"Жінки руїн"

Жінки, що розчищають руїни німецьких міст після Другої світової війни, голими руками розбирають тонни важкого каміння, працюють самовіддано та з оптимізмом - саме ця картина надійно закріпилась в колективній пам'яті кількох повоєнних поколінь у Німеччині. Такими роботящі німкені постають в розповідях очевидців та на оригінальних фотографіях, що тиражуються в ЗМІ. Такими їх відтворюють і пам’ятники, встановлені в багатьох німецьких містах. У понятті Trümmerfrauen- "жінки руїн", як прийнято називати німкень повоєнних років, закладено зміст важкої праці, післявоєнної розрухи, відновлення країни. Це, так би мовити, покоління героїнь, що розчистили шлях до німецького "економічного дива".

Явище не мало масового характеру

Однак що в цьому образі правда, а що - перебільшення? Цим питанням зацікавилась історик Леоні Требер. Назва опублікованої нею в 2014 році книги "Міф: жінки руїн" ("Mythos Trümmerfrauen"), в основу якої лягла її кандидатська дисертація, говорить сама за себе. "Під час розчистки завалів у німецьких містах жінки відігравали лише другорядну роль", - так Леоні Требер сформулювала свій головний висновок в інтерв'ю інформаційній агенції edp.

Історик наводить наступні факти: навіть у Берліні, де для розчищення зруйнованих під час війни будівель було залучено порівняно багато - 60 тисяч - важко працюючих жінок, їхня чисельність становила всього лише 5 відсотків жіночого населення міста. Тобто про масовий феномен тут абсолютно не йдеться. У британській окупаційній зоні, за даними Леоні Требер, на розбиранні завалів працювало лише 0,3 відсотка жіночого населення Берліна.

Необхідна допомога населення

Науковець стверджує, що результати дослідження виявились несподіваними і для неї самої: "Я також спершу вірила, що є докази існування великої кількості "жінок руїн" в Німеччині. Аж поки не зрозуміла, як мало нам насправді відомо про процес розчищення міст у повоєнні роки". Темою, яка донині залишалася білою плямою в історії, Леоні Требер займається з 2005 року.

За прибирання руїн відповідали, перш за все, будівельні фірми, котрі мали необхідне обладнання. "Якби цю роботу виконували жінки з відрами в руках, то в нас і зараз всюди були б завали", - вважає Требер.

Щоправда, професійним будівельникам дійсно потрібна була допомога, аби ліквідувати загалом 400 мільйонів кубічних метрів сміття. Після 1945 року на цю роботу відправляли військовополонених та колишніх членів гітлерівської партії НСДАП. Але їхніх зусиль виявилося недостатньо, тому за допомогою звернулися до місцевого населення. На заході Німеччини люди допомагали добровільно, в радянській окупаційній зоні це часто ставало обов’язком.

Інструменталізація образу "жінки руїн"

Німці не поспішали брати участь в розчищанні завалів. Робота ця була клопіткою, небезпечною, та й сприймали її як покарання, каже історик. В Нюрнберзі, наприклад, на заклик міської влади вийти на прибирання вулиць відгукнулись лише 610 чоловіків. Тодішній керівник будівельного відомства назвав такий результат "ганебним" та поскаржився на "байдужість мешканців міста".

У Берліні до робіт з очищення міста жінки були залучені внесенням їх під час розподілу продуктів харчування до другої за обсягом пільг категорії. А для того, аби добровільних помічниць стало якомога більше, ЗМІ навмисне розповсюджували образи веселих, усміхнених жінок, що бадьоро працюють, підкреслює Леоні Требер.

У НДР образ "жінки руїн" слугував представницям слабкої статі стимулом до того, аби отримати традиційно чоловічу спеціальність. А в Західній Німеччині про нього швидко забули. "Упевнена в собі та емансипована жінка, що важко працює, не відповідала консервативному образу 1950-их років", - каже історик.

Спільне в культурі пам'яті на сході та заході Німеччини

В 1980-их роках, коли вчені звернулись до ролі жінок в історії, заговорили про "героїнь відновлення країни". "Жінки руїн" знову стали популярною темою. Свій внесок у зміцнення цього образу в свідомості німців зробила дискусія про врахування часу догляду за дітьми при нарахуванні пенсії представницям старшого покоління.

"Після возз'єднання Німеччини ніхто не ставив під сумнів образ самовідданої "жінки руїн", - відзначає Леоні Требер. - Справа в тому, що він є спільним в культурі пам'яті як в східній, так і в західній частинах країни". Результати дослідницької роботи історика не всі сприймають з розумінням, бо вони змушують переглянути укорінений в свідомості міф. "Звичайно, в Німеччині були сильні жінки, котрі активно працювали на розчищенні завалів після війни, - каже Леоні Требер. - Але вони явно були у меншості, і далеко не завжди розчищали руїни охоче та за власним бажанням".