За кермом лише тверезі й бадьорі, та – ніхто...

За кермом старенького гольфа – дівчина років 20-ти. У салоні повно сигаретного диму, пасажирка на правому сидінні тримає в руках відкорковану пляшку пива. „А ви теж уживали алкоголь?” – запитує пан Шнайдер, пильно дивлячись в очі водійки. „Звичайно, ні!”- поквапливо хором відповідають подруги. „Про всяк випадок, ми все ж таки перевіримо проміле,” - каже інспектор.

Згідно зі статистикою, найтяжчі аварії на дорогах трапляються з двох причин - через перевищення швидкості та керування транспортним засобом у нетверезому стані. Чергове підвищення штрафів стримує затятих гонщиків та любителів розслаблювальних напоїв лише на перший нетривалий час. На радикальні заходи, як то загальне обмеження швидкості руху на автобанах та нульові проміле, німецькі законодавці поки що не наважуються. На останньому щорічному засіданні експертної ради уряду не знайшла підтримки й пропозиція щодо обладнання всіх автомобілів, так званими, алкоключами. Психолог Клавдія Еверс, фахівець з питань організації дорожнього руху:

„Цей прилад, за принципом роботи, нічим не відрізняється від „трубки”, що її використовує поліція. В нього так само треба дути, але – й це найголовніше – перед тим, як запустити двигун. Якщо сенсори зафіксують, що рівень алкоголю у видиху перевищує встановлену норму, ключ запалення не спрацює. Не зробивши тест, водій теж не зможе завести автомобіль.”

Просто та надійно? В останньому переконанні далеко не всі експерти. Упродовж двох років 130 водіїв у Бельгії, Норвегії, Іспанії та Німеччині випробовували прилад на практиці. Траплялося, що алкоключ блокував запалення, хоча той, хто сідав за кермо, тижнями не вживав ані грама алкоголю. Нерідко „вмонтований інспектор” давав дозвіл лише після численних спроб, або починав раптом пікати та миготіти червоним під час їзди, й вимкнути прилад було неможливо. Але головний аргумент противників обов’язкового запровадження алкотестерів пов’язаний з ефективністю цього заходу. Обдурити „трубку” ДАІ практично неможливо, але спокуса маніпуляцій з інтегрованою в автомобіль системою буде надто великою. Клавдія Еверс:

„Перше покоління алкоключів було дещо „загальмованим”. Нині процедура контролю триває всього 3-4 секунди. За температурою та іншими ознаками, прилад одразу розпізнає, походить проба з людських легенів чи з велосипедного насосу або з повітряної кульки. Попросити перед стартом дихнути в мундштук, скажімо, тверезого перехожого хоч і дозволить зрушити з місця, але складнощі виникнуть потім. Алкоключ час від часу, з непередбачуваними інтервалами, вимагає додаткових перевірок і в дорозі. Тому, обдуривши його при старті, далеко не поїдеш.”

У 43-ох штатах США прилади примусово встановлюють на автомобілях тих водіїв, яких уже затримували за порушення правил у нетверезому стані. У Швеції від 2012-го року алкотестерами обладнуватимуть усі нові авта. Решта європейських країн не квапиться з наслідуванням цього прикладу. По-перше, тому, що транспортні засоби тоді подорожчають приблизно на 1000 євро, а по-друге, - через відсутність відповідної законодавчої бази.

„Зареєстровано втому. Будь ласка, зупиніться й перепочиньте!”

Якби цей голос уже сьогодні попереджав про небезпеку, на автобанах можна було б уникнути кожної четвертої аварії, свідчать дані Німецького федерального відомства дорожнього руху. Найчастіше, так званий, „секундний сон” охоплює водіїв вантажівок. А саме, по понеділках, щоночі між 12-ою та 6-ою годинами та вдень між 14-ою та 17-ою.

„Інфрачервона камера в кабіні постійно „вдивляється” водієві в обличчя. За миганням повік, електроніка визначає, наскільки уважно людина стежить за дорогою”, -

пояснює співробітник фірми Simens VDO, інженер-розробник приладу Енно Пфлуґ. Окрім камери, другим важливим складником є комп’ютер:

„Передусім ідеться про частоту. Змикаються повіки в звичайному ритмі, чи повільніше? Скільки мілісекунд очі залишаються заплющеними? У комп’ютерну пам’ять закладені алгоритми нормального стану водія. Як тільки система реєструє певні відхилення, це означає, що людина втомилася й поступово втрачає контроль за дорогою. Тоді спрацьовує акустичний „будильник”, який наполегливо вимагає за першої можливості зробити зупинку.”

Світлочутливі камери справно несуть службу й вночі - особливо критичну пору доби, коли організм людини від природи налаштований на відпочинок, а не на працю. Науковці університету міста Тюбінґен провели нещодавно анкетування водіїв, які працюють на далеких маршрутах. 43 відсотки з них зізналися, що впродовж минулого року засинали за кермом принаймні один раз. Чимало опитуваних впадало в „секундний сон” понад 10 разів. За даними інших досліджень, водії-професіонали за всі роки роботи в середньому 30 разів наражаються на ризик спричинити через перевтому аварію, яка могла б коштувати їм життя.

У лабораторії Брауншвейзького технічного університету кипить робота.

П’ять інститутів інформатики, електротехніки та машинобудування вдосконалюють звичайний серійний пасат для того, аби він міг їздити містом без водія. Самостійне авто назвали „Кароліна”. Керівник проекту, професор Томас Форм:

„Лазерний сканер постійно аналізує простір навколо автомобіля. За відбиттям променя, прилад визначає, на якій відстані та під яким кутом перебувають перешкоди. Система супутникової навігації повідомляє комп’ютерові позицію транспортного засобу з точністю до сантиметра. Ці дані порівнюються з цифровою картою місцевості, й потім авто „вирішує”, в який бік йому треба рухатися, аби без аварій досягти кінцевого пункту.”

Центральний комп’ютер – завбільшки в шість взуттєвих коробок – міститься в багажнику „Кароліни”. Розпізнавати дорожні знаки, світлофори, бордюри на тротуарах або сторонні предмети на проїжджій частині вулиці допомагають додаткові радари та камери. „ На даному етапі одна з найскладніших проблем – обробка всіх цих показників, - каже Томас Форм. – Наше авто ще не зовсім готове до самостійної подорожі”:

„Сидячи в салоні, ми вже можемо керувати автомобілем винятково електронним шляхом. Тобто, додавати швидкості, перемикати передачі , гальмувати, повертати тощо лише за допомогою комп’ютера. Але програмне забезпечення іноді дає збої, й це зрозуміло, бо на практиці завжди виникають якісь нові, непередбачені ситуації. Тому в салоні та ззовні на кузові поки що містяться аварійні перемикачі, натиснувши на які, можна одразу повернути контроль за керуванням водієві.”

Часу для тренування „Кароліни” залишається небагато. Наприкінці 2007-го вона має взяти участь у змаганнях безпілотних авт, яке щороку проводять у США. На відміну від попередніх турнірів, цього разу десяткам роботів доведеться долати не трасу в пустелі, а їздити вулицями міста, спеціально створеного на території одного з військових полігонів. Умови максимально наближатимуться до реальних, відсутні будуть хіба що пішоходи. Розробників автомобіля, який найшвидше дістанеться до фінішу, очікує винагорода в два мільйони доларів.

За матеріалами німецької преси