батареї. Коли росіяни атакують його автівки, повертатись доводиться пішки. "Наш броньований Hummer виїхав у певну точку, встиг вигрузитись і був атакований FPV на оптоволокні, - згадує нещодавній виїзд Володимир. - Hummer загинув. Ми кажемо "загинув", бо це наша бойова машина, наш друг".

Покращити логістику можливо, вважає мінометник Руслан. "Якби було більше мобільних груп, які б залучалися для збиття дронів", - каже він. Можливо, тоді переміщення стане менш небезпечним і, відповідно, військових частіше мінятимуть на позиціях.

"Із 30 новобранців лишаються п'ятеро"

Довге перебування на позиціях зумовлене не так складною логістикою, як нестачею людей, у свою чергу пояснює Едуард, начальник штабу 1-го механізованого батальйону 28-ї ОМБр. За фразою про складну, але контрольовану ситуацію на Костянтинівському напрямку стоїть неукомплектованість особовим складом і технікою, каже начштабу. "І, незважаючи на це, ми стримуємо противника", - додає він.

За словами Едуарда, найбільша потреба його батальйону - в піхотинцях. Як і більшість українських підрозділів, цю бригаду поповнюють переважно мобілізованими. "Як правило, якщо приходить 30 новобранців, то буде добре, якщо залишиться 7 або 5. Решта або тікає, або мають підстави для звільнення. У більшості випадків - це підстави для звільнення", - розповідає Едуард.

Водночас через кілзону, що зростає, робота піхотинця стає дедалі важчою. "Їхні укриття - це те, що залишилося від ліній оборони після ворожих і наших уражень. Адже позиції постійно переходять із рук у руки - то противник займає, то ми. Одне укриття - під впливом двох вогнів, ворожого і нашого", - пояснює Едуард.

Стрімкі зміни на фронті найгостріше відчуває піхотинець, підтверджує військовий із позивним "Караоке", командир роти з 28-ї ОМБр. Він згадує, як заходив на позиції у січні і як виходив звідти у березні. "За цей час ситуація змінилась кардинально. Коли заходив, було менше FPV, артилерії, "градів" і КАБів. А вже коли виходив, то і "ждуни" (дрони на оптоволокні, які садять на землю. - Ред.) сиділи, і під "гради" ми попали", - розповідає "Караоке". У січні він йшов на позиції 8 кілометрів, а вже в березні - 13. Так за ці три місяців зросла кілзона, доходить висновку піхотинець.

Читайте також: Мобілізація й рекрутинг. Як (не) поповнюють українське військо

"Куди їхати? Мені три дні до смерті лишилось"

"Коли я виходив з Костянтинівки, то, переховуючись у трьох хатах, знаходив там мертвих цивільних, - продовжує "Караоке". - Я не розумію людей, які там залишаються. Для чого? Чому не виїжджають?". Втім, військовий і сам називає Костянтинівку домом. "Навіть місто, де ми зараз перебуваємо, я набагато гірше знаю, ніж Костянтинівку", - додає "Караоке".

"Це місто, в якому ще живуть наші люди. Його треба боронити, - каже про Костянтинівку начштабу батальйону Едуард. - Просто так віддавати - так скоро і Донецької області не залишиться. Якщо впаде Костянтинівка, наступним буде Краматорськ".

Скільки цивільних лишаються у колись 70-тисячній Костянтинівці, наразі невідомо. Евакуюватися звідти можна лише пішки, дорогою під сіткою, яка вже давно порвана від влучань дронів.

Місцеві мешканці лишаються і в Дружківці, що на шляху до Костянтинівки і де також оголошена евакуація. Зранку, на бойовому чергування із бійцями взводу ударних БпЛА 93-ї ОМБр, ми зустрічаємо чимало людей, які йдуть на роботу. Це, переважно, працівники комунальних служб. "Щось страшне…" - коротко описує життя у місті жінка на ім'я Нінель. "Ну, КАБи прилітають…" - знизує плечима Лінар.

"Ми віримо в краще", - відповідає він на питання, чи планує евакуюватись. "А куди їхати? Мені три дні до смерті лишилось. Куди мені їхати?" - чуємо вже звичне фразу від іншого чоловіка на ім'я Віталій.

Читайте також: "А воно все гірше й гірше": евакуація з Костянтинівки

"Доля Костянтинівки торкнеться й Краматорська"

Тиловий Краматорськ помітно змінюється від наближення фронту. Руйнувань більшає буквально з кожним днем. Лише 29 березня армія РФ атакувала Краматорськ кількома керованими авіабомбами - троє людей, зокрема й 13-річний хлопець, загинули.

Одна з бомб впала у спальному районі, для якого це вже сьома атака. Тож люди, що наводять лад у своїх квартирах, виглядають спокійними. "Збираємось виїжджати, - відповідає Олена, виглядаючи з вікна без скла. - Щойно оголосять довгу комендантську годину - значить, треба їхати. Так було в Покровську, потім у Костянтинівці, потім у Дружківці… Ми ж прекрасно розуміємо, що це торкнеться і нас".

Антидронові сітки вже давно стали звичним явище для прифронтових доріг. Та тепер вони натягнуті й над околицями Краматорська і сусіднього Слов'янська. Антидроновий тунель відділяє вузьку дорогу від приватних будинків. Аби мати вихід на вулицю, мешканці цих будинків задерли сітки, мов гардини.

У Слов'янську вже оголосили примусову евакуацію дітей, поки - лише з кількох районів міста, куди долітають FPV-дрони. Попри це, місто виглядає живим - працюють кав'ярні, гуляють жінки із дітьми й пенсіонери. "Якби були гроші, я би виїхала. Бо важко все це чути, все це бачити", - каже Ірина, жінка похилого віку, і розмірковує про вихід України з Донеччини, якого вимагають росіяни. - Здати цю частину Донбасу - збережеться багато життів, військових і цивільних. Водночас здати цю територію… Це ж частина України".

Слов'янськ теж зазнає регулярних обстрілів. У центрі стоїть готель, вигорілий від ранкової атаки одразу кількох "Шахедів". Під час обстрілу в одному з номерів спав місцевий волонтер Владислав Самусенко. Він переселився сюди після того, як залишився без житла в сусідній Миколаївці - через чергову атаку росіян. "Дяка Богу, що я живий", - зітхає чоловік, показуючи кімнату, потрощену безпілотником.

"Скільки там тіл лежать, у дворах, на вулицях"

Владислав - волонтер громадської організації "Ритм нашого життя", яку він заснував для допомоги дітям-сиротам, коли сам випустився з інтернату. Та з початком повномасштабної війни став займатись евакуацією цивільних. "Бо розумію, що життя людей має бути врятоване", - додає Владислав.

24 березня він пішки ходив у Костянтинівку, аби вивести звідти пару пенсіонерів, жінку й паралізованого чоловіка. Лише в один бік довелося йти вісім кілометрів під постійною загрозою з неба. Росіяни атакують дронами не лише військових, а й волонтерів і цивільних.

"Скільки там тіл лежать… У дворах, на вулицях… Проходиш повз дім - запах стоїть", - згадує Владислав. За його спостереженнями, в Костянтинівці лишаються переважно пенсіонери. Та волонтер зустрічав там і молодих чоловіків. "Бояться ТЦК, - знизує плечима чоловік. - Але воювати нема кому, розумієте? У нас військові втомлені, їм немає заміни".

Втім, Владислав переконаний: поки цивільні проситимуть, він допомагатиме їм вибратись із охоплених війною міст.