Коментар: Мінський глухий кут для Донбасу | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 07.01.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Коментар: Мінський глухий кут для Донбасу

Пролонгація на 2016 рік мінських домовленостей не дає відповіді на головне питання - про майбутнє Донбасу, пише у спеціальному коментарі для DW журналіст Сергій Руденко.

"Нормандська четвірка" вирішила подовжити на 2016 рік дію мінських домовленостей щодо Донбасу. Лідери Німеччини, Франції, Росії та України впевнені: план, узгоджений у столиці Білорусі, - оптимальний для врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях. Хоч це твердження радше схоже на самообман. Мінські угоди не діють. Війна на Донбасі триває. А існуючий формат дозволяє Україні та Європі лише утримувати Росію за столом переговорів.

Нав'язаний Мінськ

У серпні 2014 року українська сторона була змушена сісти за цей стіл з представниками Росії та самопроголошених "ДНР" та "ЛНР". Обстріли української території з "Градів", Іловайський "котел", витіснення українських прикордонників з українсько-російського кордону вимагали від офіційного Києва швидких рішень. Але ці рішення диктувалися російською стороною.

Сергій Руденко

Сергій Руденко

Створивши віртуальну "Новоросію" на Донбасі, Москва примусила рахуватися з представниками псевдореспублік не лише Київ, але й європейську спільноту. Путіну "Мінськ-1" потрібен був насамперед для легітимізації лідерів "ДНР" та "ЛНР". Під час зустрічей в білоруській столиці Росія офіційно виступала в ролі посередника. Хоч ні для кого не було таємницею, що Путін та його представники були й лишаються на боці однієї зі сторін конфлікту, а лідери "ДНР" та "ЛНР" - маріонетками Кремля.

На жаль, усі домовленості щодо Донбасу, досягнуті під час "Мінська-1" та "Мінська-2", залишились нереалізованими. Україна не змогла відновити контроль на 700 кілометрах українсько-російського кордону, в "ДНР" та "ЛНР" місцеві вибори згідно з українськими законами не проводились, обмін військовополонених "всіх на всіх" не відбувся, в Донбасі й далі стріляють, там гинуть люди. Україна виконала один з пунктів "Мінська", зробивши перший крок до децентралізації, у тому числі для підконтрольних бойовиками "ДНР" та "ЛНР" територій. Власне, це можна вважати поки що єдиним вагомим досягненням мінського формату.

Головний перемовник по Донбасу

Україна може безкінечно брати участь і в "Мінську-3", і в "Мінську-4", і в "Мінську-5". Але для Петра Порошенка, Анґели Меркель та Франсуа Олланда є очевидним: результат подальших переговорів щодо Донбасу залежить лише від однієї людини - Володимира Путіна. Брак прогресу на переговорах про майбутнє Сходу України - небажання насамперед президента Росії відпускати ситуацію на Донбасі зі сфери його впливу.

Господар Кремля намагається заморозити конфлікт на Сході України. Наявні домовленості не виконуються. Про нові варіанти вирішення ситуації поки ніхто не говорить. Що далі робити з "ДНР" та "ЛНР", схоже, ніхто собі не уявляє. Москві важливо зберегти контроль над територіями псевдореспублік. Києву - відновити там конституційний лад.

Абсолютно очевидно, що Москві не потрібен Донбас як один з федеральних округів РФ. Мета Кремля - уся Україна. Наявність постійно тліючого конфлікту на сході української держави ставить під сумнів її рух в європейські структури та в НАТО. Країна, в якій триває війна, виглядає не дуже привабливо і для партнерів по колективній безпеці, і для потенційних інвесторів.

Майбутнє Донбасу вирішить не Мінськ

Мінські домовленості дозволяють Україні поки що втримувати ситуацію на Донбасі в режимі "ні війни, ні миру". Домовленості в білоруській столиці - не більше ніж стримуючий фактор для агресивної політики Кремля. Навряд чи хтось в Києві, Берліні чи Парижі плекає ілюзії щодо виконання усіх пунктів мінських домовленостей. Майбутнє Донбасу вирішиться не в білоруській столиці. І це розуміють усі.

На тлі тупикової ситуації з реалізацією мінських угод уряд України оголосив про програму культурної інтеграції Донбасу. Київ вирішив надолужити згаяне: організувати гуманітарну експансію на території частини регіону, підконтрольній Україні. За 24 роки української незалежності це - перша така ініціатива на державному рівні. Київ вирішив воювати за уми на Донбасі не зброєю, а словом. Щоправда, оголошена урядом програма не дає жодного уявлення про те, чи є план реінтеграції в Україну територій, підконтрольних "ДНР" та "ЛНР".

Власне, про майбутнє Донбасу - у тих кордонах, які були на квітень 2014 року, - поки ніхто не говорить. Усі розуміють, що після війни та тисяч смертей по обидва боки шлях до примирення буде нелегким. Але цей шлях треба пройти. Іншого немає. Хто, як, з ким, і яким маршрутом йтиме - велике питання. Але навряд чи відповідь ми одержимо від "Мінська-3" чи "Мінська-4".

Автор: Сергій Руденко - український журналіст та політичний оглядач. Видав кілька книжок про українських політиків. Автор щотижневої колонки на DW.

Аудіо й відео до теми