Коментар: Прагнення Китаю до сили | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 05.03.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Світ

Коментар: Прагнення Китаю до сили

Китай знову значно збільшить військовий бюджет. Це непокоїть сусідні держави та відповідає новому самоусвідомленню Китаю. Втім, Пекін міг би по-іншому демонструвати силу, вважає Александер Фройнд.

Перший китайський авіаносець Ляонін - куплений в України й перебудований крейсер Варяг

Перший китайський авіаносець "Ляонін" - куплений в України й перебудований крейсер "Варяг"

Військовою міццю наддержави Китай точно не володіє. Досі Пекін мав лише в економічному плані силу, аби до нього прислухались у світі. І всі озираються на китайський економічний розвиток. Проте Пекін тримається на відстані від великих конфліктів, як мінімум, у військовому сенсі. Прагнення наздогнати економічних конкурентів мало досі найвищий пріоритет. Проте це точно зміниться, оскільки впродовж останнього часу Китай проявляє дедалі більшу самовпевненість й, можна навіть сказати, більш агресивно. Сюди пасують і плани Китаю стосовно суттєвого збільшення свого військового бюджету. Хоча нині йдеться про менші суми, ніж торік, але останнім часом Китай активно інвестує в модернізацію своєї армії, що турбує не лише сусідні країни. Китайське керівництво небезпідставно вказує на те, що США витрачають на озброєння набагато більше. Проте вони сприймають себе при цьому як останню наддержаву, що лишилася. Чи тут справа в подвійних стандартах?

Пекін все ще відчуває себе слабким у військовому плані. Китайська армія нараховує 2,1 мільйона солдатів і є таким чином найчисельнішою в світі, військово-повітряні сили КНР вважаються найпотужнішими в Азії, Китай має на озброєнні оснащені ядерними боєголовками міжконтинентальними балістичними ракети, які можуть сягати території США. Проте для Пекіна стоїть питання не тільки оборони, але вже тривалий час і агресивного захисту своїх інтересів. Тому Пекін вкладатиме тепер у першу чергу в наступальні озброєння, щоб мати змогу швидко вирішувати регіональні конфлікти. Наприклад, що стосується авіаносців, то зрештою горда нація має досі один-єдиний екземпляр - перебудована модель з України.

Нарешті бути попереду і у військовому плані

Оглядач DW Александер Фройнд

Оглядач DW Александер Фройнд

Можна сказати, що китайці мають повне право не лише в економічному, але й у військовому сенсі прагнути долучитися до світових лідерів. Зрештою, й інші великі держави теж відстоювали свої інтереси за допомогою армії. В тому числі й американці. І росіяни тепер в Україні.

Але за тією ж логікою в усій Азії відбувається широкомасштабне озброєння, яке не лише у сусідніх з Китаєм країнах або з іншого боку Тихого океану, але і для всіх інших мало би подавати гучний тривожний сигнал. Йдеться не лише про глобалізовану світову торгівлю з використанням азійських морських шляхів. Йдеться про зростання недовіри в Азії та зниження порогу, за яким конфлікти намагаються вирішити не дипломатичним, а воєнним шляхом. Це може завершитися катастрофою, а ударні хвилі будуть відчуватися в усьому світі. Адже нині поряд з Китаєм активно озброюються також Індія та Японія, Філіппіни, Індонезія, В’єтнам - загалом майже усі.

Конфліктний потенціал в Азії є і без того багатим. Передусім суперечки щодо в основному не населених островів несуть в собі потужну вибухівку, навколо якої постійно грають з вогнем націоналістичні сили. Позірно йдеться, начебто, про велетенські райони риболовлі або можливі родовища корисних копалин, але насправді йдеться в першу чергу про сфери впливу. І Китай провокує та створює факти в багатьох місцях за допомогою землечерпалок: бетонує атоли та перетворює їх на злітно-посадкові смуги, проводить маневри військових кораблів та демонстративно показує присутність. Мовляв, дивіться - ми прийшли, щоб залишитись! У майбутньому ця дипломатія землечерпалок повинна бути підтверджена значними військово-морськими силами, які не допускатимуть жодного сумніву.

Між захистом інтересів та агресією

В аспекті безпекової політики Китай позиціонуватиме себе по-новому. В цей курс вкладається також і новий антитерористичний закон, який має дозволити Пекіну військове втручання за кордоном у разі загрози китайцям або його інтересам. Сусідня Японія, до речі, теж планує подібний закон. Консервативно-націоналістичний уряд там також розглядає свою пацифістську конституцію як невідповідну вимогам часу з огляду на передбачувані загрози, зокрема з боку Китаю. Хто відмовить у праві на оборону? І чи не звучить на перший погляд логічним таке поняття, як "антитерористична боротьба"? Проте межа, за якою починається вже агресія, є, як відомо, нечіткою. Інші великі держави вдосталь це продемонстрували.

Збільшений військовий бюджет у Китаї все ж не означає, що Пекін фактично готується до війни. Ще є час уникнути помилок минулого. В більшості азійських країн економічний розвиток грає важливішу роль за територіальні суперечки. Тісно переплетена торгівля запобігає ескалації та посилює довірливу співпрацю. Врешті-решт, всі займаються бізнесом охоче. Процвітаюча економіка створює добробут. Коли прибуток отримують якомога більше людей, то націоналістичні гарячі голови не мають жодних шансів - де б вони не сиділи: в Пекіні, Токіо чи Вашингтоні. Тому нині потрібна в першу чергу розсудливість, оскільки інакше провокації можуть стрімко вийти з-під контролю. Стриманість не повинна бути ознакою слабкості. Силу можна демонструвати цілком по-різному. Адже Китай вже давно є наддержавою. І досягти цього Піднебесній вдалося без масивного озброєння.

Реклама