1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Reportage Frontlinie Ost-Ukraine
Фото: Oleh Klymchuk/DW
Суспільство

Як живуть люди у прифронтових селах Донеччини

Олег Климчук
2 серпня 2021 р.

МКЧХ вже кілька років виділяє гранти на підтримку економічних ініціатив українцям, що живуть поруч з лінією розмежування на Донеччині та Луганщині. DW побувала на півдні Донеччини разом з представниками МКЧХ.

https://p.dw.com/p/3yQes

Зона відповідальності маріупольського підрозділу Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Україні простягається на 110 кілометрів уздовж лінії розмежування на півдні Донеччини. Наше авто долає останні кілометри розпеченим і розбитим шляхом від Чермалика до Березового. Полуднева спека позаганяла в затінок людей і тварин, лиш подекуди при дорозі сидять продавці кавунів. З грошима у більшості тут сутужно, тож раді будь-якому приробітку. Ось і Березове в долинці, за кілометр звідси вже лінія розмежування. Далі - підконтрольний самопроголошеній "ДНР" Докучаєвськ.

Квітникова теплиця за кілометр від шанців

Нас зустрічає Ольга Сидорук. Їй 32 роки. Вона та її сестра-близнючка Олександра ведуть невелике квітникарське господарство. Олександра - агрономка, і це була її ідея - отримати грант від МКЧХ для розвитку своєї справи. "У нас немає альтернативи. Куди їхати, де жити? Багато людей із навколишніх сіл їздили раніше на заробітки у Росію, тепер їздять у Польщу. Ми вирішили працювати на місці. Від нас до Донецька тридцять кілометрів. Раніше ми продавали свої квіти там. Під час війни Донецьк став закритим для нас, і ми переключилися на найближче велике місто - Маріуполь. Планували, що там теж буде попит. Виявилося, у Маріуполі достатньо своїх фермерів, а ще чимало квітів привозять з Голландії. Тож там конкуренція набагато вища", - ділиться думками Ольга.

Читайте також: Російська "паспортизація" Донбасу: депутати Ради придумали, як протидіяти

Проте дівчата знайшли свою нішу на ринку - виведені сорти звичних для нас квітів, які витримують спеку і довго квітують. Наприклад, спеціальний пишніший сорт майорів. Скептики у Маріуполі казали, що такого люди не куплять, мовляв, це гарно в Instagram, але - не у святковому букеті. Проте, за словами Олександри, вони знайшли своїх покупців і в сезон за день продають до двадцяти букетів по 70-100 гривень. Це - квіти на щодень, для настрою, так би мовити.

Квітникарки з Донеччини Ольга та Олександра Сидорук
Квітникарки з Донеччини Ольга та Олександра СидорукФото: Oleh Klymchuk/DW

Ще одна категорія покупців - ті, які роблять індивідуальні замовлення. Олександра під час інтерв'ю якраз завершувала квіткову композицію. Коли за десять хвилин пролунав сигнал рейсового автобуса, чимдуж побігла передавати букет черговій замовниці у Волноваху. За словами її сестри Ольги, виростити квіти для себе і виростити як товар - різні речі. Зізнається, їм бракує ще досвіду, коштів на розвиток, і грант від МКЧХ був дуже доречним.

МКЧХ навчає поданню заявки на грант

"Про грант нам розповіла знайома. Представники МКЧХ самі приїхали у сільську громаду, навчали заповнювати заявки. Погодження проєкту йшло поетапно. Анкету подали ще минулого літа. Потім Комітет оцінював, чи наша ідея реальна, чи щось вже є, чи потрібно починати з нуля, - пригадує Ольга. - Плюсом було те, що ми мали приміщення і певний досвід у квітникарстві. Восени підписали угоду, як будемо витрачати кошти. А цього року отримали 50 тисяч гривень двома траншами, за які пробурили свердловину на воду і купили теплицю".

Читайте також: Обмін утримуваними особами між Києвом і ОРДЛО: як вийти з глухого кута

"Це ще важко назвати бізнесом. В нуль ми цього року вийдемо, але торік були в мінусі. Але у нас батько фермер, він нас підтримує, і ми навчені працювати", - сміючись, додає Олександра.

Програма МКЧХ з підтримки мікроекономічних ініціатив діє від 2018 року, розповідає DW речник делегації МКЧХ в Україні Олександр Власенко. За його словами, лише за перше півріччя 2021 року 1021 домогосподарство отримало грошовий грант або матеріали для розширення чи започаткування власного бізнесу. Причому по обидва боки лінії розмежування, уточнює Власенко.

Квітникарство в прифронтовій зоні - справа непроста
Квітникарство в прифронтовій зоні - справа непростаФото: Oleh Klymchuk/DW

"Отримувачі допомоги можуть наймати людей, платити їм зарплату. Тобто кошти від їхньої діяльності залишаються на місці. Ми намагаємося підтримувати проєкти з мультиплікаційним ефектом, коли від втілення ідеї матимуть користь не лише прямі отримувачі допомоги. Важливо знати, що МКЧХ ніколи не фінансує проєкт на сто відсотків, отримувачі мають внести від себе теж якусь частку - майном чи коштами", - пояснює Власенко.

Мед з мінного поля

Олександр Мазаєв з села Новомихайлівка подавався на грант як пасічник. Окремо писала заяву і його дружина Ірина. Вона, зі слів чоловіка, бажала розвивати тваринницьку ферму. Але казала, якщо виграє грант, то віддасть його Олександру, бо той просто марить бджолами, може розповідати про них годинами. Проте виграшною виявилася пропозиція Олександра.

"Минулими роками бджоли брали взятки з мінних полів. Там таке різнотрав'я! А це літо дуже сухе, і ось акація квітне вже втретє! - дивується пасічник. - Цьогоріч маю дивний мед - акацієвий з домішкою барбарису. Тут його цілі хащі".

Читайте також: Німецький публіцист: Війну на Донбасі може зупинити Китай

На його обійсті пахне медом і сіном. Олександр родом з цих країв. Живуть тут з дружиною вже 23 роки. Навчався у Донецьку, за фахом електрослюсар. Змолоду чоловік працював на шахті, потім - у колгоспі. Але отримав серйозну травму, після лікування вирішив господарювати на землі. Отримує від держави 1644 гривні регресної виплати. Якраз заплатити за електроенергію, каже Олександр. Його сім'я живе з того, що виростять самі. Торгували розсадою томатів, розводили на продаж птицю, свиней. Навіть думали розводити страусів. Війна застала його тут, посеред господарства.

"Все роблю своїми руками. Я і автослюсар, і зварювальник, і муляр, і тесля - все вмію зробити. Сам посадив цей сад, - пишається господар. -  Бджіл пробував розводити років п'ятнадцять тому, але по-серйозному ними займаюся шостий рік. У сусіда вийшов рій, він каже - забирай собі. З того і почалося. Сьогодні маю 60 бджолиних сімей, продаю бджоломаток і мед. Мій мед перевіряли на якість і навіть відправили 400 кілограмів на Польщу. Але до промислового рівня мені ще далеко".

Олександр Мазаєв з Новомихайлівки на Донеччині
Олександр Мазаєв з Новомихайлівки на ДонеччиніФото: Oleh Klymchuk/DW

Олександр зіткнувся з нестачею коштів на розвиток пасіки. Коли у Новомихайлівці дали оголошення про гранти від МКЧХ, вирішив взяти участь у конкурсі ідей і виграв. Він теж отримав 50 тисяч гривень, на які купив медогонку, пару вуликів, рамки до них, воскотопку. Каже, якби ще були гранти, ще би пробував виграти. "Це ж як подарунок, - додає він, - а фермеру гроші ніколи не зайві".

Євген Носенко з маріупольського офісу МКЧХ доповнює, що дуже важливою складовою грантової програми є повторний моніторинг використання коштів. Часом реципієнтам потрібна додаткова консультація з менеджменту, як краще розпорядитися коштами, не зазнати зайвих витрат.

Читайте також: Зниклі безвісти на Донбасі. Хто відповідає за пошуки людей?

"Наша мета не стільки шукати порушення у використанні коштів, скільки забезпечити супровід отримувача на час роботи гранту, щоб людина могла ефективно реалізувати свою ідею", - розповідає DW Носенко.

Прифронтова філософія

За інформацією МКЧХ, майже один мільйон українців живуть на Донеччині та Луганщині в умовах конфлікту. Для більшості з них питання економічного виживання часом головніше за питання особистої безпеки. Ці люди розуміють, що ніхто їх ніде не чекає з новим житлом і стабільною роботою. Пасічник Олександр від пережитого за роки війни виробив власну філософську позицію.

"Бджола живе 40 днів, за які збирає чайну ложку нектару. Людське життя довше. І часто замислюєшся: а що корисного зробив у своєму житті ти? - розмірковує чоловік. - Живеш  тут, працюєш, раптом: бах! У 2015 році три снаряди в хату, п'ятнадцять - у город. Сина поранило, оперували в Кураховому. Я вже складав своє майно на причіп трактора - виїжджати. А потім подумали: куди їхати, і на кого кидати свою землю, тварин? Розумію, що страшно. Але ось у сусідній Мар'їнці (розташована безпосередньо поблизу лінії фронту. - Ред.) сім'ї з малими дітьми нікуди не виїздили, живуть, якось працюють. Особисто моя думка: кидати свою землю - це зрада".

Які залишились спогади про дитинство під час конфлікту на сході (01.07.2021)

Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Урсула фон дер Ляєн і Жозеп Боррель

Фон дер Ляєн і Боррель прибули до Києва (онлайн)

Пропустити розділ Більше публікацій DW
На головну сторінку