1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Відкриття українських архівів спецслужб СРСР: чого чекати
Фото: Fotolia/Tom-Hanisch.de

Відкриття українських архівів спецслужб СРСР: чого чекати

Галина Стадник
10 квітня 2015 р.

В Україні відкрили доступ до архівів репресивних органів комуністичної доби. Водночас висловлюється побоювання, що чимало важливої інформації вже давно знищено.

https://p.dw.com/p/1F62a

Відкриття доступу до архівів радянських спецслужб вкрай важливий для опрацювання минулого, заявляють опитані DW української історики й правозахисники. "Нарешті українці отримали можливість розвінчати історичні міфи, які формувалися роками, - зауважив, зокрема, директор програмної ініціативи "Права людини й правосуддя" Роман Романов. - Це можливість показати, в який спосіб і за яким механізмом тоталітарна система знищувала інакодумство".

Напередодні депутати Верховної Ради підтримали урядовий закон, який відкриває доступ до архівів радянських спецслужб періоду 1917-1991 років. Якщо країна хоче бачити нові правоохоронні органи, нову спецслужбу, методи роботи яких будуть наближені до європейських стандартів, то історія має стати доступною для кожного, наголошує Романов. Без оприлюднення минулого, правоохоронна система не зможе перейти на європейський стандарти роботи. Доказом цього є практика Польщі, Німеччини, Чехії і інших країн, додав експерт.

Особисті трагедії на другий план

Романов констатує, що досі багато хто не хоче доступу до особистих даних, адже дозволено доступ до архівних даних аж до 1991 року. Це означає, що може йтися й про інформацію стосовно досі активних людей. Але суспільний інтерес є пріоритетним, а суспільство хоче знати правду, наголошує правозахисник.

"Зрозуміло, що з появою документів можуть виникати родинні конфлікти, і навіть особисті трагедії, коли люди дізнаватимуться, що саме родичі й друзі їх "здавали", але це все відходить на другий план, коли йдеться про тяжкі злочини проти народу, сталінські репресії", - зауважив Романов.

Однак, якщо йдеться про справи, де особа є жертвою, то закон дозволяє приховати персональні дані. "Жертва може закриту інформацію про себе на 25 років, - каже в коментарі DW один із розробників закону, в.о. директора Центру досліджень визвольного руху Андрій Когут. - Для цього особа має звернутися з письмовою заявою до відповідного органу. Але це не розповсюджується на причетних до злочинів".

Хто цікавитиметься

Когут визначає кілька категорії осіб, що ймовірно стануть активними користувачами архівної інформації. "Зараз особливо активізувалися родичі репресованих, люди хочуть більше дізнатися про долю своїх близьких, які постраждали від режимів. Вони піднімають справи, шукають документи", - каже директор Центру дослідження визвольного руху.

Крім того, доступ до архівних документів може стати в пригоді також іноземним історикам, які цікавляться документами загальносоюзного значення. Приміром, російські історики, які обмежені в доступі до архівів своєї країни, а в Україні зберігаються копії, які тепер стануть доступні, пояснює експерт. Інші категорії - це журналісти та державні інституції, що діятимуть у рамках закону про люстрацію.

Систематизація й оцифровка

Згідно з новим законом, архіви всіх репресивних служб радянського режиму мають бути передані одній інституції - Українському інституту національної пам’яті. Ця структура також переймає на себе відповідальність за систематизацію й оцифровку документів.

Оскільки архіви розпорошені по відомствах, каже Когут, тому на їх систематизацію законодавець виділив два роки. Хоча Польща, приміром, вклалася у два місяці. "Скільки є загалом справ у фондах – невідомо. Приблизно знаємо, що в СБУ залишилося 200 тисяч справ", - каже керівник Центру.

Директор Центру досліджень визвольного руху визнає, що процес систематизації та оцифровки потребує чимало коштів. Він висловив сподівання, що Україні допоможуть іноземні інституції, які зацікавленні в співпраці щодо відновлення історичної пам’яті.

Доступ є - справ немає?

Водночас голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров переконаний, що шукати особистих справ пересічним українцям в архівах спецслужб - справа марна. "У наших архівах дивитися нема чого, там нічого немає, - каже Захаров у розмові з DW. - Якщо приміром в Німеччині, в архівах "штазі" збереглися оперативні справи, то в нас вони були за наказом керівництва давно знищені. Якщо хтось там каже, що можна дізнатись імена "стукачів", то це лише балачки. Цього практично немає". Єдине, що залишилося, за словами правозахисника, - це справи відомих дисидентів та діячів.

Та й самих справ щодо політичних репресій залишилося в архівах не так вже й багато, приблизно це чотири відсотки від загального фонду спецслужби, зауважує Захаров і додає: "Те, що документи стали доступні, - однозначно правильно, але фінансування цієї справи, оцифровка, залишилося відкритим питанням". Зубожілі архівні служби цього зроби не в стані, а на державну допомогу складно розраховувати, пояснює правозахисник.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Обшуки в Києво-Печерській лаврі

СБУ проводить "безпекові заходи" ще на трьох об'єктах УПЦ МП

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку