Менеджер коня не проведе та за вовчими законами – в офісі | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 05.07.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

Менеджер коня не проведе та за вовчими законами – в офісі

„Я побачив, що саме я робив правильно. Наприклад, коли кінь не хотів іти за мною, залишався стояти на місці, я не повторював голосно команди на відстані, а повертався й забирав його."

default

„Ця тактика добре діє й на фірмі. Якщо хтось із підлеглих відмовляється виконувати мої накази, дуже важливо знайти час для особистої розмови, запитати, що колегу не влаштовує, чому він не може, або не хоче виконувати розпорядження, чому він відособлюється від колективу”, -

розповідає один із керівників Кельнського інституту фінансів та кредиту Аксель Бринкман. Як і п’ятнадцять інших менеджерів, він вивільнив два дні в напруженому робочому графіку, щоб узяти участь у семінарі з дещо дивною назвою „Boss und Ross”, тобто „Бос та кінь”. „Досі ще ніхто з наших „учнів” не пошкодував про згаяний час, - каже тренерка кінного двору в Бергіше Ланд Дагмар Конрад. – Навпаки, багато хто зізнається, що й не сподівався набути такого цінного досвіду”:

„Якщо виходити з того, що один із стилів керування – це вміння за будь-яких умов вести за собою людей, то з кіньми, власне, відбувається те саме: їх теж треба „всього лише” провести з одного кінця манежу в другий. Але зробити це, як виявляється, зовсім не просто. І не тому, що в учасників семінару немає відповідних навичок – їх не складно навчитися, зрештою, це ж не верхова їзда - а тому, що розумні тварини одразу відчувають: хто є справжнім керівником, лідером від природи, а хто лише видає себе за такого.”

Познайомившись із чотириногими підопічними, менеджери починають водити їх на поводі. З цією вправою особливих проблем зазвичай не виникає. Однак потім допоміжний засіб забирають, і тваринами доводиться керувати лише словами та жестами. Отут вони й демонструють босам, чого варті всі їхні гучні накази та енергійні змахи руками. Коли людина спокійно, впевнено, чітко показує коневі, в який бік треба йти, той слухняно виконує завдання. Але нерідко „вперта коняка” або цілком ігнорує поводиря, або, наче навмисне, йде не ліворуч, а праворуч. Після численних невдалих спроб представники управлінських структур із сподіванням поглядають на тренерку Дагмар Конрад:

„У такому випадкові я не втручаюсь. Єдине, чим я можу допомогти - це потім, по завершенні занять, проаналізувати ситуацію на манежі. Учасники семінару – керівники з чималим практичним досвідом, і моє завдання не в тому, щоб давати їм конкретні поради щодо того, як ліпше поводитися з кіньми. Мета обговорення - з’ясувати, чому нічого не вийшло, й таким чином дати поштовх до переоцінки своїх менеджерських здібностей.”

„Зрештою, мистецтво менеджменту полягає в тому, щоб постійно мотивувати співробітників, клієнтів і навіть конкурентів, - погоджується директорка будівельної фірми Neuhaus Біргіт Вольтерс. – Для мене особисто заняття на кінному дворі стали важливою підказкою”:

„Я залишаю повід довгим і не натягую його, але коли це не діє, я одразу вимагаю від моїх підлеглих цілковитого, беззастережного підкорення. Так само я спробувала робити й з кіньми, але зазнала фіаско. Не виключено, що за конфлікти на роботі я теж несу велику частку провини. Не можна сьогодні цілком покладатися на власну ініціативу людей, а завтра з якоїсь причини категорично забороняти їм діяти на власний розсуд.”

„Можливо, триваліше спілкування з кіньми допомогло б виховати в собі ледь не ідеального адміністратора, - зауважує Аксель Бринкман. – Але й наслідки дводенного курсу більш, ніж переконливі”:

„На цьому семінарі я відчув, що мені не бракує уваги, що я можу правильно оцінити ситуацію. Коли це було потрібно, я поводився з конем досить суворо, не потураючи йому ні в чому. Водночас, я жодним чином не обмежував його свободи, коли це не суперечило моїм планам.”

На думку організаторів занять, саме таке поводження коні полюбляють найбільше. „Недарма стверджують, що ці тварини одразу відчувають неправду. Вони не хочуть підкорятися людині, яка гадає одне, а робить інше”, - веде далі Дагмар Конрад:

„Щиро висловити можна лише те, що відбувається в нас усередині. Багато менеджерів, розповідають, що згодом, за складних ситуацій на підприємстві, у них перед очима раптом поставали кадри з відео, знятого на тренуванні. Саме ці згадки й допомагали знайти вихід із кризи.”

2003-го сорокатрирічна жінка, економіст за освітою, наважилися перетворити своє давнє хобі на нову професію. П’ять років тому в цілій Німеччині існувало лише кілька кінних дворів, де пропонували курси виховання для менеджерів. Дагмар Конрад:

„В Америці кожне підприємство відсилає керівників вищої та середньої ланки на стайні, аби перевірити їхні здібності. У Німеччині такі тренування теж набувають дедалі більшої популярності. На сьогодні вже 50 коноводів становлять мені конкуренцію.”

У кожного своя роль...

„А тепер дивіться уважно, - каже гостям зоолог національного парку Баварський ліс Ганс-Петер Дорн. – Вони вже напевне побачили принаду.”

Шістнадцять співробітників фірми Knaus Tabbert, що виробляє житлові автопричепи, не відриваються від біноклів. І справді, за кілька хвилин шматок м’яса на галявині оточила зграя вовків. Якоїсь миті, наче по команді, тварини, пригнувши голови, розступилися, аби звільнити дорогу ватажкові. Але поки той неквапно, з гідністю наближався до „здобичі”, зручним моментом скористався один із молодих вовків-переярків: схопивши ласий шматок, він намагається втекти в ліс. За нахабником із гарчанням кидаються чотири члени зграї нижнього рангу. Швидко наздогнавши, вони кусають його доти, доки самець нарешті не випускає з пащі м’ясо. Скиглячи й з кривавою раною на спині, покараний порушник зникає за деревами...

„Як кожен вовк у зграї має своє власне завдання, так само й кожен із вас відіграє в колективі фірми певну роль. А той, хто нехтує її, ризикує власною шкурою – як ми щойно переконалися,” –

пояснює Ганс-Петер Дорн. Приголомшені службовці зосереджено слухають колишнього викладача зоології. На оглядовій вежі заповідника вже побувало багато груп із різних підприємств. Щоб дізнатися нове про вовків, а, головне, про те, як виникають та розв’язуються конфлікти за умов жорсткої ієрархії:

„Є новачки, які ще тільки повинні знайти свою роль. І є, так звані, альфа-вовки - домінантні тварини, котрі завоювали право вказувати іншим на їхнє місце. Суворий порядок, чіткий розподіл функцій – запорука вдалого полювання. У вовчій зграї – на оленів, у бізнесі – на замовників, на інвестиції тощо. Але на відміну від людського колективу, серед вовків у дикій природі рідко відбувається гризня за вищу посаду. Лише потрапляючи в неволю, ці тварини стають значно агресивнішими до своїх сусідів по клітці.”

„У вовків ми навчаємося того, що будь-яка роль у зграї по-своєму важлива. Без такого ставлення ніколи не буде єдиної, згуртованої команди,” –

підхоплює бухгалтерка Розина Штайнінґер. „А ще, - додає керівник семінару в Баварському лісі, - у вовчих зграях відсутні комунікативні проблеми. Сигналом про неправильну поведінку відразу буде гарчання, а в разі неслухняності – підуть у хід гострі зуби”:

„Накидатися одне на одного в офісах, звичайно, не метод. Однак чітко й зрозуміло висловлювати колегам своє ставлення – цього теж варто повчитися у вовків. На щастя, ми, люди, не обов’язково маємо при цьому вишкірятися...”

За матеріалами німецьких ЗМІ