Юрій Андрухович: Коливання лінії | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 15.01.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Юрій Андрухович: Коливання лінії

"Епоха брехні в Україні справді закінчилася? А може, вона щойно тепер по-справжньому починається?" - Юрій Андрухович, спеціально для DW.

Юрій Андрухович

Юрій Андрухович

Український міністр закордонних справ не обмовився. Він і справді сказав те, що хотів сказати: на щастя, українців загинуло тільки одинадцять. І тут уявним курсивом слід писати як жахливо неадекватне "на щастя", так і цілком нетактовне "тільки".

Для чого це писати курсивом? Бо фраза міністра, сформульована під час недавньої надзвичайної пресконференції, заслуговує дещо пильнішої уваги. Це та крапля, що в ній дуже промовисто відбивається ментальність угруповання, яке сьогодні перебуває при владі в Україні. 

Починаючи з раннього ранку 8 січня, коли надійшла страшна новина з Тегерана, українці очікували від своєї влади… Гаразд, отут є сенс зупинитися. Чого ми очікували?

Ні, не оголошення війни. Як і не, наприклад, депортацій "осіб іранської зовнішності" чи ще якихось брутальностей. Українське суспільство слушно не очікувало від своєї влади ні радикалізму, ні авантюризму, ні розпалювання пристрастей у будь-якій формі.

Чого очікували - це лідерства, а не плентання у хвості процесу. Адже всі ці люди з "Кварталу" та їхнє оточення - вони ж тепер в Україні лідери, чи не так? Результати виборів - і перших, і других - свідчили, що ніби так. Вони ж не відмовилися взяти владу після того, як виграли вибори та ще й двічі? Може, ми просто не зрозуміли, що вони охоче беруть владу, але відмовляються від відповідальності? Схоже, що так.

Чого ще очікувалося?  

Чіткої артикуляції своїх позицій, а не надто очевидного пристосуванства до кожної чергової зміни месиджів. Вивіреної принципової лінії, а не постійних коливань. Тиску, так само вивіреного, на іранську сторону як на апріорі підозрювану. Якщо підозрюваного просто мовчки підозрювати, але нічого в нього не запитувати, щоб бува не образити, то жодного злочину не розкриєш. Якщо мовчки приймати тезу, що чорні скриньки пошкоджені і частину даних просто втрачено, то які шанси на встановлення правди? Чи, зрозумілішою для української влади мовою, - які шанси на те, що ти не лох?

Ми виключаємо збиття або терористичний акт.

Ми не виключаємо ні збиття, ні терористичного акту.

Ми не будемо поспішати з висновками і дочекаємось результатів розслідування.

Ми поспішаємо з висновком, не дочекавшися результатів розслідування.

Заява прем'єра Канади? Відео у провідних західних медіа? Це все вимагає доказів, ми почекаємо.

Іран визнав "помилку"? Що ж, ми й так це знали. Ми ще раніше за прем'єра Канади все знали.

Отака приблизно лінія поведінки української влади протягом тих кількох днів. Ця поведінка, щиро кажучи, доволі негідна. Це якесь таке суцільне ховання, ухилення і заперечення заперечення. Надовго засівши в Омані, який раптово виявився нашим головним торговельно-економічним партнером, президент Зеленський повною мірою відчував свій іміджевий провал. А імідж для цього хлопця, як і для більшості в його свиті, - їхнє все. Якщо похитнувся імідж, то похитнулась і влада - так принаймні самі вони це розуміють. Отже, все, що вони робили з моменту трагедії Boeing, це рятували свій імідж. Не шукали правди, не добивались її встановлення необхідною і пропорційною катастрофі активністю, не тиснули, не атакували. Ба більше - з усвідомленням чи без - епізодично брали на себе роль адвоката Ірану. До якої міри добровільного, ми, не сумніваюся, ще дізнаємося.

За дужками лишається таємнича евакуація Володимира Зеленського з Оману через Москву. До Оману летів "власним коштом і рейсовим літаком"? Виходить, що і з квитком в один бік, раз повертався вже в цілком засекречений спосіб? Епоха брехні в Україні справді закінчилася? А може, вона щойно тепер по-справжньому починається?

У цьому режимі постійного відбріхування і викручування представники державної верхівки не можуть не збиватися й не виявляти себе справжніх. Завдання ж усе-таки надто специфічні, а виклики непосильні. При цьому квартальська психологія підказує, що в будь-якому разі слід "зіграти на позитивчику". Міністр закордонних справ, хоч у "Кварталі" начебто й не виступав, цілком незле зорієнтувався у стилі своїх начальників. І звідси його "на щастя", як і його "тільки". Є, мовляв, і позитивні сторони в цій трагічній ситуації: загиблих українців, на щастя, тільки одинадцять. Зала вибухає реготом і довго аплодує.   

            

DW.COM

Реклама