Як німецькі волонтери допомагають українській армії | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 20.08.2014
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Як німецькі волонтери допомагають українській армії

Поки на Донбасі й Луганщині триває АТО, не лише в Україні, а й за її межами розгорнувся волонтерський рух, мета якого - підтримка українських військових. Така допомога надходить і з Німеччини.

ФРН, Україна, волонтери, АТО, допомога, українська армія

Александер Гардер під час поїздки до України

Різноманітні групи добровольців, які часто знайомляться просто в інтернеті, гуртуються, збирають і купують речі, які могли б стати в пригоді учасникам АТО: від шкарпеток та предметів особистої гігієни до бронежилетів та портативних рацій. Такий волонтерський рух на підтримку України розвинувся й у Німеччині.

"Сімейний зв'язок" з Україною

Підприємець з Гамбурга Александер Гардер одружений з українкою. Вони часто відвідують Україну. Таким чином, за його словами, він і потрапив у вир українських подій. "Спочатку ми тільки збирали гроші для допомоги майданівцям, - розповів Гардер у розмові з DW, - але потім тесть поїхав до Києва й пішов на Майдан. Ми тоді зібралися, спланували - і врешті-решт теж опинилися на Майдані".

У лютому цього року Олександр Хардер опинився на київському Майдані

У лютому цього року Александр Гардер опинився на київському Майдані

Далі усе закрутилося майже саме собою: з'явились друзі, контакти, їхнє коло розширювалося й розширюється… У Гамбурзі Александер Гардер теж не сидів склавши руки. Разом з друзями створив групу з підтримки Євромайдану - активісти виходили на демонстрації, пікети, збирали гроші.

Згодом почали допомагати лікарні в Миргороді, де живуть батьки дружини німецького підприємця. "Там багато чого було потрібно, - згадує німецький підприємець, - ліки, бинти, хірургічні інструменти, одяг, всілякі прилади… Ми й дотепер, так би мовити, спеціалізуємось саме на медичних потребах".

Непроста допомога

Не обійшлося й без проблем. Річ у тім, що приватним особам просто неможливо привозити до України великі партії ліків чи медичного обладнання - перешкоджають європейські та українські правила. "Ми не можемо просто завантажити машину та їхати нею до України", - пояснює Гардер. Окрім того, деякі необхідні в Україні ліки в Німеччині заборонено продавати без рецепту. Аби уникнути бюрократичної тяганини й проблем на кордоні, Александер Гардер і його друзі, німецькі волонтери, працюють так: везуть з собою лише найнеобхідніше, чого вже точно не можна придбати в Україні, а медикаменти намагаються купувати на місці.

Далі починається копітка робота. Готуються великі пакунки для різних лікарень та військових шпиталів. Ліки та бинти, а також таблетки для очищення води, дезінфекційні засоби німецькі волонтери "в ручному режимі" розкладають по аптечках, які потім передають українським колегам, а ті розвозять їх по військових частинах.

"Нам самим не можна їхати до зони АТО, - бідкається Александер, - бо ми - іноземці. Ми кілька разів запитували, чи не візьмуть нас з собою. Але нам відповідали: якщо хоча б одного з вас там піймають сепаратисти, це буде коштувати вашим сім'ям більше грошей, ніж ви назбирали для нас до цього часу і, можливо, назбираєте ще".

Крапля води на розпеченій пательні

Незважаючи на те, що самі німецькі волонтери не можуть безпосередньо поспілкуватись з тими, кому допомагають, відгуки із зони бойових дій вони все ж мають. "Нам привозять фото з тих частин, які отримують нашу допомогу, - розповідає Гардер, - передають подяки від військових. Сподіваюсь, колись ми все ж таки зустрінемось особисто з цими людьми."

Взагалі, вважає німецький волонтер, така допомога - це "крапля на розпеченій пательні". "Робимо все, що можемо, але ж наявні потреби є значно більшими", - каже Гардер.

"Ми б залюбки допомогли й цивільному населенню в Донецькій та Луганській областях - мирні жителі там теж потребують допомоги, але наразі просто не маємо можливості це зробити", - каже Гардер. Доки ці регіони перебувають під контролем сепаратистів, він не може собі уявити, через кого можна передавати подібну допомогу, аби вона не потрапила до рук проросійських бойовиків. "Вважаю, що ми - ті, хто надає допомогу з боку Заходу, - зможемо щось зробити тільки тоді, коли ситуація перейде під контроль української армії, - зазначає Гардер. - А тоді зрозуміло, що там треба буде відновлювати нормальне життя, повинні знов працювати лікарні".

Реклама