Забужко: ″Кремль і сьогодні свої яйця не в один кошик кладе″ | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 26.02.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Забужко: "Кремль і сьогодні свої яйця не в один кошик кладе"

Шевченківська лауреатка Оксана Забужка розповіла DW про книжку, із якою вона здобула премію, про "західний інформаційний фронт" й про технології Кремля щодо України.

Оксана Забужко стала цьогорічною лауреаткою Шевченківської премії в номінації "Публіцистика. Журналістика", DW завітало до неї у гості, щоб розпитати, що вона думає про премію та останні події в Україні.

DW: Пані Оксано, колись ви називали Шевченківську премію радянським рудиментом, який неможливо реформувати. Ви зараз змінили свою думку?

Оксана Забужко: Були спроби її реформувати в 2015 році. Я доклала своїх зусиль до цих спроб лишити цей тяжкий хвіст радянської колаборації десь у 90-х і почати з чистого аркуша. Моя думка і умова, на якій я погодилася на цю номінацію, була такою - державну премію в галузі культури держава має давати від свого імені за твори, які мають державотворче значення. Я сказала - ніякої художки, це має бути тільки книжка моєї публіцистики. Ось ця сама "І знов я влізаю в танк" - книжка, яка для мене особисто була чистою жертвою. Я її розглядаю як свою мобілізацію в цій війні. Дарма, що мобілізація ця почалася задовго до 2014 року. Але це теж частина письменницького profession de foi (кредо, світогляду, - DW) - трошки раніше бачити певні речі. І тому - публіцистика про письменника на війні. Те, чим я пожертвувала своїй країні за рахунок свого власного творчого часу.

Збірка охоплює період з 2012 до 2016 року і містить різні жанри. Що об'єднує ці різні твори, написані в різний час, і робить їх державотворчими?

Це книжка, а не просто збірка випадкових текстів. Сюди увійшла далеко не вся публіцистика, яку я писала і публікувала в цей період. Її заголовок - це автоцитата з мого вірша "Диптих 2008 року", написаного з початком російсько-грузинської війни. Тоді, коли я вперше в українському публічному просторі вголос перейшла на позицію вимушеної касандри. Крик "Прокинься Троє, смерть іде на тебе!", десь з 2008 року зі мною у віршах, в різного роду текстах. І з 2012 року я, відкинувши вже свій недописаний роман, займалася тим, що на західному інформаційному фронті працювала вимушено голосом моєї країни, про що моя країна в ці роки не завжди знала. Я бачила, як Russia Today обстрілювало думку західного обивателя, готуючи світ до демонтажу України. І, відповідно, тексти підібрані саме з точки зору письменника в інформаційній війні ХХІ століття.

Назва книжки "І знов я влізаю в танк" свідчить, що ви берете на себе роль у цій війні. А багато українців, в тому числі й ті, що брали участь у подіях на Майдані чи на Сході України, зараз говорять, що їхні надії були не виправдані. На вашу думку, це все було дарма?

Я не думаю, що багато українців, які справді стали боронити свою країну, кажуть, що це було даремно. Якось така пронизлива була хвиля під Новий рік, і особливо по цій путіновій проективній Новоросії від Харкова до Одеси, де люди собі замовляли побажанням на цей рік і наступний зустріти в своєму рідному місті. Але для цього просто треба розуміти ту міру загрози, яка готувалася і якою ми були атаковані у 2014 році. А ті, кому все було даремно, це - ті, хто не розумів тоді, що відбувається, так і сьогодні не розуміє. Ці люди ніби поза фокусом історичних подій. Такі завжди є впродовж цілої людської історії, але не вони цю історію творять.

У 2010 році, коли ви пояснювали під час презентації в Берліні "Музею покинутих секретів" свій заклик голосувати проти обох кандидатів у другому турі президентських виборів. Але прихильники одного із кандидатів тоді казали, що "голосувати проти всіх" - це також технологія. Зараз ви не передумали?

І Тимошенко, і Янукович - кожен із них був технологією. Це були два різні сценарії, дві різні башти Кремля. Кремль і сьогодні свої яйця не в один кошик кладе і намагається влізти в кожну інституцію. Я говорила "за Україну без Тимошенко і без Януковича". Поки що ми на півдорозі. Україна, слава Богу, вже без Януковича, але ще не без Тимошенко, на превеликий жаль.

Багато хто критикує і чинного президента. І у березні премію вам може вручати саме він. Ви не боїтеся, що таким чином, ненавмисно, але візьмете участь у його передвиборчій кампанії?

Я не бачу нічого ганебного в тому, щоби брати державну премію із рук президента моєї країни, котрий є одночасно головнокомандуючим армії, що всі ці п'ять років чинила опір, і котрий немало зробив, щоби ця країна витримала і продовжувала боротьбу. Тобто, дав країні шанс. Ніхто не пред'являє претензії, що в англомовних країнах - в Великій Британії, у Сполучених Штатах - є така посада терміном на рік, як поет-лауреат, коли держава бере поета на утримання. І на мій, наприклад, превеликий культурний шок, британські поети-лауреати підписують зобов'язання писати вірші до певних подій, які потім публікуються на перших сторінках газет. Говорити про громадянські обов'язки літератури і про включеність літератури в структуру нормально функціонуючої своєї держави ми ще не навчилися. За багато поколінь українцям відклалося - завжди держава була чужа. Але це не просто моя держава, а я - це держава, це я її утримую, це я їй плачу податки і маю право, і мушу вимагати усі ті речі, нібито нормальні для модерної європейської свідомості.

Повну версію інтерв'ю дивіться тут: 

Дивитись відео 09:44

Оксана Забужко: Юлія Тимошенко - це Путін в спідниці (26.02.2019)

DW.COM

Реклама