Ганна Улюра: Гомосексуальність у сучасній українській прозі, або Райдуга, намальована простим олівцем | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 15.11.2021

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Ганна Улюра: Гомосексуальність у сучасній українській прозі, або Райдуга, намальована простим олівцем

"Щодо української квір-прози склалася доста дивна ситуація: її немає, але вона дратує", - Ганна Улюра, спеціально для DW.

Ганна Улюра

Ганна Улюра

В українській літературі нема канону квір-прози. Кожен/кожна, хто піднімає в своїх романах і оповіданнях тему гомосексуальності нині, хто обирає гомосексуалів за героїв, пише неначе "з нуля". Часом все на відмітці "нуль" і зупиняється. Немає канону - немає відповідної традиції читання. Ми любимо читати і читаємо лише те, що уміємо читати.

Резонансною в Україні квір-проза не є, отже. І це при тому, що дослідники лише натякнули були, що між Ольгою Кобилянською і Лесею Українкою тривав платонічний любовний роман, а бабахнуло так, що чверть століття відлунює. Уже б мали мати 25 гасел лесбійської прози. Але ні, не маємо. Дивна ситуація (даруйте корявий каламбур).       

Читайте також: Коментар: Як Східна Європа стала гомофобною

Тільки раз, тільки у нас, щоразу вперше

Роки півтора тому в Україні вийшла книжка, писана російсько-українською мішанкою, котру оголошували як перший український гей-роман, створений відкритим геєм. "На Марс" нікопольського автора із псевдо Rayan Rien оповідав про гея і колонізацію Марса.

А наприкінці 2020-го презентували й перший український транс-роман "Там, де починається територія" Вадима Яковлева. Але теж чортзна-що: автор пише, як після серії зовнішніх і внутрішніх війн Україна розділилася на три держави - анархо-фашисти засіли у Чернівцях, феміністи тусять у Дніпрі, аламністи панують в Одесі. А герой роману - кілер, отримує замовлення, через що його носить тими новими державами. І чомусь він через з собою на завдання бере дружину Олесю - транс-жінку. Вдвох, нечасто відволікаючись від сексу і шопінґу, вони викривають всесвітню змову про колонізацію галактики клонами-кросдерсерами.

Однак. Перший український транс-роман уже зголошувався - 2007 року презентували невеличку, але безкінечну рефлексію невдалої любовної історії, що нею захопилася жінка з тонкою душевною організацією. "Янголи вигадують сни" написала Марія Стельмах, в анотації до видання містилася інформація, що вона пише про власний досвід і є жінкою в процесі переходу. Дуже скоро Стельмах спростувала цю інформацію, називаючи її то жартом, то маркетинговим ходом. 

Та й перший український гей-роман в Україні, знаєте, уже теж були пафосно презентували - але ще 2015 року. В "Теплі його долонь" Юрія Яреми ідеться про юного журналіста Остапа, котрий тікає з провінційного болота до Києва, де на нього чекає зручне житло, крута робота, висока зарплата й інтрижка з натуралом, який відкриває собі нові сексуальні досвіди і ЩИРЕ КОХАННЯ (ну так, тільки так, тільки капслоком).

Читайте також: Боротьба за права ЛГБТІ у Німеччині: 20 років одностатевих партнерств

Доля у нього, в українського квір-роману, либонь така, що народжуватися вперше треба двічі-тричі на десятирічку. У мене є теорія, чому так стається. Більшість творів, де діють герої-гомосексуали і які позиціонуються як свідчення досвіду, написані настільки зле, що їх не спромоглися дочитати навіть видавці, а подекуди, здається, й самі автори.

От і виринає новина щоразу: в Україні тепер є гей-роман, ні, ще не є, а от тепер точно є, ні не зараз…

Два скандали і дві (не)прочитані книжки

Утім, деякі з квір-книжок таки непогані й їх таки прочитали, хоча б на рівні заголовку. Тут-то і вибухнуло.

"120 сторінок Содому. Квір-антологія" була найгучнішою подією 2009 року. Ніц такого в самій книжці визначного не було, просвітницький проєкт. Доста випадковий набір текстів. Тридцять різних авторів, переважно гетеро. П'ятнадцять національних літератур не в найкращих часом зразках. Хіба що добрий рівень перекладів. Але прозвучала годна заявка упорядників: не робити the best of квір-літератури, а звернути увагу читачів на те, що тема мусить і має звучати українською і має формуватися поетична мова поза "гетеронормативів". Книжка меті відповідала.

Київська презентація "120 сторінок Содому" закінчилася бійкою. Організація "Тризуб", яка тоді підв'язалася на зриві публічних подій, спочатку погрожувала, а потім перейшла до прямої агресії. Презентація на Форумі видавців була дещо напруженою, фактично її теж зірвали, а пресконференцію там таки довелося зупинити, щоби убезпечити учасників. Запланований книжковий захід у Харкові скасували. 

Читайте також: Як дитяча література в Німеччині вчить толерантності (відео)

А 2017 року чудова-розумна "Майя та її мами" Лариси Денисенко сколихнула таку темряву, що не очікували, либонь ні авторка, ні ті, хто книжку цю полюбив враз. До книжок, які описують різні моделі сучасної родини, в Україні теж така має бути. Так і сталося: є мудра менторка, є мила-наївна дівчинка Майя і є кілька розповідей про версії модерної родини.

"Мене звати Майя. І в мене дві мами. Люди часто дивуються, як так вийшло? Але це не дивина! У мене немає тата: він секретний донор. А мами - не секретні, а дуже справжні. Вони люблять одна одну і мене". В мережі прозвучала ця цитата і почався хейт, моцний і кумулятивний. До Форуму видавців стурбований загал скерував листа з вимогою заборонити презентацію, скандал вийшов на медійний рівень. Презентацію таки скасували, але не через цензурні утиски: дітям-слухачам небезпечно перебувати на заході, оточеному морально стурбованими кремезними дядьками.   

Це либонь і будуть дві найпомітніші події, якщо міркувати про ЛГБТ+ проблематику в сучасній українській літературі.

Замало? Забагато?

Гомосексуальність - це лише про секс, еге ж?

Щодо української квір-прози склалася доста дивна ситуація: її немає, але вона дратує. Таке буває, коли ідеться про теми кон'юнктурні і при тому недостатньо розроблені. Як можна зробити кон'юнктурною тему, що навіть не звучала ще в сучукрліті?

Варіант перший. Через надмірну сексуалізацію, наприклад: гомосексуальний секс подається і відтак читається як фантазія гетеросексуальної людини. І нічого більшого за секс тут не буде, ніяких навіть побіжних думок, що гомосексуальність - ідентичність, а не секс-практики.

Про що ідеться? Зараз покажу.

Анна Малігон у "Навчи її робити це" робить саме такий маневр, але треба зазначити: свідомо робить, на рівні гри, на межі з кітчем. І тому її роман намагалися звісно що продавати під гаслом "перша лесбійська проза", але швидко завернули в бік "відверта еротична проза".

На Лізиному порозі - Марта. Чомусь подумала, що Ліза здає кімнату, і через цю помилку опинилася просто неба. Ліза - відлюдько зі слабким здоров'ям - нащось пустила Марту жити до себе. Раптом дівчата стають коханками (в анамнезі у обох - стосунки з чоловіками). Від бдсм-ігор переходять до повноцінного родинного насилля. На певному етапі Марта виявляється об'явою індійської богині-гермафродита, бо інакше ясно гомосексуальні стосунки в цьому світі ніяк не пояснити - хіба що навіюваннями і злими чарами.  

Читайте також: "Печерна гомофобія": нова ініціатива від представників "Слуги народу"

Десь таким саме сексом із цікавості починають (і ним же і закінчують) героїні Гаськи Шиян у "За спиною" та Ірени Карпи в "Добрих новинах з Аральського моря", котрі так само загодовують читачів "полуничкою", але принаймні смачною і, може бути, органічною. Часто-густо на цю ж територію заходить Юрій Винничук. Ну щоб було.

Наталка Сняданко у "Фрау Мюллер не налаштована платити більше" моделює ситуацію, в якій гетеросексуальна мігрантка з України починає в Німеччині лесбійські стосунки. Сняданко використовує ті самі методи, що й Маліогон, коли пише історію цих взаємин, але мета у неї цікавіша. Так вона показує еміграцію як момент переходу, як мить і умову, за яких ідентичність динамізується. Її героїня не стає лесбійкою, вона стає "гібридним суб'єктом".

Шок-контент про геїв

Варіант другий. Через очевидну скандалізацію. Гомосексуальність героїв є кон'юнктурою, якщо подібні сюжети вибудовуються як епатаж, коли автор апріорі переконаний, що читач прийме гомосексуальні стосунки героїв вороже. Скандалізація працює на інших за сюжет рівнях - на рівні пафосу радше, на моменті, коли читач мусить обуритися, а як не обурюється (ач який!), то його треба роздрочити і край. 

Таке робить Олесь Ульяненко в "Жінці його мрі", безумно талановитий робить, тому і результативно. Капітан-"особовець" Величко розслідує самогубство генеральської дружини. Величко має коханця-"модельку" - міцного волохатого хлопця, який уміє при цьому скидатися на тінейджера і без іронії звертатися до полюбовника "противний". Величко - не гей. Він не любить ані жінок, ані чоловіків, хоча і спить із ними. Його бридить секс. Він кохав ту, що померла. Тепер же хоче її удівця. А коханець, який на це натякнув, отримує кулаком в пику і носаком по ребрах, і анальне зґвалтування. Ну то його от-от розчленують, дайте хлопу спокій. Звався Русланчиком (саме так) і був сином загиблої жінки-мрії. Ламай, гей-трансдресер, пояснює капітану: "Ти перескочив у наш світ і перетягнув до нього свої болячки".

Жінка знає, як то бути геєм

Між сексуалізацією і скандалізацією є безліч перехідних варіантів, які показують, що з темою таки треба працювати, але засвідчують: часто-густо не зрозуміло, у який спосіб.

"Соня" Катерини Бабкіної, наприклад, розкаже про блага життя в шафі. Саркастично розкаже: голосом гетеросексуальної вагітної жінки. І звучатиме вкрай переконливо, до речі. Саша Вертипух - колишній однокласник Соні. Сором'язливий тихий хлопець у школі чомусь нікому не подобався, хоч і був лагідним до усіх. Нині Пух уже сім років живе разом із Порохом, Женею Вертипорохом, так само колишнім однокласником. Хлопці отримують за це від родин ігнор і прокльони, від рідного міста - мовчазний і не дуже осуд. Вони вирішують поїхати туди, де їм буде легше, подаються на навчання в Польщу.

Соня, призвичаєна уже спати між ними і потай цілуватися з Пухом, приєднується до пари. Жінка не забуває при цьому прочитати чоловікам пристрасний монолог "людям ліньки викривати геїв, ховайтеся краще і все буде норм», а заодно вчинити аутінґ на польському кордоні.

Вона добра подруга, найцінніше в цій "доброті" - соціальна сліпота щодо гомосексуальності. На фразу Пуха: "А я живу з Женею", природно звучить Сонине: "З якою?". Їй ніц не підказує, що тут же Пух перестав посміхатися. Та і коли до неї іде Женя ранокм в Пуховій-Пороховій квартирі Соня бачить в кремезному чоловікові винятково високу короткострижену дівчину топлес.

Все погано, га?

Насправді ні. Є в розмові про сучасну українську квір-літературу і добрі новини, щонайменше шість. Про шість книжок, що гребують сірими кольором, бо мають в запасі купу кольорових олівців, і про читачів, котрі подолали гострі напади дальтонізму, розкажу іще. Скоро-скоро.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Чому президент Зеленський не вітає ЛГБТ-прайд: історія правозахисниці Софії Лапіної (04.08.2021)