1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Олена Стяжкіна
Олена СтяжкінаФото: DW/Jewhen Sosnowsjkyj

Олена Стяжкіна: Внутрішній Схід

Олена Стяжкіна
13 серпня 2015 р.

"Я думаю про те, де знаходиться місце, що його модно було називати "буремний Схід", що й по сьогодні відзивається на індустріальний псевдонім "Донбас", - Олена Стяжкіна, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/1GEtM

Певній кількості з них пощастило повернутися із таборів та заслань живими. В ті "золоті", однак кровожерливі часи брежнєвського сну їх арештовували, катували, засуджували до ув'язнень, доправляли у психлікарні. Суспільство…? Суспільство ставилось до цього з мовчазною згодою. З розумінням. Бо це справді здавалось божевіллям: боротися за Україну, за мову, за віру, за свободу. Навіщо бути готовим померти за примарні ідеї, коли є ковбаса та рухома черга на автомобіль "Жигулі"?

І тут навіть важко оцінити, що було гіршим - оте мовчазне розуміння чи абсолютне незнання. Радянська влада катувала їх непублічно, щоб жодною мірою не створити їм образ мучеників, щоб знання про ковбасу було, а думок про цих світлих і незгодних - ніколи і нізащо.

Певній кількості з них пощастило повернутись живими. Що вони побачили? Вони побачили мене. Нас. Дітей, які співали піонерських пісень та мріяли про джинси. Жінок, що тягли додому по дві авоськи у кожній руці. Чоловіків, які обурювались діями поганого начальника, але, звісно, не готові були говорити про це нікому, хіба що тільки товаришам, з якими можна "сообразить на троих".

Що вони сказали один одному, всі ці "щасливчики", яких не вбили карцери, хвороби та голодування на знак солідарності із іншими в'язнями сумління? До речі, ще є в кого про це спитати. Поки що є…

Тільки навряд чи вони сказали один одному: "Та давай все кинемо. Ці люди - невиправні. Бетонна стіна, друже. Відгородимось від них. Хай ідуть геть за свої міщанські лінії, за свої килимово-кришталеві блокпости. Зробимо вигляд, що їх не існує. Будемо створювати наше. Візьмемо до себе тільки правильних, хороших. А всі ці "піонери" та "комуністи" хай гинуть, тим більше вони самі цього хочуть…"

Чому вони боролися за нас?

Чому вони не відмовились від мене? Я не була варта того, щоб за мене боротись. Мене, щоправда, не цікавила ковбаса. Але зовсім не тому, що я була розумною та "не такою, як всі". Ні. Просто то був час призначених за віком рожевих мрій. Довжина чолки, спідниці та підборів - такі були мої пріоритети. Я мала б здаватись невиправною, бо відтягнути мене від побачень, зітхань та хлопців, яких ми тоді називали "женихами", не зміг би ніхто. Я була принцесою соціальної відсутності та королєвішною громадянської порожнечі.

Можна поздоровити тих, хто був принципово іншим. Можна позаздрити тим, хто в польоті 1991 року привласнив їхню мрію, професійно змінивши партбілет на вишиванку.

Але вони й тут нікому не дорікнули. Ну, що за люди?

Де Схід?

У мене немає плавного переходу до наступної думки. Вона формулюється непевно і поки є не готовою зв'язатись з іншими, сформульованими точно і послідовно. Вона складається з питань, відповіді на які мене не влаштовують. Лякають.

Я думаю про географію. Я думаю про те, де знаходиться місце, що його модно було називати "буремний Схід", що й по сьогодні відзивається на індустріальний псевдонім "Донбас", що скорочується до ОРДО чи ОРДіЛО (окремі райони Донецької і Луганської області. - Ред.)?

Де воно? Там, де галльські землі, загарбані римлянами, чи індійські, завойовані Британією, там, де окупована Юзівка, Харків, Париж та Відень, там, де ніколи не завершується Волинська різня, там, де Аушвіц, Руанда, Сребрениця.

"Схід" - це місце, де йде війна. І скільки є на Землі людство, стільки існує в нього "Схід". Місце, де настає кінець людяності, де Зло, що його називають різними прізвищами - Ашшурбанапал, Олександр Македонський, Наполеон, Гітлер, Путін - сміється, бо смерть його тішить. Бо смертю тільки воно і жевріє, і насолоджується, а тому перетворює на смерть все і всіх. Навіть тих, хто здається умовно живим.

Внутрішня війна

Але чому я не можу відгородитись, абстрагуватиcь, сказати собі й іншим про неунікальність, про перемогу, про досвід, який вже був пережитий, а тому точно буде пережитий знову?

Бо є "внутрішній Схід". Місце, де йде війна. І там вже я сама, а не хтось, вбиваю і хочу негайної розправи. Там я, а не хтось інший, проклинаю, відвертаюсь, плююсь та лопаюсь від ненависті. Там, на "внутрішньому Сході", я поводжу себе так само, як ті, що прийшли вбивати мою країну і моїх друзів. Не на фронті, що було б виправдано, а на "внутрішньому Сході", напад якого може статися де і коли завгодно - при читанні стрічки новин, у поїзді, в магазині, на прогулянці.

ЄСПЛ - остання надія жертв конфлікту на Донбасі?

Я бачу, як "внутрішній Схід", що є у кожного, то розростається і вибухає, то покривається ожеледдю байдужості, то стікає кров'ю. Він викидає назовні слова про неможливість жити разом, про стіни та рви, про ментальні розриви і про втому від війни і від тих "неправильних людей".

На "внутрішньому Сході" я іноді гину. І інші люди час від часу гинуть теж. Хороші, не злі, щирі, в якийсь момент вони і я віддзеркалюємося і стаємо схожим на наших ворогів. Безжалісні, абсолютно праві, святі у кожному своєму кроці, досконалі від народження, осяяні силою духу, який ніколи не знав спокус, ми не даємо шансу ані дівчинці, що заглиблена в думки про довжину своєї чолки, ані жінці, що знову і знову полює на ковбасу, ані чоловікові-перевертню, що вже готовий змінити партбілет-триколор на вишиванку. "Геть їх! Геть…", - кричу я і падаю, розірвана ненавистю на клоччя. Шматки ці можна ще зібрати. А з ними - й неприглядну правду, яку не хочеться визнавати. Бо вона схожа на вирок.

Ти ховаєш свою вчорашню та сьогоднішню слабкість за готовністю бути жорстким.

Ти не хочеш визнавати власної втоми і порожнечі, а тому називаєш пустими та нікчемними інших.

Ти вважаєш, що не вартий любові і прощення, але добре, що є гірші за тебе, і їх можна таврувати та проклинати.

Ти не віриш у власну неповторність та унікальність, отже там, де оселилось Зло, ти бачиш однаковими всіх.

Хтось відмовив тобі у праві на помилку і глупство, тепер ти робиш з кимось те саме.

Ти боїшся бути незрозумілим, негідним, чужим і тепер голосно кричиш, щоб ніхто не здогадався, як тобі страшно.

Табір, ув'язнення, заслання, психлікарня, смерть. Іноді здається, що це є єдиний спосіб перемогти свій "внутрішній Схід". Люди, яким колись пощастило вирватися з лап держави-вбивці живими, не відмовили мені у праві стати дорослою. І ніколи не дорікнули, що процес йшов досить повільно.

Я знаю, як це легко - загинути на "внутрішньому Сході". Як іноді навіть хочеться це зробити.

Тут так просто не перемогти. Хоча б встояти. Треба спробувати встояти. Це я собі. Собі. Тож ідеальні люди можуть не турбуватися.

Пропустити розділ Більше за темою
Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Центр Києва

ВВП України у 3-му кварталі впав майже на третину - держстат

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку