Інформаційні права і табу в гарячих точках
4 листопада 2008 р.
Академія інформації та комунікацій при Бундесвері влаштовує семінари для солдатів та журналістів, на яких ідеться головним чином про те, як оптимально організувати співпрацю військових та працівників ЗМІ, особливо в гарячих точках. У програмі беруть участь спеціалісти з державних та приватних медіа. Керівник Академії інформації та комунікації Бундесверу Дітер Озе пояснює принципи такої інформаційної співпраці на прикладі німецького контингенту в Афганістані:
«Журналісти мають право вільно повідомляти про роботу німецького контингенту в Афганістані. Однак не завжди це доцільно. Уявимо собі ситуацію, коли, приміром, вранці патруль має виїхати з пункту А в пункт Б для виконання якогось завдання. Не варто повідомляти про це заздалегідь, адже повідомлення можуть прочитати особи, які не підтримують дій Бундесверу. Такі люди можуть використати цю інформацію проти нас, аби завдати нам шкоди».
Прес-відділи при миротворчих контингентах постійно співпрацюють з місцевими та іноземними ЗМІ. Вони роз’яснюють населенню мету свого перебування на території їхньої країни і намагаються донести, що не є окупантами. За словами прес-офіцера Петера Фусса, військові намагаються не накладати обмежень щодо спілкування журналістів з солдатами.
«Коли ми виконуємо якусь місію за кордоном, солдати чітко знають зміст своїх доручень. У журналіста є повне право запитати солдата про його завдання, що він про це думає і чи немає в нього якихось проблем. А солдат цілком має законне право відповідати на такі запитання».
Журналіст «Німецької хвилі» Дітер Германн брав участь у висвітленні геноциду в Руанді в Африці. Він скаржиться, що іноді, аби поговорити з якимось відомим солдатом чи офіцером, треба дуже довго домовлятися з прес-відділом. А якщо згоди на інтерв’ю так і не дадуть, доводиться задовольнятися ромовою з тим солдатом, якого назве прес-секретар. Дітер Германн каже, що принципи роботи з пресою у військових різних країн суттєво відрізняються. У спілкуванні з російськими, українським чи турецькими миротворцями виникає набагато більше проблем, аніж з американцями чи німцями:
«У американського військового прес-секретаря завжди чітко визначено, чого я не повинен знати. Але коли йдеться про російських, турецьких чи українських представників, я можу виходити з того, що взагалі не отримаю ані відповіді на свої запитання, ані будь-якої іншої інформації», - розповідає журналіст Дітер Германн.