"Дуже велика допомога"
25 грудня 2006 р.Церковні організації, зокрема з Німеччини, здійснюють в Україні чимало соціальних проектів. Причому для допомоги нужденним усе частіше об’єднують свої зусилля християни не лише з різних країн, але і представники різних конфесій. Харківський благодійний фонд Святого Вознесіння є одним із найкращих прикладів такої співпраці: фонд було засновано сім років тому зусиллями лютеранських і католицьких громад Харкова і Нюрнберга. Баварські партнери для підтримки проекту об’єдналися в екуменічне церковне партнерство „Нюрнберг — Харків“.
Фонд заснував підприємство для медико-соціального обслуговування вдома самотніх літніх людей з онкологічними, психічними та інфекційними захворюваннями. Одночасно підприємство обслуговує близько 130 нужденних у Харкові. Директор „Станції соціального обслуговування“ Василь Федоренко за роки співпраці із німецькими партнерами двічі побував у Німеччині для обміну досвідом:
„Ми побачили, як там ставляться до людей похилого віку, як виконують роботу. Треба сказати, що там вона поставлена в багатьох аспектах по-іншому. Там, окрім медичного, є і соціальне страхування: тобто фінансове забезпечення там на дуже високому рівні, і люди похилого віку відчувають турботу суспільства про їхню долю. А ми, побачивши все це, з максимальною можливістю стараємося впровадити це і по відношенню до наших тяжкохворих пацієнтів“.
Одна з підопічних — вісімдесятитрилітня Валентина Онищенко. Понад п’ятдесят років вона працювала медичною сестрою, а тепер сама потребує опіки:
„Ми сходили до нашого лікаря, УЗД зробили... І я не самотня: до мене приходить людина — я дуже задоволена цим. І прибираємо ми тут, і заготовку навіть робили — картопельку привезли разом... Так що дуже велика допомога... Мені Світлана Анатоліївна завжди розповідає, що це німецький фонд, що от вона приносить ліки від німецького фонду...“
Світлана Анатоліївна Панкратова, яку щойно згадала її підопічна, — співробітниця Станції соціального обслуговування. У неї, як і в інших працівників, є графік роботи, перелік обов’язків. Проте часто доводиться працювати і у вихідні дні:
„Обслуговую я дев’ять чоловік. Ці всі люди в мене розподілені за графіком — з понеділка по п’ятницю включно. Але в ході праці доводиться міняти свій графік, бо, наприклад, у суботу я пов’язана з молочницею, яка привозить спеціально молоко. Цю суботу я вже не вважаю своїм вихідним... Якщо мої підопічні хворіють і вони перебувають у лікарні — то їх треба також провідувати в лікарні... Робота цікава, складна. А водночас — може, і радість людям несеш“.
Станція соціального обслуговування, підтримувана християнськими громадами Нюрнберґа, допомагає літнім, самотнім, хворим людям у Харкові незалежно від національності та віросповідання. Нині на станції - 12 соціальних працівників. Як розповідає завідувач соціальної служби станції Людмила Канищева, її співробітники дорожать своїм місцем роботи. Навіть медики з інших установ, за її словами, часто цікавляться роботою на цій станції. Підопічна Валентина Онищенко бачить тому просте пояснення:
„...А я вам скажу, що це таке! Це люди, які володіють великим душевним набутком, які можуть передати цю шляхетність і нам, підопічним“.
Вдячність висловлює і вісімдесятилітня Валентина Шепеленко, яка чотири десятиліття пропрацювала шкільною вчителькою:
„Єдина в мене відрада зараз — це благодійний фонд Святого Вознесіння...“.
У минулому інженер Євгенія Луханіна, теж із сорокарічним трудовим стажем, передає побажання друзям і благодійникам, які цими днями святкують Різдво:
„Я хотіла би сказати, щоб вони нас не полишали!.. Тому що мало хто про нас піклується... Я їх вітаю з Різдвом, це дуже велике свято... Як у Німеччині, так само і тут — людям, котрі нами опікуються: бажаю добра їм та їхнім родинам, щоб усе було гаразд“.