Втрачені шанси Європи у захисті від коронавірусу
Розповсюдження коронавірусу поставило світ з ніг на голову: демократичні і вільні країни Європи закривають людей в їхніх домівках і замислюються над тим, щоби стежити за ними. Натомість громадяни таких "авторитарних" країн як Сінгапур упродовж останніх тижнів, за іронією долі, мають більше свободи, ніж західні європейці.
Попри тісні економічні й транспортні зв’язки з Китаєм, Сінгапуру вдалося тримати кількість інфекцій коронавірусом на низькому рівні й при цьому майже не вдаватися до обмежень громадського життя. Європі є чому повчитися у Сінгапуру.
У чому таємниця Сінгапуру?
Попри свою вразливість як густонаселений глобальний вузол, Сінгапур до кінця минулого тижня налічував лише дещо більше чотирьохсот випадків інфікування коронавірусом. Новий вірус був виявлений там напередодні китайського Нового року у лютому і міг би швидко обернутися для маленького міста-держави катастрофою. Однак, попри ризики зашкодити відносинам з одним зі своїх ключових торговельних партнерів, Сінгапур ще першого лютого запровадив обмеження на в’їзд для пасажирів з Китаю. Це сталося всупереч рекомендації ВООЗ, яка на той момент ще не бачила підстав обмежувати пересування людей.
Тим не менше, до середини лютого у Сінгапурі налічувалося більше 80 випадків Covid-19 - найбільше число за межами Китаю. Сінгапур реагував швидко: хворі були ізольовані, всім людям з симптомами грипу або запаленням легенів негайно робили аналіз на коронавірус. Контактних персон інфікованих вираховували за методом "contact tracing" і відправляли на карантин. Цей метод був розроблений ще за часів епідемії SARS 2003 року. Він полягає у тому, що контактні дані всіх людей на вході до будь-якої будівлі ретельно записуються, а інфікованих ретельно опитують, де вони перебували останнім часом і з ким контактували.
Успіх Сінгапуру у приборканні спалаху коронавірусних інфекцій можна пояснити передовсім чотирма факторами: закриття кордонів на ранній стадії, ретельна фіксація контактів, масштабне проведення аналізів і, зрештою, наявність досвіду дій в умовах небезпечної епідемії, такої як SARS. Завдяки вчасно вжитим заходам громадське життя змогло продовжуватись цілком нормально. Ресторани, торговельні центри, школи і офіси відкриті й досі. Гонконг і Тайвань, попри їхню географічну близькість до Китаю, також можуть похвалитися схожими успіхами.
Європі бракує досвіду епідемії SARS?
Як би жахливо це не лунало - попередній досвід епідемії був би не зайвим. Те, що Європа не відреагувала на пандемію швидко і ефективно, пов’язано з євроцентричною зверхністю і з нескоординованими намаганнями захистити місцеві підприємства від збитків. Хоча європейські глави держав і урядів знали про вірус ще у грудні, його тривалий час недооцінювали і розглядали як "азіатську" проблему.
Усе, що Сінгапур зробив правильно - раннє закриття кордонів, масштабні аналізи і відслідковування контактів - європейці зробили неправильно. Взяти, до прикладу, Австрію (де мешкає авторка коментаря - Ред.): Польоти з Китаю, Ірану та Італії були припинені лише 9 березня. Страх нашкодити забороною авіасполучень місцевій економіці тривалий час не давав уряду вживати жорстких заходів.
Одному з епіцентрів спалаху в Європі, гірськолижному курорту Ішгль, знадобилося цілих вісім днів, аби відреагувати на перший підтверджений у туристів з Ісландії діагноз і закрити бари, витяги й готелі. Тоді всіх відвідувачів поспіхом і без аналізів відправили по домівках, через що вірус продовжив поширюватися по всій Європі. Можливості для здачі аналізів у Європі часто недостатні, попри тривалий час, який уряди мали, аби підготуватися. Навіть медичний персонал не має достатньою мірою доступу до аналізів і цей дефіцит лише поглиблюватиме дефіцит лікарів і медсестер, яким подекуди доведеться йти на карантин, доки вони днями чекатимуть на результати тестів.
Особиста свобода - жертва пандемії
Жорстке відслідковування контактів як у Сінгапурі в Європі уявити неможливо, та й нагода влаштувати тут щось подібне вже втрачена. Замість цього уряди запровадили найжорсткіші з часів Другої світової війни обмеження особистої свободи. Замість того, щоб виявляти, хто інфікований та ізолювати цих осіб, громадяни європейських країн опинилися в умовах недієвої напівізоляції.
Досі є багато точок дотику для перенесення хвороби, оскільки немає можливості з’ясувати, хто інфікований. Тим часом особиста свобода обмежена до мінімуму, економіка завмерла, а оператори мобільного зв’язку передають дані пересувань абонентів урядам, що є повною протилежністю тому, що нам гарантовано європейським законодавством щодо захисту даних.
У майбутньому
Ця криза - не лише криза системи охорони здоров’я, але й випробування того, як ми реагуємо на кризові ситуації - починаючи від нашої запізнілої реакції, закінчуючи впливом на особисту свободу. Ми маємо право очікувати від наших глав держав і урядів, що вони захищатимуть як наше здоров’я, так і нашу свободу. Коли ця криза закінчиться, ми маємо проаналізувати, чому все зайшло так далеко і чому нам треба було повчитися в Сінгапуру.