Хардлайнери і популісти в українському конфлікті

Хардлайнери і популісти визначають у Москві політику стосовно України. Саме через них на Донбасі досі немає миру. Закінчити війну на сході України було би легше, якби Росія припинила підтримувати сепаратистів. Передусім Україна мусила би відновити контроль над державним кордоном з Росією, однак його контролюють сепаратисти і російська армія. Через нього постачається підкріплення для боротьби проти Києва.

Кожен попередній режим "тиші" порушували

Міністри закордонних справ Німеччини та Франції знову вдалися до спроби покласти край смертям на Донбасі. Франк-Вальтер Штайнмаєр та Жан-Марк Еро з цією метою вирушили в зону конфлікту. Спостерігачі ОБСЄ перерахували їм ледь не безкінечну низку інцидентів, через які чинний з 2015 року режим припинення вогню порушувався день-у-день. Найчастіше до насильства вдавалися сепаратисти. Але не лише вони. Фактично режим припинення вогню, про який йдеться у мінських домовленостях, ніколи не дотримувався. Тому слід як і раніше ставитися скептично, якщо обидві сторони зараз знову щось пообіцяють.

Росія задіяла всі важелі впливу. Вона може керувати політичною та військовою динамікою конфлікту ледь не за власним бажанням. Своєї головної мети - дестабілізувати Україну - у довгостроковій перспективі Москва вже давно досягла. І в українців досі немає рецепту, як їм упоратися з цим. Навпаки - політика Києва наразі переходить в оборону. У розмові з німецько-французьким тандемом глав МЗС президент України Петро Порошенко назвав себе прибічником припинення вогню. Сепаратисти випередили його відповідною заявою, яка, безперечно, була погоджена з Москвою.

Брак можливостей для компромісу

Можливості для компромісу - невеликі. Політики в Києві уже не один місяць затягують і зволікають з політикою реформ. Однак вони не розроблюють і жодної стратегії для деескалації конфлікту з Москвою. Це стосується як анексованого Криму, так і окупованої Східної України. Тож питання про особливий статус для Донбасу фактично відкладене на невизначений час.

Виглядає на те, що Україна немов займає кругову оборону. Конфлікт з Росією використовується як аргумент, за рахунок якого можна відволікати увагу від упущень у реформуванні країни. Нерідко можна почути твердження, буцімто Захід може кинути Україну напризволяще. Той, хто каже такі речі, може помилятися щодо причин: приміром, український президент Петро Порошенко, коли він говорить, що міжнародна підтримка його країни падає, оскільки російська пропаганда діє. Принаймні, так він заявляв днями у своєму зверненні до Верховної Ради після літніх канікул.

У своєму виступі перед парламентом Порошенко справляв враження людини, яка хоче шукати причини упущень власної країни в інших, - традиційно у Росії, але тепер потроху вже і на Заході. При цьому МВФ щойно виділив Україні новий мільярдний транш кредиту. Особливо багато робить для України Європейський Союз: політична підтримка, фінансова допомога і відкриття ринків. Санкції проти Росії досі чинні. Навіть безвізові подорожі до країн ЄС для громадян України вже не за горами.

Втрата віри у готовність України до реформ

Утім, може бути, що на Заході тане віра у готовність України до реформ. У цій країні олігархи знову ведуть свої старі бої. Корупція і кумівство не подолані. Залаштункові інтриги як ніколи накладають відбиток на політичне життя. До цього додається ще й той факт, що свобода слова і думки в Україні знову потрапила під тиск. Журналістів навіть вбивають. Розкриття злочинів досі немає. Інтернет-сторінки цькують тих, хто має іншу думку. Радикальні групи кидають пляшки із запальною сумішшю у будівлю телеканалу. А політики мовчки дивляться на це.

Однак повернімося до війни на Донбасі. Мінські домовленості є дорожньою картою до миру. Якщо вони не працюють, то причиною цього досі було небажання сторін рухатися назустріч одна одній. Політичний клімат в Україні сильно підігрітий. Прагматичним реформаторам, готовим до діалогу політикам і активістам громадянського суспільства доводиться непросто. Як і в Москві, схоже, в Києві тон вже задають популісти і прибічники жорсткого курсу. Спільне між Україною і Заходом при цьому може нівелюватися.