Лариса Денисенко: Говорити не ″по понятіям″ | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 21.08.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Лариса Денисенко: Говорити не "по понятіям"

"Складається враження, що зараз в публічній площині намагаються унормалізувати хамство", - Лариса Денисенко, спеціально для DW.

В 1990-х роках я працювала в системі правосуддя. Люди, з котрими я часто перетиналася з різних причин, переважно  кримінального характеру, часто спілкувалися з матами, що зв'язували інші слова докупи, використовували прийнятний для свого середовища сленг і мовно бикували, інакше "пацани не поймут". До мене вони зверталися "начальниця" або "володимирівна", матів намагалися уникати, часто вибачалися і цікавилися, де можна навчитися говорити нормально. Говорити нормально означало говорити не "по понятіям".

На цей час ті з них, хто залишився живим, легалізували бізнес, нормалізували життя та мовлення, і "по понятіям" дозволяють собі говорити лише з товаришами з юнацтва.

У мене складається таке враження, що зараз в публічній площині намагаються унормалізувати хамство. Показово, що за це взялися деякі представники чинної влади. Ще більш показово, що першими хамити почали жінкам.

Стосунки засобів масової інформації та української влади ніколи не були приязними. За свободу слова людей вбивали. Їхні вбивства не розслідувалися як слід.

Вводилися темники. Коли факсом з Адміністрації президента надходили вказівки про що і кого не можна говорити, а про що і кого можна, і як. Жовтішав новинний простір. Використовувалися люди. На журналістів та журналісток ображалися, подавали в суд. Час від часу парламентарство накриває бажанням відновити криміналізацію наклепу.

За часів президентства Віктора Януковича ставлення до свободи слова було цікавим, часто воно зводилося до такого: пиши, нам на це чхати. Хоча ні, буває, що і образливо, але переважно ми це ігноруємо: пишіть, що ми, наприклад, крадемо, нам це не заважає.

За часів президентства Петра Порошенка я зауважила, що замість темників працює інша цікава тема, можна назвати її: робота з виборцями. В прямі ефіри, зокрема, українського та громадського радіо, могли телефонувати люди, котрі наче по методичці, могли, наприклад, сповіщати про те, що "Уляна Супрун вбиває людей". Люди припинили пакувати свій гнів в прийнятну форму. Стільки хамства на адресу представництва чинної влади та медіа, з використанням сленга, дегуманізуючих означень, я не пригадую з часів своєї роботи в медіа, з 2006 року.

Варто почитати питання та коментарі слухацької аудиторії на вайбері українського радіо, щоб відчути весь народний гнів. Людям боляче. Людям весело. Люди не стримуються.

Чого ж мають стримуватися політики? Вони що, не люди?

Максим Бужанський, обраний парламентар від партії "Слуга народу" назвав журналістку видання "Новое время" Ольгу Духнич "тупою вівцею". Так він відреагував на інтерв'ю НВ з Дмитром Разумковим, в якому прозвучало запитання: "Депутатами вашої партії стали Максим Бужанський, який ностальгує по СРСР і часам Віктора Януковича, Ірина Борзова з активним бізнесом в окупованому Криму і ще кілька цілком яскравих особистостей. Ви згодні з ними розділити репутацію партії?"

Людина не вихована, такі в неї "понятія", з ким не буває, здали нерви.

Показовішою є реакція, що її опубліковано на офіційній сторінці партії (ще одне ноу-хау чинної влади: знеособлення повідомлень). Водночас з вибаченнями на адресу пані Ольги, пропонується увійти в становище пана Бужанського, і надалі утримуватися від оціночних суджень, оскільки вони сприяють наклеюванню ярликів.

Якщо припуститися народної мови, то це можна переказати як "тихо будь" на адресу всіх медійників.

З цього приводу можна навести безліч класичних рішень Європейського cуду з прав людини, можливо, це нікому не цікаво, менш із тим, хочеться навести один український приклад з не такого й давнього минулого.

Дивитись відео 05:00

Як жінки у Верховній Раді боротимуться із сексизмом (21.08.2019)

Справа "Українська Прес-група проти України".

Ось ці слова на адресу активної на той час політикині Наталії Вітренко "второй Юрик для бедных Йориков, или украинская модификация Лебедя", "наша и ваша Наташа", "страшилка", "громкоговоритель администрации президента, исполняющий роль Жириновского в Украине", український суд оцінив як "вигадку автора", "не є загальноприйнятною політичною риторикою", "оціночне судження, що є наклепом на честь і гідність".

Але Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: "Хоч публікації про політичних діячів і містили критику та були образливими і навіть шокуючими, проте політичні лідери, обираючи свою професію, були відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це є той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві".

Українська Прес-група виграла в Європейському суді з прав людини. І от питання: чи хочемо ми унормалізувати понятія в публічному просторі, де, наприклад, діалог

-     Та хто ти така, тупа вівця?

-     А ти сам хто такий? Та в сраку йдіть, - може бути цілком прийнятним.

Чи хочемо, щоб разом із відповідальністю та народною довірою політик або політикиня приймали на себе тягар суворої критики та пильного нагляду, якщо ми ще є демократією?

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Реклама