Коментар: 2019 рік завершується крахом газової стратегії Путіна | Події економіки: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 30.12.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Економіка

Коментар: 2019 рік завершується крахом газової стратегії Путіна

"Північний потік-2" і "Турецький потік" будували, аби позбавити Україну транзиту газу. Провал цього геополітичного плану дає "Газпрому" шанс просто робити бізнес, вважає Андрій Гурков.

Через санкції США добудова другої нитки Північного потоку відкладається на невизначений термін

Через санкції США добудова другої нитки "Північного потоку" відкладається на невизначений термін

Кінець 2019 року Володимир Путін, головний газовий стратег Росії, уявляв собі зовсім інакше. У нього був масштабний геополітичний проєкт, що визрів до середини цього десятиліття і остаточно оформився після анексії Криму та спроби розколоти Україну шляхом створення "Новоросії". Всі останні роки російська державна компанія "Газпром" не шкодувала сил і, головне, гігантських коштів на реалізацію цього кремлівського проекту. І ось він зазнав цілковитого краху.

"Північний потік-2" став би символом нової перемоги над українцями

Суть проєкту полягала в тому, щоб до кінця 2019 року, до моменту завершення десятирічної російсько-української газової угоди, побудувати два потужних трубопроводи, що оминають Україну з півночі і півдня, і припинити поставки газу до Європи і Туреччини територією норовливого сусіда. Це позбавило б його хитку економіку великих і стабільних валютних надходжень, прирекло б його газотранспортну систему на простій і загнивання, а заодно дозволило б Москві, за бажання, почати новий виток дестабілізації України ("Новоросія-2"), не ставлячи під загрозу прокачування російського газу до ЄС.

Економічний оглядач DW Андрій Гурков

Економічний оглядач DW Андрій Гурков

Можна скільки завгодно, немов заклинання, офіційно повторювати для іноземців фразу про те, що газопровід "Північний потік-2" - це суто економічний проєкт. У російських соцмережах одразу чудово зрозуміли його геополітичне підґрунтя, про що досить красномовно свідчили всі останні роки незліченні злісні і зловтішні пости і коментарі на тему "покажемо хохлам"!

Мабуть, жоден промисловий, інфраструктурний проєкт не викликав у сучасній Росії стільки інтересу і емоцій - хіба що Кримський міст. Гіпертрофована увага пересічних російських користувачів соцмереж та ЗМІ до прокладання двох труб дном Балтики я можу пояснити лише тим, що після приєднання українського півострова (і будівництва мосту) дуже хотілося здобути ще одну знакову перемогу над "бандерівцями", а заодно і знову "утерти ніс "американцям.

"Турецький потік": друга нитка залишиться поки недозавантаженою

Але не вийшло. "Північний потік-2", який і без того вибився з графіка, через американські санкції завмер недобудований, а "Турецький потік", пропускну здатність якого Анкара і так скоротила наполовину, Володимир Путін і Реджеп Таїп Ердоган будуть урочисто вводити в дію у першій декаді січня 2020 року лише у редукованому вигляді. Повністю готова лише одна нитка, призначена для забезпечення турецьких клієнтів, які вже активно вибивають знижки. Друга, для поставок до країн ЄС, залишиться недозавантаженою ще багато місяців, оскільки у Болгарії затягнулося будівництво її основного продовження.

Про те, що "Північний потік-2" і "Турецький потік" до кінця 2019 року не виконають свого первинного завдання, я писав ще півроку тому у коментарі "Провал плану Кремля позбавити Україну транзиту газу". Вже тоді було зрозуміло, що Москві доведеться поховати стратегічний проєкт Путіна і погодитися на продовження транзитної угоди з Києвом. Альтернативою була б нова "газова війна" з Україною. У такому випадку "Газпрому" загрожували б істотне скорочення експорту як мінімум протягом року, зрив контрактних зобов'язань перед європейськими імпортерами, втрата частки ринку в ЄС і серйозні іміджеві втрати.

Київ отримав можливість говорити з Москвою з позиції сили

Очевидний провал путінської газової стратегії призвів до ситуації, коли Києву випала рідкісна можливість говорити з Москвою з позиції сили. У зв'язку з цим я в тому ж коментарі відзначав, що "українська влада отримала шанс протиснути певні вимоги, але, безумовно, ризикує і перегнути палицю. Адже збереження поставок територією України на взаємоприйнятних умовах було б вигідно всім".

Нова українська влада палицю не перегнула, не стала діяти за принципом "на зло москалям відморожу собі вуха". У Києві, як і в Москві, взяли гору здоровий глузд, комерційний прагматизм і готовність до компромісів, інакше кажучи - до поступок. Саме тому стали можливими домовленості про продовження газового транзиту, досягнуті у Берліні і Мінську за півтора тижні до закінчення діючого контракту.  

Перемога української сторони не є поразкою "Газпрому"

На перший погляд, вони виглядають як повна перемога української сторони. Вона домоглася п'ятирічного транзитного контракту з можливістю його продовження ще на десять років, великих мінімальних обсягів прокачування 2020 року і значних у наступні роки, коли повинні завершити "Північний потік-2" і другу нитку "Турецького потоку", істотного підвищення плати за транзит і приблизно трьох мільярдів доларів живих грошей від "Газпрому" відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу.

Водночас пакетну угоду не можна назвати поразкою "Газпрому", якщо мати на увазі компанію, націлену на бізнес, акції якої котируються на біржі, а не політичне знаряддя Кремля. Російський газовий гігант отримує як мінімум на п'ять років випробуваний канал для поставок великих обсягів на свій найважливіший і найрентабельніший ринок - ринок ЄС, причому за заздалегідь обумовленою транзитної ціною, яка весь цей час не буде змінюватися.

Infografik Karte Gaspipelines Europa Nord Stream UK

Чи варто було взагалі будувати два дорогих морських трубопроводи?

До того ж він позбувається загрози арешту своїх іноземних активів за позовами української сторони і необхідності вести тривалі і дорогі арбітражні розгляди, оскільки пакетна угода передбачає врегулювання взаємних претензій. Все це дозволить "Газпрому" спокійно планувати і вести бізнес, заробляючи гроші, вкрай необхідні йому тепер для заліковування глибоких фінансових ран, завданих будівництвом "Північного потоку-2" і "Турецького потоку".

Тим часом домовленості про продовження українського транзиту з усією гостротою порушують питання, а чи треба було взагалі будувати ці два вкрай дорогі морські трубопроводи, що коштували "Газпрому" разом приблизно 20 мільярдів євро. Чи не було б далекогляднішим, скажімо, спорудження за менші гроші на Балтійському і Чорному морях терміналів зрідження газу, щоб постачати у той же Євросоюз не трубопровідний газ, а зріджений? 

Що довше буде затягуватися введення в дію "Північного потоку-2", зупиненого американськими санкціями за підписом Дональда Трампа, про які вже й не розкажеш по телевізору, що вони - тільки на користь Росії, тим наполегливіше лунатимуть подібні питання. І сумніви у доцільності Туреччини як нової транзитної країни для російського газу будуть зростати в міру загострення нових конфліктів між Москвою і Анкарою у Сирії або Лівії, де добре навчені в НАТО турецькі солдати незабаром либонь почнуть стріляти в росіян з ПВК "Вагнер" .

Що більше виявиться подібних питань і сумнівів, то важче буде виправдовувати ту газову стратегію Володимира Путіна, якій Росія беззастережно слідувала аж до кінця 2019 року. 

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою Української редакції і Deutsche Welle загалом.

DW.COM

Реклама