Мало хто помітив сенсаційну новину. Тим часом це справді є подією - вперше опубліковані фотографії оригіналів радянсько-німецького договору про ненапад, відомого широкій громадськості як пакт Молотова-Ріббентропа, і секретного протоколу до нього.
Раніше історикам були доступні лише копії цих документів, що збереглися в німецьких архівах. Офіційна Москва, для якої починаючи зі смерті Сталіна історія фактичного союзу з нацистами була однією з найбільш неприємних тем, завжди стверджувала, що оскільки оригіналів немає, то і пакт ніби й несправжній. Мовляв, ніхто не знає, що відбулося насправді в ті спекотні серпневі дні 1939 року. В'ячеслав Молотов зійшов в могилу, до кінця стверджуючи, що жодних секретних протоколів не існує.
Оригінали шукали і нібито не могли знайти ще за (першого і останнього президента СРСР Михайла. - Ред.) Горбачова, а потім і за (першого президента пострадянської Росії Бориса. - Ред.) Єльцина. У 1989 році перший і останній відносно вільно обраний радянський квазіпарламент - З'їзд народних депутатів - ухвалив постанову, якою засудив пакт Сталіна і Гітлера. Тоді це було неймовірно сміливим розривом з радянською історичною традицією - трактуванням змови двох диктаторів як вимушеного для Кремля кроку самооборони.
Як і навіщо знайшлися секретні документи
Минуло рівно 30 років, і радянсько-німецький договір чарівним чином "знайшовся" та був переданий фінансованому Кремлем псевдодослідницькому центру під назвою "Институт внешнеполитических исследований" (ИНВИССИН) для публікації в збірнику під промовистою назвою "Антигітлерівська коаліція 1939: формула провалу".
У передмові до збірки директорка інституту, скандально відома кремлівська пропагандистка на підхваті Вероніка Крашеніннікова анонсує остаточне повернення до радянської версії історії Другої світової війни: "Договір про ненапад для Москви був вимушеним кроком, зробленим коли стало зрозуміло, що антигітлерівської коаліції не буде. Він дав Радянському Союзу майже два роки перепочинку для підготовки до відбиття неминучої агресії. Більше того, аналогічні договори до СРСР підписали і "головні обвинувачі": Великобританія, Франція, Данія, Латвія, Литва і Естонія".
Короткий текст, а скільки брехні у собі вмістив: тут і Захід, який "промовчав" з приводу минулорічної річниці мюнхенської змови (ніхто не мовчав, опубліковані книги, проведені конференції, поділ Чехословаччини давно і беззастережно засуджений); і СРСР, весь в білому, який аж до 1 вересня 1939 року "боровся за створення антигітлерівської коаліції" (насправді готували армію до захоплення тодішньої Східної Польщі, а нині Західної України); і, звичайно, "неможливість" поставити знак рівності між комунізмом і нацизмом. Чому ж не можна? Ідеології, звичайно, різні. Але людям, які отримують кулю в потилицю, було, за кінцевим рахунком, байдуже, хто натиснув на курок - "білявий арійський звір" чи п'яний від крові "класових ворогів" енкаведист.
Крашеніннікова зворушливо дякує директорці історико-документального департаменту МЗС РФ Надії Бариновій за "надані документи". Це закономірно: головні брехуни - не кремлівська обслуга, яка сидить "на бюджеті", на кшталт Вероніки Юріївни, а ті, хто спокійнісінько зберігав оригінали пакту і тридцять років прикидався, що не може їх знайти.
Навіщо Кремлю публікація пакту і секретного протоколу
Головне питання - чому Путін кілька місяців-півроку-рік тому раптом наказав їх "знайти", причому саме в рік вісімдесятої річниці змови комуністів з нацистами? Все, що стосується Другої світової війни, для Кремля є вкрай важливим і чутливим, тому МЗС міг зробити це тільки за наказом з Кремля.
Зроблю одне припущення: публікація пакту в спеціальному збірнику, покликаному відбілити сталінську політику - свого роду тролінг західної громадської думки у рік трагічної річниці початку війни, розв'язаної Гітлером за підтримки Сталіна. Путін знав, що, на відміну від 2009 року, у нього будуть великі проблеми з участю в міжнародних заходах, присвячених подіям 1939 року. Російсько-українська війна і анексія Криму за останні п'ять років зробили порівняння політики Кремля в 1939 році з його нинішньою поведінкою практично загальноприйнятим у самій Україні і в інших країнах Європи.
І російський лідер відповідає в своєму фірмовому стилі: "Ви кажете, ми це зробили? Відповідаємо без сорому: так, зробили. І ділили Європу з Гітлером. І продовжимо називати чорне білим, коли це в наших інтересах. І, якщо треба, повторимо. Тремтіть!" В якомусь сенсі, книга Крашеніннікової і Ко. - друкований еквівалент сумнозвісного інтерв'ю "Боширова і Петрова" (вони ж Мишкін і Чепіга) Маргариті Симоньян. Воно теж було типовим зразком специфічного кремлівського гумору перед лицем звинувачень в отруєнні Сергія і Юлії Скрипаль, глобальним "приколом", перетворенням злочину на мем.
Публікацією пакту Молотова-Ріббентропа російське керівництво затверджує для внутрішнього і зовнішнього споживання нову версію історії ключової події двадцятого століття, значно більш радикальну, ніж версія хрущовсько-брежнєвського "колективного керівництва". Останнє намагалося бути обережним в трактуваннях "незручних моментів" історії. Тріумфував принцип: "Чим менше скажеш, тим краще".
Нова версія Кремля
Нова, путінська версія, яку тепер зроблять офіційною та обов'язковою, передбачає гордість за мудрого Сталіна, ненависть до західних демократій (тобто до тих, хто пізніше став союзниками СРСР) і затвердження права сильного щодо країн-сусідів. Все це - не стільки про минуле, скільки про сьогодення.
Путін сьогодні проявляє "мудрість" Сталіна, НАТО на чолі з Америкою - це сьогоднішні підступні і лицемірні "чемберлени", ну а країни Балтії, Польща плюс Україна - таке ж "русофобське" геополітичне оточення, з якими розмова одна - залп "Катюші", тобто "Града". Недарма натренована пропагандистка Крашеніннікова в своїй передмові пише про США як про головну загрозу світовій безпеці. Путінська версія минулого, оцінка сьогодення і плани на майбутнє зійшлися в цій книжці.
Коли прийшла новина про публікацію протоколу, я подзвонив своєму другові, британському історикові Роджеру Мурхаусу. Він є автором книги "Диявольський союз", найповнішої на сьогодні історії пакту Молотова-Ріббентропа. "Невже опублікували?" - здивувався він. І додав: "З одного боку, добре. Але з іншого - Росія, слідом за СРСР, продовжує заперечувати очевидне. Вона все ще боїться подивитися в очі власної історії".
Дорогий Роджере! У Кремлі так не думають. Там вважають, що кажуть правду. Вони дуже хочуть "повторити". Але чи ризикнуть?
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.