Як президент США Дональд Трамп відповідає на критику щодо його заборони на в'їзд до країни для мусульман? Він каже, що вона не спрямована проти певної релігійної групи. Що він каже про НАТО? Обирайте самі: з одного боку, Альянс в його очах уже "вижив себе", а з іншого - має "фундаментальне значення". Суперечливі висловлювання лунали з вуст Трампа і щодо тортур. "Безперечно. Я відчуваю, що це працює", - сказав Трамп минулого четверга. Натомість в інтерв'ю газеті New York Times наприкінці листопада минулого року він сказав, що тортури "менш ефективні, ніж багато хто думає". Мовляв, за допомогою пари сигарет та дрінків можна досягти значно кращих результатів допиту. У яких із цих слів захований справжній погляд Трампа на такі важливі теми? Яким з них ми маємо вірити?
Чому Трамп намагається заперечити підкріплений фотознімками факт того, що на його інавгурацію прийшло менше людей, ніж тоді, коли на президентську посаду вперше заступав його попередник Барак Обама? І до чого були ці сумніви в коректності результатів виборів президента США, які він неодноразово висловлював?
Пояснення, яке часто можна почути у відповідь: цей чоловік - егоманіяк, нарцис. Якщо дії президента США дійсно пояснюються цим, то це занепокоює, адже означає, що найвпливовішу владну посаду в світі з прямим доступом до ядерного арсеналу обіймає психічно неврівноважена людина. А що якщо це лише другий з можливих занепокійливих варіантів відповіді? Що якщо за божевіллям, яке видно на першому плані, ховається прорахунок? Якщо слова радниці Трампа Келіенн Конвей про "альтернативні факти" не спонтанна відмовка, а частина плану?
Коли слова більше не збігаються з реальністю
Візьмімо іншу цитату: "Війна - це мир, свобода - це рабство, незнання - сила". Ні, ці слова не належать Трампові. Це цитата з роману, який побачив світ майже 70 років тому. Нині він посідає нині першу сходинку за продажами в американському сегменті інтернет-платформи Amazon: твір британця Джорджа Оруелла "1984", у якому змальована тоталітарна держава, яка стежить за кожним кроком своїх громадян. Цитата добре ілюструє, чому цю книжку знову почали масово читати. Коли межа між правдою та брехнею розмивається, пошук відповіді на питання, в якому суспільстві ми хочемо жити, в рамках політичного дискурсу приречений на невдачу.
Цей висновок не новий. Ще китайський філософ Конфуцій в 5 столітті до нашої ери казав: "Якщо слова не відповідають дійсності, тоді сказане - не те, що мається на увазі. Якщо сказане не відповідає дійсності, то не відповідає дійсності й діяльність. Якщо діяльність не дає плодів, занепадають звичаї й навички. Тому треба зважати, аби слова відповідали дійсності".
Трамп натомість робить усе, аби слова більше не відповідали дійсності: він суперечить сам собі. Він піддає сумніву очевидні речі. Він закриває рота різноманітним урядовим установам. І це, принаймні в довгостроковій перспективі, більш небезпечно, ніж усі інші речі, які він задумує. Можна чудово сперечатися про те, чи не є ізоляціоністська політика таки більш ефективною чи навіть більш соціальною за політику глобалізації. Однак робити це можливо лише тоді, коли обидві сторони дискусії визнають спільну картину фактів.
ЗМІ перетворюються на солдатів
Якщо ця основа комунікації відсутня, будь-якому аргументу бракуватиме підґрунтя. А це означає кінець демократичної суперечки про те, яке рішення є найкращим. За допомогою "новомови" в оруельському розумінні цього слова Трамп і його команда приклали сокиру до кореня вільного суспільства. Наочно це демонструє їхнє поводження зі ЗМІ: звинувачуючи їх у брехні та поширенні фейкових новин, Трам і Ко. перетворюють їх із посередників між владою та суспільством на солдатів у словесній громадянській війні.
І в вони цьому не самотні. Коли берлінського політика правопопулістської "Альтернативи для Німеччини" Ґеорґа Падзерскі (Georg Padzerski) спитали, що він думає про те, що рівень злочинності серед іноземців у Німеччині не має статистично значимої відмінності від рівня злочинності серед німців, той відповів: "Perception is reality", себто "сприйняття - це реальність". За його словами, йдеться не лише про чисту статистику, але й про те, "як це сприймає звичайний громадянин". За цією логікою, в підсумку це має означати, що поліцейський має право когось затримати, якщо "звичайний громадянин" має відчуття, що ця людина, можливо, могла вчинити злочин. І тут ми знову опиняємося в світі роману "1984" Оруелла.