Експерт: з лінгвістичної точки зору ситуація в Україні ненормальна | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 10.01.2012

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Україна

Експерт: з лінгвістичної точки зору ситуація в Україні ненормальна

Професор Університету Temple University (США) Анета Павленко про втрачання шансів України на мовній ниві, нездорове змагання між українською та російською та двомовну освіту.

Анета Павленко - професор Університету Temple University (США) є одним з провідних світових фахівців з питань багатомовності. 2009 року вона отримала нагороду Світової асоціації вчителів англійської мови TESOL за видатну наукову діяльність, 2006 року - нагороджена Британською асоціацією прикладної лінгвістики за найкращу книгу року. На рахунку Анети Павленко загалом 8 книг присвячених темам двомовності та багатомовності.

Deutsche Welle: Питання мови та політика тісно переплетені в Україні. Якщо хтось говорить про „двомовність“, це часто сприймають як образу на адресу української мови та спробу „розчистити місце“ для російської. В Україні також часто вказують на країни Заходу де, мовляв, національні мови добре захищені. Що ви думаєте з цього приводу?

Анета Павленко: Ви абсолютно праві в тому, що в Україні, принаймні у певних політичних колах термін „двомовність“ - це лайливе слово. Це відрізняє Україну від решти глобалізованого світу, включно із пост-радянськими країнами, такими як Вірменія чи Казахстан, які прагнуть, щоб їхнє населення стало дво- або ж тримовним. 1991 року Україна отримала спадок, про який уряди багатьох країн можуть тільки мріяти - населення, яке однаковою мірою добре володіло одразу двома мовами. Але замість того, щоб використовувати це як стартову позицію і заохочувати людей вчити додаткові мови, українські політики витратили багато часу на те, щоб перетворити двомовне населення на одномовне. З лінгвістичної точки зору - це ненормальна ситуація, адже в усьому світі знання двох мов вважається надбанням.

Deutsche Welle: Українські політики та науковці часто заявляють, що нині потрібно не запроваджувати двомовність, а захищати українську мову...

Анета Павленко: Так, в Україні часто повторюють, що українській мові щось загрожує і вона може зникнути без державної підтримки, тож, для того, щоб захистити українську, потрібно, мовляв, обмежити сфери вживання російської. Це дуже спрощений підхід. Насправді ж мови можуть співіснувати і використовуватися в різних сферах життя. Прикладом цього є багато країн. Водночас, незважаючи на гучні заяви, українські політики не зробили жодних фінансових інвестицій для розвитку української мови й культури. Якщо подивитися на українські книгарні, газетні кіоски, кінотеатри - скрізь домінує продукція російського виробника. Якби українські політики насправді були зацікавлені у відродженні української мови, вони би інвестували у розвиток українського кіно, української преси та української літератури, щоб вони могли конкурувати з російськими. Нині ж відбувається змагання між російською та українською мовою за читачів та глядачів, а українські політики стоять поруч і дивляться, як російська виграє.

Deutsche Welle: Політичні дебати впливають і на шкільну освіту. Складається враження, що й тут все зводиться знову ж таки до змагань - один політичний табір прагне надати більше часу в розкладі українській мові, інший - російській. Чи не варто натомість подумати про запровадження справді двомовної освіти?

Анета Павленко: У світі існує багато моделей двомовної освіти і, я певна, вони могли би підійти й Україні. Але я не думаю, що всі школи мають бути двомовними. Не варто нав'язувати вивчення російської мови тим, хто не хоче її вчити. З іншого боку - російськомовні люди, які хотіли б виростити своїх дітей білінгвами мають отримати таку можливість. Нинішнє українське законодавство прив'язує питання мови до національності. Це дозволяє владі на місцях визначати скільки шкіл з певною мовою навчання має бути у певному місті за національністю мешканців, але бажання людей ігнорується. Все це призводить до того, що діти в родинах, де вдома говорять російською, таки виростають двомовними, але їхні знання російської грамоти є недостатніми. Наглядовий комітет Конвенції захисту мов національних меншин Ради Європи іще 2002 року рекомендував Україні при визначенні мов навчання взяти за головний критерій - „достатній попит“. Я з цим повністю погоджуюся. На мою думку, „достатній попит“ і бажання батьків мають бути головними критеріями.

Розмову записала Тетяна Карпенко
Редактор: Володимир Медяний

DW.COM