Сховати стандарти у валізу: як і чому українська влада обмежує свободу ЗМІ на війні | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 14.04.2022

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Україна

Сховати стандарти у валізу: як і чому українська влада обмежує свободу ЗМІ на війні

Військове командування України отримало право обмежувати свободу слова задля безпеки і перемоги. Вже понад місяць війни журналістам доводиться домовлятись з владою про межі дозволеного.

З моменту запровадження в Україні воєнного стану через напад Росії військові отримали право контролювати ЗМІ та втручатись у роботу журналістів. Це передбачено конституцією та спеціальним законом. Без спеціального дозволу від міністерства оборони працювати журналістам на війні не можна. Лише за березень було видано приблизно 4000 таких дозволів журналістам з України та з-за кордону - трохи менше ніж за перші два роки АТО.

 "Алгоритм взаємодії" між журналістами та військовими, який 3 березня затвердив головнокомандуючий Валерій Залужний, містить довгий перелік інформації, "розголошення якої може негативно вплинути на хід виконання завдань в умовах воєнного стану". Згідно з переліком, журналістам забороняється збирати та поширювати інформацію, "яка має на меті пропаганду або виправдання широкомасштабної збройної агресії РФ", військові операції, а також про "об'єкти, зображення та умовні позначки".

Широке трактування неконкретних заборон

На практиці ці неконкретні заборони військові почали трактувати досить широко: від тісної співпраці та ексклюзивного доступу окремих репортерів до спецоперацій на передовій до повних обмежень на зйомку і конфіскації камер глибоко в тилу. Чим частіше під ракетні, авіаційні чи артилерійські удари потрапляли цивільні об'єкти, тим більше на адресу журналістів лунали звинувачення: прямі ефіри та фотографії корегують вогонь російської армії.

17 березня Центр протидії дезінформації при Раді нацбезпеки і оборони опублікував попередження: під виглядом західних журналістів до України потрапляють "диверсійні групи". І хоча в повідомленні йшлося про конкретні агентства пов'язані із міжнародним холдингом Russia Today, воно стало однією з причин сплеску шпигуноманії щодо журналістів, вважає Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації (ІМІ) - неурядової організації, що роками опікується безпекою і правами журналістів в Україні.

Читайте також: Що може стати надійними доказами злочинів армії РФ в Україні

Випадок з журналістами ORF

За десять днів Telegram-каналами та Facebook-пабліками Полтавщини стрімко поширювалось фото документів та дані про автівку двох журналістів австрійського громадського мовника ORF (вони просять не розкривати їхні імена з міркувань безпеки - Ред.), яких анонімний автор повідомлення називав "диверсантами" і закликав до розправи.

"На хлопців влаштували справжнє полювання, яке ледь вдалось зупинити, зв'язавшись із силовиками. Все через зйомку діорами Полтавської битви 1709 року", - розповідає DW продюсер Антон Скиба, який тої ночі публічно вступився за колег і намагався заспокоїти "мисливців". Та вже наступного дня на блокпості затримали редактора інтернет-видання "Полтавська хвиля" Віталія Улибіна, у якому через журналістське посвідчення так само запідозрили диверсанта.

"Масово з усіх офіційних джерел почали йти нічим не підтверджені заяви про те, що робота журналістів - це погано. Насправді Україна виграє в інформаційній війні тільки завдяки фантастичній роботі журналістів, яка набагато краща, ніж була 2014 року”, - каже Оксана Романюк.

Інформація як злочин

27 березня в той самий день в українському Кримінальному кодексі з'явився новий злочин - "несанкціоноване розповсюдження інформації про засоби протидії збройній агресії РФ". Відтак в умовах воєнного стану за публікацію неофіційних даних про переміщення зброї чи військових суд може позбавити волі на три-вісім років, чи аж до 12, якщо дані публікуються для передачі державі-агресору, чи якщо публікація мала важкі наслідки.

Уже за кілька днів до статті довелося вносити зміни: депутати уточнювали, хто ж саме є офіційним джерелом інформації. В нинішній редакції це генштаб ЗСУ, міноборони, СБУ або "інші уповноважені органи".

Автори нової кримінальної статті з комітету Верховної Ради з правоохоронної діяльності між собою називають її "статтею проти тік-токерів", маючи на увазі користувачів соцмереж, які безконтрольно публікують фото і відео переміщення військової техніки. Попри це більшість засторог від військових спрямовані саме до журналістів. "Ті професійні стандарти, які вчать в університетах, частину з них доведеться сховати у валізу до перемоги, - переконувала журналістів заступниця міністра оборони Ганна Маляр під час першої спроби відкритого діалогу зі спільнотою в кінці березня. - Тому що більшість речей зараз не те що не можна робити, а це навіть небезпечно для життя і здоров’я людей, узагалі небезпечно для держави".

Маляр стверджує: 80 відсотків інформації розвідка противника отримує з відкритих джерел та радить журналістам спиратися на повідомлення генштабу та міноборони, які, на її думку, в умовах війни не треба навіть перевіряти на достовірність.

Читайте також: Німецька правозахисниця: Безкарність за Чечню і Сирію призвела до злочинів в Україні

Право на власний погляд

А втім, "ховати у валізу" стандарти та принципи роботи у професійній спільноти готові не всі. У відкритому листі до президента, військового командування, СБУ та МЗС близько 70 журналістів та експертів медіаорганізацій, серед яких ІМІ та "Детектор медіа", закликали припинити цькування колег та побудувати прозорі правила роботи, зокрема, врешті врегулювати питання зі зйомкою місць руйнувань. Репортери воліли зберегти право передавати аудиторії власне бачення наслідків війни, хоча й погоджувались публікувати матеріали із затримкою.

Однак вже за кілька днів міністерство культури та інформполітики й міноборони виступили із "заявою на підтримку журналістів". Останнє пообіцяло покращити взаємодію з журналістами, але "після перемоги". 1 квітня СБУ спільно з офісом президента та урядом опублікувала методичку "Робота медіа під час війни". В ній містилась фактична заборона на публікацію будь-яких деталей про наслідки ударів російської армії, окрім оприлюднених владою.

А вже за два дні СБУ повідомила про примусове видворення з України Роберта Дулмерса, кореспондента нідерландської газети Nederlands Dagblad. Журналіста позбавили акредитації та заборонили приїжджати в Україну впродовж трьох років через публікацію відео з результатами ракетного обстрілу Одеси. Nederlands Dagblad теж писала про "справжнє полювання", яке влаштували в Одесі перед його затриманням, та травлю в соцмережах після депортації. А сам Роберт Дулмерс запевняє, що не був проінформований про сувору заборону на зйомку, якої не існувало на момент акредитації його в Україні.

Проблем вистачає

Пошук балансу між стандартами свободи слова та обороною країни - величезна, та не єдина актуальна проблема журналістів в Україні. Професійна спільнота опинилась у глибокій скруті з початку війни - падіння економіки лише поглибило кризу фінансування як незалежних, так і олігархічних медіа, розповідає Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України. НСЖУ отримує десятки повідомлень про скорочення штату, затримки гонорарів та зарплат. Редакціям, в першу чергу регіональних ЗМІ, бракує ресурсів для евакуації співробітників чи забезпечення репортерів предметами захисту для роботи в бойових умовах.

Потрапляння ж під російську окупацію практично означає кінець вільної журналістики. Про це свідчать дані ІМІ та НСЖУ з окупованих територій, де російська адміністрація свавільно викрадає журналістів та редакторів, закриває вільні медіа та вимикає сигнали українських телеканалів, замінюючи їх на державні пропагандистські ЗМІ РФ.

Поза ефіром

До відключення минулого тижня вдалась і українська влада. 4 квітня Концерн радіомовлення, радіозв’язку і телебачення (Концерн РРТ) припинив трансляцію "5 каналу", телеканалів "Прямий" те "Еспресо". Всі три довгий час були медійно близькі до п'ятого президента Петра Порошенка, перші два офіційно належали йому до листопада минулого року.

Керівники телеканалів запевняють, що ані Концерн РРТ, ані Нацрада з питань телебачення і радіомовлення досі не пояснили причини відключення від ефіру і обіцяють позиватись до суду. "За нашими спостереженнями, ці канали значну частину ефірного часу транслювали марафон "Єдині новини", (…) а решта часу - власне мовлення телеканалів було патріотичним і не виходило за рамки принципів єдиної інформаційної політики", - йдеться у заяві професійних спільнот "Медіарух" та "Комісія з журналістської етики". Вони закликали президента Зеленського повернути телеканали в ефір і зупинити нічим не обґрунтоване, на їхню думку обмеження свободи слова.

Дивитись відео 02:41

Свідчення тих, хто вижив у Краматорську та Маріуполі (11.04.2022)