Наталка Сняданко: Дітям і собакам вхід заборонено | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 24.11.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Наталка Сняданко: Дітям і собакам вхід заборонено

"Досі сприймається, як щось само собою зрозуміле, що жінка, народивши дітей, зосереджується лише на цьому і на обслуговуванні чоловіка", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Наталка Сняданко

Наталка Сняданко

Зовсім не обов’язково вішати такі таблички у публічних місцях, куди не бажано з’являтися у супроводі вищезгаданих. Достатньо, як це роблять у нас, в Україні, назвати громадським транспортом невеличкі, густо заставлені кріслами міні-автобуси, куди просто не влазить ані дитячий, ні інвалідний візки, та і пес більшого розміру не дуже має куди подітися. Особливо у дощ, коли невеличкі острівці асфальту зникають під товстим шаром болота, а розташовані у несподіваних місцях ями перетворюються на справжні пастки. І коли такий міні-автобус зупиняється недосяжно далеко за майже 15-сантиметрової висоти бордюром і на відстані однієї або і двох глибоких калюж.

Ясно, що навіть найспритнішій мамі не доскочити до дверей із візочком у руках. Я вже не кажу про натовп пасажирів на зупинці, який і без ускладнених погодних умов готовий відтіснити всіх неповносправних на маргінес. Хоча деякі мами (самотні татусі з дітьми у громадському транспорті - явище все ще не надто характерне для українських реалій) таки потрапляють у транспорт. Зайве згадувати, що вони мають сильні біцепси, стрункі довгі ноги, а деякі, особливо спортивні, навіть примудряються не знімати при цьому кількадесятисантиметрових шпильок. Щоразу, коли я бачу це досягнення, відчуваю спершу азарт (вдасться-не вдасться), далі гордість, а потім сум.

Шаноблива ізоляція

Не те щоби зовсім нічого не мінялося. За останні десять років на вулицях таки з’явилися великі автобуси, куди вже не складно сісти з дитячим чи інвалідним візком, не кажучи про домашніх тварин, з’явилися пеленальні столики і дитячі кріселка у деяких кнайпах, ігрові кімнати перестали бути сенсацією. Більше того, починають з’являтися навіть пропозиції проведення вільного часу для батьків із дітьми на вихідні. І пропозиції ці вже не обмежуються самими лише рекламними акціями виробників морозива, солодких напоїв чи шоколаду, а сягають нечуваного раніше креативу - мистецькі майстер-класи у музеях, на яких дітям справді цікаво, дитячі екскурсії, квести, виставки, на яких можна провести фізичні та хімічні досліди тощо. Ясна річ, усе вище перелічене стосується лише великих міст.

Ставлення до материнства в Україні

Наталка Сняданко: Ставлення до материнства в Україні на показ шанобливе, але безжально ізоляціоністське

Але незмінним наразі залишається ставлення до материнства, трохи схоже на ставлення до каліцтва - святенницьке, на показ шанобливе, але безжально ізоляціоністське.

- Мамо, а чому у них стільки інвалідів? - часто питав мене у дитинстві мій син, коли опинявся зі мною за кордоном.

- У них не більше інвалідів, ніж у нас, - відповідала я. - Просто наші сидять вдома і не мають змоги пересуватися містом, бо для цього їм потрібні рівні дороги, пандуси і спеціально обладнаний транспорт.

Але справа, ясна річ, не лише у цьому. Найбільшою проблемою є призвичаєність до того, що матері з дітьми, літні люди, інваліди і домашні тварини мають сидіти вдома, ну або час від часу виходити на прогулянку до найближчої пісочниці. Діти на "дорослій" виставі у театрі, на концерті у філармонії чи опері, на відкритті художньої виставки, на "дорослій" літературній презентації і навіть на рок-фестивалі досі сприймаються, як виняток із правил, і викликають реакції від співчутливих: "У вас що, бабці немає?" до відверто агресивних: "Ви би ще пса з собою привели!"

Встигнути все

Досі сприймається, як щось само собою зрозуміле, що жінка, народивши дітей, зосереджується лише на цьому і на обслуговуванні чоловіка. А якщо жінка не обмежується лише цим, то повинна якось встигати все. Причому здебільшого сама. Ну максимум, розраховуючи на бабцю чи домогосподарку.

Саме тому вебінари та порадники з дитячої психології вітчизняного виробництва доволі часто не лише апелюють виключно до жінок, а і включають поради про те, як "перевиховати" чоловіка, щоб "правильно" реагував на дітей і "не заважав" виховувати. Коли я приїжджаю на літературний фестиваль, презентацію чи стипендійний побут, то перше, що мене зазвичай питають: "А з ким ви залишили дітей?" Якщо поряд зі мною стоять колеги-чоловіки, у яких також є маленькі діти, у них такого переважно не питають.

Після роботи - на кухню

Жіночі журнали повні порад, як швиденько приготувати смачну і поживну вечерю, прийшовши ввечері з роботи, щоб "потішити дітей і чоловіка". Натомість реклама, особливо реклама дорогих товарів, спрямована на жінок вкрай рідко, щоб не сказати ніколи. Навіть якщо рекламується побутова техніка, якою в нас за замовчуванням "ощасливлюють" жінок, слоган буде спрямовано на платоспроможну частину населення за принципом: "Купи дружині пилосос, буде в хаті чисто". Навіть рекламу жіночого одягу намагаються формулювати якось так: "Візьми в чоловіка гроші і купи собі сукню". Зайве казати, що платоспроможних жінок середнього віку на рекламних білбордах не зображають.

Наявність дітей у публічних осіб жіночої статі, які мають активну життєву позицію і продовжують дбати про своє кар’єрне зростання, викликає захоплення, що межує зі щирим подивом ("і навіщо воно їй?"), не позбавленим підозри, що "щось там не так". Нещодавно (вперше!) обладнана дитяча кімната у Верховній Раді, як на мене, слугує яскравою для цього ілюстрацією. Зайве говорити, що дитячих кімнат, міні-садочків чи початкових шкіл, обладнаних для працівників середніх чи навіть великих підприємств в Україні, як державних, так і приватних, годі шукати.

Дивитись відео 02:48
Now live
02:48 хв

Гендерна рівність: європейські лідери та аутсайдери

Жінки з’являються у публічному просторі до материнства, а потім деякі з них можуть повернутися у поважному статусі бабусь. Тридцяти-сорокарічні матері мають сидіти вдома, читати педагогічні порадники і готувати смачні зупи. Ну і займатися спортом, ясна річ, щоб на випадок крайньої необхідності могли застрибнути таки до громадського транспорту з візком в одній руці і торбою з продуктами - в іншій.

Аудіо й відео до теми