Придністров′я - відкрита рана Східної Європи | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 03.06.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Придністров'я - відкрита рана Східної Європи

Менш ніж 200 кілометрів відокремлюють Придністров'я від кордону з ЄС, що водночас є кордоном між Румунією та Республікою Молдова. Але потрапляючи в Придністров'я, опиняєшся у зовсім іншому світі.

Пункт спостереження придністровської армії

Пункт спостереження придністровської армії

"Хочеш на нас поскаржитися? Кому? Ти геть здурів, чи тільки прикидаєшся"? - сміється придністровський прикордонник. Він разом зі своїми колегами охороняє кордон, якого де-юре за міжнародним правом немає. Ще 1992 року Придністров'я, що займає вузеньку смужечку суходолу на східному березі Дністра, відокремилося від Республіки Молдова після кількамісячного збройного конфлікту. Відбулося це не без російської допомоги. "Нас і так ніхто не визнає", - додає всміхнений прикордонник.

Навіть Росія, чий військовий контингент дислокується в цьому регіоні та регулярно проводить тут навчання, теж не визнає Придністров'я. На прикордонних постах від місцевих прикордонників та митників нерідко можна почути неприховані погрози. "Дай нам 200 євро, а то виявимо в твоїй машині наркоту або зброю. Що тобі краще? Не заплатиш - відвеземо тебе чортзна-куди й закриємо. Давай, не чуди, заплати й тули собі далі!", - нерідко кажуть прикордонники.

Саме таку історію про пригоди на кордоні розповів один із супровідників репортерів DW у Республіці Молдова. Він працює на неурядову організацію Promo-LEX у столиці країни Кишиневі й намагався заступитися за чоловіка, хотів перетнути кордон. Тому зі своїми 200 євро довелося розпрощатися назавжди. У самій неурядовій організації запевняють, що останнім часом такі випадки значно почастішали.

Безпідставні арешти

Про свавілля правоохоронців та силовиків на ніким невизнаній території може багато розповісти Олексій Мокреач. Він просидів 30 днів у в'язниці без жодної на те юридичної підстави. "Нас у одній камері сиділо 36 людей. Ми змушені були їсти, маючи лише шість ложок та шість мисочок", - каже він. Його заарештовували вже чотири рази. "Просто так на вулиці", - пригадує немолодий вже чоловік.

Олексій Мокреач з Придністров'я

Олексій Мокреач

Звинувачували в тому, що він начебто не виявив поваги до "державного ладу" Придністров'я, тобто ладу держави, котрої де-юре просто не існує. "Мене щоразу без жодних пояснень випускали на волю. Вони навіть вимагали, щоб я заплатив за перебування там. Так наче я в готелі побував!", - обурюється чоловік.

Олексій Мокреач сам родом з міста Григоріополь, розташованого в Придністров'ї. Коли на початку 1990-их років спалахнув збройний конфлікт, Олексій перебрався на той беріг Дністра, щоб воювати на боці урядових військ Республіки Молдова проти придністровських сепаратистів. Тоді йому було 33 роки. Та війна забрала його кращі роки й багато бойових побратимів і завершилася поразкою для Молдови та для Олексія. Багато років він не бачив дружину й двох дітей, але далі вже просто не зміг стерпіти розлуку й повернувся додому в Григоріополь у Придністров'ї, де його потім багато разів заарештовували.

Та цей немолодий вже чоловік ще й по сьогодні політично активний і виступає за реінтеграцію Придністров'я в Республіку Молдова. Водночас він дуже розчарований діями влади в Кишиневі: "Вони (молдовські політики. - Ред.) постійно здають позиції".

Смерть і тортури в армії Придністров'я

У 2014 році, тобто після більш ніж 20 років з часу завершення війни, придністровські міліціонери знову стали стукати в двері громадян, розповідає Мокреач. За його словами, це відбулося невдовзі після анексії Криму. "Вони шукали хлопців. Намагалися призвати до армії Придністров'я якомога більше молодих людей", - розповідає чоловік.

У самопроголошеній республіці з кількістю населення трохи більше ніж півмільйона жителів армія вважається одним із найпопулярніших роботодавців. "Раніше молодь боялася армії, як чорт ладану, а тепер багато-хто хоче отримати військовий чин. Це - гарантована зарплата й пенсія, - зазначає Олексій Мокреач. - Однак, звісно, є й винятки. Тим, хто переховується від призову, загрожує покарання, іноді навіть в'язниця".

Щодо армії, то з новобранцям там іноді поводяться нічим не краще, ніж з в'язнями в буцегарні, додає Мокреач. "Їх принижують, б'ють, а іноді навіть катують. Дехто не витримує й накладає на себе руки, бо просто не може стерпіти цього", - запевняє ветеран Придністровського конфлікту 1992 року.

Розташована в Кишиневі неурядова організація Promo-LEX намагається розслідувати повідомлення про смерть та катування у придністровській армії. Завдяки діям цієї організації деякі випадки смертей та катувань у збройних силах невизнаної республіки дійшли до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). "Але влада Придністров'я виграє від того, що в принципі її ніхто не може покарати", - кажуть у неурядовій організації. В юридичних питаннях Республіка Молдова не має жодного впливу на Придністров'я, а влада невизнаної республіки користується тим, що ніхто її не визнає, й повністю ігнорує міжнародні інституції. Так само і Росія заперечує будь-яку свою відповідальність за те, що коїться в Придністров'ї, хоч ЄСПЛ називає придністровську владу маріонеткою Москви.

Румунський паспорт як квиток на заможний Захід у ЄС

Для більшості "хлопців" з Григоріополя питання про призов до придністровської армії більше не стоїть, каже Олексій Мокреач. Адже вони вже давно виїхали до країн ЄС. Переважна більшість населення Республіки Молдова розмовляє румунською мовою, адже до 1940 року майже вся її нинішня територія входила до складу Румунії. Сьогодні той, хто має румунське коріння, може отримати паспорт сусідньої держави, що з 2007 року є країною-членом ЄС, і фактично стати громадянином ЄС.

Хоч у Придністров'ї близько 60 відсотків громадян російськомовні та не мають жодного стосунку до Румунії, але пан Мокреач знає чимало випадків, коли "хлопці", котрі за походженням росіяни або українці, успішно змогли отримати румунське громадянство. Таке громадянство стало квитком до заможних західноєвропейських країн, що входять до складу ЄС.

Але емігрують не лише чоловіки. "Моя донька - в Німеччині", - розповідає Феодосія, котра проживає у селі Варниця. Від річки Дністер її оселю відокремлює занедбана залізниця, що веде в нікуди, та покинутий будинок, що обріс чагарями, де діти граються у хованки. Стіни будинку всіяні слідами від куль, що нагадує про бойові дії, які точилися тут 27 років тому.

Придністров'я

70-річна Феодосія до доньки в Німеччину їхати не хоче

На протилежному боці ріки ще видно сліди позицій, з яких вели вогонь сепаратисти. "Бах, бах, бах - і так без кінця, десь разів із 120", - згадує вже 70-річна Феодосія. - Я вже й не пригадую, скільки саме ми тоді просиділи в сховищі, може одну годину, а може й дві…".

"У СРСР ми всі були рівні, а зараз панує анархія"

Її село Варниця розташоване тепер у буферній зоні в безпосередній близькості до кордону, котрого юридично немає. Тож містечко підпорядковується двом адміністраціям - тут порядкують і придністровська влада, й молдовські чиновники. І все це відбувається під пильним оком російських військових, котрих у Придністров'ї називають "миротворцями".

DW.COM

Феодосія отримує свою пенсію з Кишинева, але податки та гроші за оплату комунальних послуг почасти йдуть в молдовську адміністрацію, а почасти - в придністровську.

Неподалік від Варниці, де живе Феодосія, буквально за кілька метрів від кордону з Придністров'ям тримає невеличкий магазин Іван Паскану. За одним зі столиків, розташованих перед крамницею, він розповідає про той час, коли Республіка Молдова входила до складу СРСР. "У радянській державі ми всі були рівні. Суспільство було духовно багатим, бо була ідеологія", - каже чоловік. А тепер, на його думку, панує сама лише анархія. Крім того, Паскану також переконаний, що за СРСР якість шкільної освіти була значно вищою. Архітектор за освітою, він досить приязно ставиться до Росії. Та попри те він воліє, щоб його діти отримали шкільну освіту в Румунії. "В ЄС усе якось впорядкованіше", - пояснює чоловік.

Нижчі ціни на газ полегшують життя

Феодосія також має зв'язок з ЄС завдяки власним дітям, котрі там навчаються, живуть та працюють. Але вона навіть не думає про те, щоб переїхати до доньки в Німеччину. "На Заході до мене всі ставилися б як до людини другого сорту", - переконана жінка. А Росія дещо полегшує її скромне життя на задвірках ЄС, а саме завдяки значно нижчим за світові цінам на газ. За такими цінами РФ продає газ Придністров'ю, в тому числі й розташованому в буферній зоні селу Варниця.

У найбідніших регіонах європейського континенту нерідко проєвропейські чи проросійські погляди визначаються такими простими питаннями як ціна на газ. А за політику довелося заплатити вкрай високу ціну як жителям Придністров'я, так і громадянам всієї Республіки Молдова. В тому числі й людськими життями.

Дивитись відео 03:43

Два паспорти мої: як у Молдові Європарламент обирають (22.05.2019)

Дивитись відео 01:23

Ігор Додон про конфлікт на Донбасі: найважливіше - не заважати (23.02.2018)

DW.COM

Аудіо й відео до теми

Реклама