Вимушені переселенці в Україні: всі сподівання на волонтерів | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 03.08.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Вимушені переселенці в Україні: всі сподівання на волонтерів

Комплексної програми допомоги переселенцям в Україні нема. Ефективну допомогу їм надають благодійні організації та волонтери. Але вони не в стані вирішити всі проблеми.

Подружжя Івана й Оксани з Антрацита нині мешкають у Києві

Подружжя Івана й Оксани з Антрацита нині мешкають у Києві

В Україні нараховується вже майже півмільйона вимушених переселенців з Криму та Донбасу. Якщо бути абсолютно точним, то за даними міністерства соціальної політики України, станом на 27 липня було зареєстровано один мільйон 401 тисяча 113 таких осіб. Переважна більшість переселенців залишається в підконтрольних Україні районах Донецької та Луганської областей, в сусідніх з ними Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях, а також у Києві. Експерти зауважують, що реальні цифри можуть бути значно вищими.

Більшості втікачів і надалі доводиться покладатись на власні сили, допомогу родичів або громадські організації, скаржаться як самі переселенці, так і волонтери. В управлінні верховного комісара ООН у справах біженців неодноразово вказували на брак належної державної політики щодо переселенців.

Втеча від війни

Приклад цьому - доля молодого подружжя Івана й Оксани. Разом з двома дітьми вони переїхали до Києва цієї весни. В їхньому рідному місті Антрациті, Луганської області, вони зазнали всіх страхіть війни і, зокрема, пережили вибух снаряду під самими вікнами свого помешкання. Оксана сказала, що вони виїхали б і раніше. Але син ще немовлям пережив крововилив у мозок. Після складної нейрохірургічної операції матері разом з дитиною довелось місяцями поневірятися по лікарнях.

Донецька акторка Валентина з дочкою

Донецька акторка Валентина з дочкою

Тепер син - інвалід. У такому випадку родина має право на державну допомогу. Але через заплутану бюрократичну процедуру початок виплат затримався на кілька місяців. "Лікування маленького Богдана в нас безоплатне, та необхідні йому ліки коштують тисячі гривень", - зітхає мати.

Жодних сподівань отримати постійне житло в Оксани та Івана поки що нема. Батьки рахують кожну копійку й мусять відмовляти собі навіть у деяких елементарних потребах. Майже всі гроші йдуть на оплату крихітної бюджетної кімнатки в одному з київських готелів, а також на дитячий садочок для старшої доньки. За словами Івана та Оксани, їх виручають пожертви зовсім незнайомих людей та допомога волонтерів.

Без жодних перспектив

52-річна акторка Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру Валентина виїхала в Київ 22 серпня, за день до початку активних бойових дій на Донбасі. "До останнього моменту я сподівалася, що уряд наведе лад і все це сепаратистське марево закінчиться", - сказала вона в інтерв'ю DW. Рішення і нагода виїхати виникло раптово і на збори в неї були лічені години. Встигла взяти з собою лише документи, особисті речі та кота. Жінка й досі вдячна волонтеру, який допоміг залишити Донецьк і їй, і сотням інших донеччан.

Валентина якийсь час жила в друзів у Києві, потім у брата в Славутичі. А згодом її знайомі з Чернігова, звідки вона родом, запропонували пожити в квартирі, що спорожніла після смерті їхньої матері. Разом зі своєю дорослою донькою, яка перебивалася випадковими заробітками, Валентина тепер живе на пенсію 3200 гривень. "Я не знаю, як би економічно вижила, якби не добровільна допомога десятків близьких і далеких друзів і знайомих", - каже Валентина. За її словами, всі вони допомагали хто чим може: хтось дав мішок картоплі, хтось уживаний одяг, хтось гроші.

Волонтерка Леся Литвинова вказує на брак державної структури, відповідальної за вирішення проблем переселенців.

Волонтерка Леся Литвинова вказує на брак державної структури, відповідальної за вирішення проблем переселенців.

На запитання про залишену в Донецьку квартиру Валентина лише зітхає й каже, що намагається про це не думати. "Виходить, що попрацювавши все життя, я на своє помешкання не заробила, і навіть ту квартиру, що мені залишили батьки, тепер не можу передати доньці", - бідкається Валентина. Вона каже, що постійно відчуває невпевненість у майбутньому, безперспективність і безвихідь.

Самоорганізація суспільства

Як і під час подій на Майдані, вимушених переселенців виручає активність простих українців. Вони можуть розраховувати на допомогу волонтерів, але не на державу. Попри те, що кількість вимушених переселенців в Україні наближається до півтора мільйона осіб, лише 13 тисяч з них можуть сподіватись на якийсь притулок, який їм може надати держава. За даними Міжвідомчого координаційного штабу з проблем соціального забезпечення переселенців, в країні нині визначено лише 804 об’єкти різної форми власності, в яких можливе розміщення такої кількості внутрішньо переміщених осіб.

Не дивно, що втікачі з регіонів, де точаться бойові дії, покладають усі сподівання на волонтерів. Так, лише в київському благодійному фонді "Фролівська-9/11" зареєстровано близько 40 тисяч переселенців, розповіла в розмові з DW волонтерка цього фонду Леся Литвинова. За її словами, переселенцям роздають одяг, дитячі речі, побутову хімію, посуд та багато інших необхідних речей.

А от на всі запити про житло для переміщених осіб волонтери отримають самі відмови, каже вона: "Наприклад, в КМДА нам повідомили, що соціального житла в Києві нема, і порадили - цитую: "селити громадян до помешкань волонтерів в інших областях". Литвинова скаржиться, що при уряді досі немає державної структури, яка б відповідала за вирішення проблем переселенців.

DW.COM

Реклама