У Німеччині триває дискусія про заборону ультраправих партій

Вступ Віктора Ющенка на посаду президента України коментує газета ФРАЄ ПРЕССЕ:

Завдання, що стоять перед ним, величезні. І набуту славу люди швидко забудуть, якщо новому президентові не вдасться зруйнувати зашкарублу стару систему влади та обмежити повзучу корупцію. Насамперед, він повинен буде виходити з того, чи насправді поліпшиться життя маленької людини. Ющенко для багатьох людей в Україні – носій надії. Саме тому вони його підтримали у важкі часи. Саме ці сподівання є політичним мірилом.

Газети широко коментують скандал довкола групи депутатів від неонацистської партії НДПН у Саксонському земельному парламенті. Вони демонстративно вийшли з залу засідань, коли оголошена була хвилина мовчання на вшанування пам”яті жертв фашизму. З цього приводу ЛЕЙПЦИҐЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ пише:

Дебати про можливу заборону НДПН, що розгорілися нині, емоційно можна зрозуміти, але вона не вирішує проблеми. Санкції, можливо, і вилікують симптоми, але нічого не змінять у причинах ”коричневого” мислення. Чи хтось справді всерйоз вірить, що після заборони цієї партії всі її виборці й прихильники одразу ж перейдуть до табору демократів? Після першої невдалої спроби заборонити цю партію через конституційний суд надто значна небезпека другої невдачі. Якщо ця партія виграє ще один процес у конституційному суді – тоді цій юридично невразливій партії буде гаратований притік нових членів.

Ту ж тему продовжує ВЕСТФЕЛІШЕР АНЦАЙГЕР:

Це був шок, але, мабуть, корисний. Скандал навколо маленької, але, на жаль, дуже ефективної групки правих екстремістів у саксонському ладнтагу, мав би відкрити очі їхнім найостаннішим виборцям. Прийшовши на вибори як удавані заступники слабких членів суспільства, депутати від НДПН та їхня партія показали, хто вони є насправді: безсоромні і вперті фашисти. Знову представники демократичних партій повинні сісти за спільний стіл, на жаль, лише як реакція на цей скандал. Бо ті, хто сіє коричневе насіння, заслуговує не мовчання, а політичного відпору на засадах демократії, яку вони топчуть ногами.

Серед міжнародних подій німецькі газети продовжують коментувати початок другого терміну президента США Джорджа Буша. Оглядачі занепокоєні заявами американських лідерів щодо Ірану та його атомної програми. Так президент Буш не виключив застосування проти Ірану військової сили. Газета НЮРНБЕРҐЕР НАХРІХТЕН пише:

Повторення іракського сценарію побоюються не тільки союзники Америки, які вказують на те, що досі уявлення Буша (про поширення в світі демократії) ніде не стали реальністю. Цього не сталося Афганістані, де спочатку хоч і був позитив, але після 20 років громадянської війни рани ще не загоїлися. Про Ірак годі й говорити. Всі думають про те, що буде там після виборів. Припускають, що там буде хаос, особливо якщо переможці, а це очевидно будуть партії мусульман-шиїтів, почнуть перебудовувати країну за власними уявленнями. Достатньо трагедії уже в тому, що відбувається в Іраку зараз. Треба бути просто сліпим, щоб побачити Ірак на шляху до миру й свободи, - критикує НЮРНБЕРҐЕР НАХРІХТЕН.

Тему продовжує ЛАНДЕСЦАЙТУНҐ з міста Люнебурґ:

Сльозами горю не зарадиш. Світ має ще чотири роки жити з Бушем і з його особистими уявленнями про свободу, захищати яку його кличуть, як він каже,”вищі сили”. У першу чергу Європа повинна тепер піти назустріч новообраному президенту, щоб принаймні спробувати вплинути на його позицію і не допустити погіршення ситуації. А це може бути, наприклад, війна з Іраном, який новий держсекретар Райс тепер записала першим у розширений список ”осі зла”, - зауважує ЛАНДЕСЦАЙТУНҐ.

РЕЙН-НЕКАР ЦАЙТУНҐ з Гейдельберґа зауважує:

Вашингтон не повернеться до політики міжнародного діалогу, як того хотіли б в ідеалі європейці. Консервативна Америка не зможе виконувати роль ”світового поліцейського”, якщо її зовнішня політика ”пом”якшає”... Отже, конфлікти між США і Європою, передусім Німеччиною та Францію, залишаються, і в принципі тут нічого змінити не можна. Для німців це означає, що з Бушем треба жити, але не вмирати, як в Іраку. Буш сам нібито усвідомив важливість реальної політики, сказавши банальну фразу, що, мовляв, він прислухатиметься до порад союзників. Але ж яких? – іронічно запитує РЕЙН-НЕКАР ЦАЙТУНҐ.

Огляд німецької преси підготував Роман Гончаренко