Коментар: Великий обмін полоненими на Донбасі | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 28.12.2017
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Коментар: Великий обмін полоненими на Донбасі

Великий обмін полоненими між Києвом та самопроголошеними "ЛНР/ДНР" зніме напруження між сторонами, але навряд чи дозволить вирішити ситуацію на Донбасі, вважає Сергій Руденко.

27 грудня відбувся найбільший за час війни на Донбасі обмін полоненими між українською стороною і ОРДЛО у форматі "237 на 74" людини. Утім, вихід в точку "нуль" між сторонами конфлікту зовсім не означає, що ситуація тепер кардинально зміниться. Це лише спроба Москви продемонструвати Заходу, що вона готова йти на поступки у питанні припинення війни на Донбасі. Але поки, на жаль, не більше того.

Путін та його "опричники"

Усі, звичайно ж, розуміють, що рішення щодо полонених ухвалювали не лідери так званих "ЛНР" та "ДНР", не патріарх РПЦ Кирило і тим більше - не Віктор Медведчук, які повідомили про обмін заручниками. Навряд чи хтось сумнівається, що це була воля однієї людини - (президента Росії. - Ред.) Володимира Путіна. З початком своєї чергової президентської кампанії, він почав грати миротворця, який претендує щонайменше на Нобелівську премію миру. А Кирило, Медведчук, (ватажки "ЛНР" та "ДНР". - Ред.) Пасічник і Захарченко виявилися лишень "опричниками" російського президента.

Під міжнародним тиском Путін вимушений грати роль якщо не "збирача земель російських", то, у крайньому разі, людини, яка допомагає сторонам, що воюють, проводити обмін військовополоненими. Для імперських амбіцій господаря Кремля це, звичайно, дрібно, але Володимир Володимирович вирішив не гребувати цією роллю. Мовляв, зробив усе, що міг, для вирішення конфлікту на Донбасі, а невдячні "кляті укри", як завжди, все псують і знищують мирне населення на окупованих Росією територіях.

Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач

Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач

Незважаючи на великий обмін полоненими, публічна риторика Путіна щодо війни на Донбасі залишається попередньою. Це - громадянська війна, і є дві сторони конфлікту - Україна і ОРДЛО, які й повинні між собою домовитися. Звичайно ж, під наглядом Москви. Але ми пам'ятаємо, що "іхтамнет" на Донбасі. І ми пам'ятаємо про те, що у в'язницях Росії у заручниками э ще до сотні українців - політичних в'язнів. Про це Путін мовчить. Як і мовчать його "опричники" - глава РПЦ, лідери фейкових республік та його кум Віктор Медведчук.

Обмін у глухому куті

Великий обмін полоненими між Україною і ОРДЛО - одна, але, мабуть, найбільша перемога у війні на Донбасі у 2017 році. Бранці повернулися додому. Однак навряд чи це стане ще одним кроком до припинення силового протистояння на Сході України. Минулий рік, на жаль, продемонстрував: переговори щодо Донбасу зайшли в глухий кут. Ні мінські переговірники, ні "нормандська четвірка", ні США в особі спецпредставника Курта Волкера не змогли змусити Росію піти з окупованих районів Луганської та Донецької областей. І навряд чи це вийде у них в 2018 році.

"Миготливий" конфлікт на Донбасі та анексований Крим, як, вочевидь, вважає Путін, дозволять Росії утримувати біля себе Україну, котра прагне до євроатлантичних структур. Однак протягом останніх чотирьох років Москва доклала максимум зусиль до того, щоб українці нарешті усвідомили: рух до Росії - це шлях в минуле. І як би Володимир Путін не намагався переконати себе та інших, що українці та росіяни - один народ, що Україна та Росія - одна країна, війна на Донбасі поставила таки крапку у давній дискусії: Європа чи Росія.

Очевидно, Москва і далі наполягатиме на тому, щоб Київ надав ОРДЛО особливий статус з проведенням там місцевих виборів, формуванням загонів міліції тощо. Для Володимира Путіна життєво необхідно змусити Україну виконувати свої зобов'язання, визначені мінськими угодами без виконання своєї частини, яка стосується питань безпеки. Відтягуючи рішення щодо Донбасу, Путін намагається уникнути рішення і стосовно Криму. Адже очевидно: після припинення війни на Донбасі Україна наполягатиме й на відході Росії з півострова. Цього, очевидно, Путін і боїться, оскільки якщо у випадку з Донбасом ще можна говорити про те, що "іхтамнет" і там триває громадянська війна, то факт анексії Криму підтверджений самою ж Росією.

У перемоги - тисячі батьків, а поразка - завжди сирота

Повернення 74-х бійців, полонених в ОРДЛО, поза всяким сумнівом - важлива і знакова подія у житті українського суспільства. Українці втомилися від війни і невизначеності. Вони хочуть миру і стабільності. Напередодні великого обміну президент Порошенко заявив: ця подія стане початком великої перемоги України. Щоправда, головнокомандувач не уточнив, над ким - над Путіним або ж над захарченками-пасічниками. Адже те, що до цього часу відбувається на Cході України, юридично визначено як антитерористична операція. Українська влада так і не наважилась назвати війну війною, а Росію - країною-агресором з усіма наслідками. Розгляд у другому читанні законопроекту, у якому ці визначення таки використовуються, відкладено до 16 січня 2018 року. І не факт, що навіть після ухвалення цього документа він набуде чинності.

Радість від того, що полонені вийшли на свободу, а також переможні реляції української влади завтра, напевно, зміняться питанням: "А що далі?"

Відповіді на це питання, схоже, ніхто не має. "Миготливий" конфлікт продовжує блимати. Очевидно, до чергового рішення "царя" та його "опричників".

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Дивитись відео 02:58
Now live
02:58 хв

Обійми та сльози: як родичі зустрічали військовополонених (28.12.2017)

 

Аудіо й відео до теми

Реклама