ХДС озброюється фарбою змін – помаранчевою

Помаранчевий – новий корпоративний колір ХДС, хоча смуги на шестиповерховому будинку штаб-квартири партії вже давно були пофарбувані такою ж барвою. Та й костюм помаранчевого кольору, який Анґела Меркель вбрала не прем’єру опери „Тристан та Ізольда”, якнайкраще пасує до політичної палітри. Нову –головну фарбу запровадив ще Лоренц Майер – попередник теперішнього генерального секретаря – чим налякав партійних функціонерів. Привітна та оптимістична ця фарба – повторював Лоренц Майер, навчившись в політичних імідж-мейкерів та пі-ар технологів. Що помаранчевий стане всесвітньо відомим завдяки однойменній революції в Україні, він тоді ще знати не міг. На початку ери Віллі Брандта, коли серед соціал-демократів ще існувала традиція звертатися один до одного „товариш”, СДПН теж вбиралася у схожі кольори.

Кольорам, чи точніше так званим „кольоровим революціям” присвячує на своїх сторінках коментар видання The Wall Street Journal Europe. На думку авторів статті, подібні зрушення у сусідніх із Росією країнах, дуже нервують Кремль, якщо зважати на останні події.

Лишень нещодавно колишній російський прем’єр Михайло Касьянов долучився до опозиції, але вже став об’єктом кримінального переслідування. Навіть незважаючи на те, що на цій стадії йому не вистачає широкої підтримки, у пресі його визначили, як можливого кандидата на посаду президента Росії 2008 року. Цього було, вочевидь, достатньо, щоб викликати зацікавленість прокуратури. Уряд як раз тільки впорався з прибиранням зі шляху нафтового барона Михайла Ходорковського, ще одного володаря політичних амбіцій, який прагнув бути суперником президента Володимира Путіна.

Зазначає The Wall Street Journal Europe та пише далі про ставлення російського президента до демократичних цінностей.

Містер Путін та його колишні соратники з КДБ роблять усе можливе, щоб демократія не встигла пустити коріння. Про всяк випадок, російський президент минулого тижня заявив, що неурядовим організаціям з закордонною підтримкою, не дозволять втручатися у політичне життя. Кремль вважає їх таємними агентами урядів закордонних держав. „Той, хто платить, той замовляє й музику” – зазначив Путін. А керівник спецслужб звинуватив фундації, до яких доклав руку дядько Сем у організації трояндової та помаранчевої революцій у Грузії та Україні та подіях у Киргизії за останні 18 місяців. Своїми застереженнями про це він поділився з дружніми режимами у Білорусі та Центральній Азії під час саміту колишніх республік СРСР.

Далі The Wall Street Journal Europe робить такий висновок:

Це якийсь особливий менталітет, котрий змушує вірити в те, що за бажанням мільйонів людей у цій частині світу жити у вільній країні, завжди стоїть заколот, організований Заходом. За допомогою критичних зауважень, що робилися останнім часом головним чином США (Німеччина та Франція надають перевагу мовчанці), Путіну дали зрозуміти, що подальше намагання відхапнути іще влади буде йому дорого коштувати.

До іншої теми. Австрійське консервативне видання Die Presse намагається підбити підсумки 100 днів, протягом яких Йозеф Ратцингер керує Католицькою церквою:

Чи були останні 100 дні Бенедикта XVI лише театром? Поки що були лише слова, за якими не послідувало жодних дій. Навколо нього все доволі тихо. За повної мовчанки „Папа Ратцингер”, як його ласкаво називають італійці, намагається повернутися до тієї позиції, за яку його раніше критикували. Він засудив одностатеві шлюби, а разом і „пробні шлюби”. Так само послідовним залишається Ратцингер і щодо благодатної теми „контрацепції”. У одному і тому ж реченні він згадав проституцію, торгівлю людьми, а також вживання контрацептивів. Він тримає курс „так само, як і раніше”.

Пише Die Presse і намагається спрогнозувати подальший перебіг подій.

Якщо Папа й надалі йтиме тим самим шляхом, існує небезпека того, що протестантська церква ще більше відмежується. Надії, на те, що походження Ратцингера з католицько-протестантської країни позитивно вплине на співіснування двох церков, поки що не справдилися.

Огляд європейської преси підготувала Тетяна Карпенко