Наодинці з потрясіннями: як жінки в Україні проживають війну

"Життя в прямому сенсі розділилося на дві частини. Психологічно я просто не могла дихати", - співрозмовниця DW Марія згадує перші місяці повномасштабної війни Росії проти України, яка застала її у рідному Маріуполі. Разом з 10-річною донькою жінка до кінця травня 2022 року лишалася в місті, яке російські війська обстрілювали щодня. Марія не виїжджала через чоловіка, який у лавах Збройних сил України (ЗСУ) обороняв "Азовсталь".

"Коли ми виходили з Маріуполя, донька бачила трупи"

Незабаром він опинився у полоні разом з іншими захисниками та захисницями заводу. Останнє, що Марія чула від нього телефоном перед здачею в полон, жінка розповідає зі сльозами на очах. "Ми ж 15 років жили у цивільному шлюбі. І в той момент він спитав "Ти вийдеш за мене заміж?" А я кажу: "Нам що оце нема про що поговорити? Звісно, вийду! Тільки повертайся!" - згадує жінка, яка після тої розмови нічого не чула про долю коханого.

... У Маріуполі ж не припиняли вбивати цивільних, тож Марія вирішила тікати з міста разом з дитиною. На блокпостах російські військові проводили фільтрацію. Евакуюватися автівкою було неможливо - Марія та її донька пішки діставались з міста до села неподалік. "Потім з'ясувалося, що там від самого початку базувалися орки. Вони звідти стріляли. Коли ми виходили з міста, донька бачила трупи, вона бачила весь цей жах", - пригадує Марія.

Стрес від побаченого наклався на умови життя в окупації: їжу Марія готувала на вогнищі на вулиці, бо у будинку, де вони лишалися по сусідству з російськими солдатами, не було води, газу та електроенергії.

Після евакуації до Києва донька Марії досі долає посттравматичний синдром. А сама жінка - тривожність та проблеми зі сном. Крім цього, каже вона, стан погіршується від незнання того, що з чоловіком. "Мені зараз важко. Після обмінів всі друзі питають мене: "Ну що там? Які в тебе новини?" А мені і так важко, що мій чоловік не потрапив у цей обмін", - зізнається Марія.

Читайте також: Невидимі поранення. Психологічна реабілітація військових

Схожі емоції переживала торік і Галина - мати чотирьох дітей з Боярки на Київщині. У 2022-му її чоловік Володимир загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині, яку обороняв у лавах ЗСУ. Близько трьох місяців Галина сподівалася, що звістка про його смерть помилкова, втім це виявилося правдою. Жінка залишилася сама з дітьми і без роботи.

"Важко це навіть озвучити. В ті перші три місяці я не пам'ятаю, що робила. Я забувала їсти, забувала, що дітей треба годувати. Бувало так: прокидаєшся і думаєш, а раптом це сон? Що робити? Як я з дітьми дам раду?" - пригадує Галина. Психологічний стрес загалом завдав удару і по її фізичному стану. Втім, Галина найбільше хвилюється за дітей. Старші донька та син закрилися у собі, каже вона, а наймолодший син Богдан протягом року так і не усвідомив того, що його батько загинув. "Він перепитує: "А коли війна закінчиться, тато точно не прийде? Його ніяк не можна вилікувати?" - розповідає Галина.

Стан погіршується, до фахівців однак звертаються не одразу

Кожна десята українка, яка нині, під час війни, звертається до фахівців фонду "Голоси дітей", має підвищену тривожність або посттравматичний синдром, стверджує психотерапевтка Тетяна Асланян. Найчастіше жінки, які виховують дітей самотужки через втрату або відсутність партнера поруч, усвідомлюють потребу у кваліфікованій допомозі уже під час гострої фази тривожного стану або навіть депресії. Це проявляється у вигляді критичних проблем зі сном, розладів харчування, апатії або панічних атак.

У дітей - помітний регрес у розвитку. Через це, за спостереженнями Асланян, матері змушені відкладати вступ дітей до дитячого садочка або першого класу школи.  "У нас були випадки, коли діти розмовляли, володіли мовним апаратом, знали слова, але трапилася якась подія, яка їх відштовхнула на пів року або рік в минуле, і дитина переставала розмовляти", - розповідає психотерапевтка.

Читайте також: Як в Україні реабілітують звільнених з полону військовослужбовців

Перший крок на шляху до відновлення як жінок, так і дітей у такому разі, - дати їм повністю відкритися фахівцеві і розповісти усе пережите, пояснює Асланян. Після цього разом з психологами триває пошук внутрішнього ресурсу людини, так званої точки опори, що нагадує врівноважене минуле життя: повернення на роботу, до улюбленого хобі, подорожей, читання книжок, малювання.

Також важлива психоедукація, тобто спілкування із жінкою або дитиною про її емоції, якими вони можуть бути і що є нормою. "Ми розповідаємо, як відбувається стрес, що таке стрес, що з нами, що з нашим мозком, які реакції нормальні", - пояснює Тетяна Асланян.

Реабілітаційні кемпи для жінок та дітей

Вдова Героя України Галина з Київщини та дружина полоненого "азовця" Марія з Маріуполя наважилися звернутися по допомогу до психологів у програмі реабілітації "Camp+" від благодійного фонду "Голоси дітей". Там обидві жінки познайомилися з двома десятками таких самих українок, які пережили ті чи інші трагедії або втрати під час війни.

"Camp+" є безкоштовним тритижневим кемп-ретритом у Карпатах для дорослих та дітей, які зазнали психологічних травм. Родини-учасники проживають у будиночках серед гір та щоденно проходять курс реабілітації з фахівцями. У програмі кемпу - арттерапія, гештальт-терапія, групові та індивідуальні консультації. Таким чином, кажуть волонтери, сім'ї потрапляють у середовище підтримки: фахівці створюють умови, за яких можна безпечно проживати емоції, пов'язані з втратами, невизначеністю та страхом за своїх близьких. На рік фонд "Голоси дітей" організовує чотири заїзди.

Усього за час повномасштабної війни в Україні психологічну реабілітацію у цьому кемпі пройшли понад 200 дітей та 180 дорослих. Умова участі - подача заявки онлайн на сайті фонду та особиста консультація із психотерапевтом, після якої під індивідуальний запит формується місце в групі кемпу. 

Після тритижневої програми родини продовжують індивідуальні заняття із психотерапевтами, а також беруть участь у групових зустрічах. DW побувала на одному з таких колективних сеансів у Києві у фонді "Голоси дітей". На консультацію з коучем-психотерапевткою приїхали більше 10 жінок з дітьми. Серед них і Наталія з Луганщини. Вона віднайшла свій ресурс відновлення у волонтерстві: робить окопні свічки та маскувальні сітки для ЗСУ.

Читайте також: "Ми в дорозі". Як біженцям допомагає арт-терапія

"Сеанси з психологом допомагають повірити у себе"

Разом із 6-річною донькою вони були вимушені покинути зруйновану російськими військовими домівку і переїхати до Києва, доки чоловік Наталії - на фронті. Дитина, за словами жінки, тяжко переживає розлуку з батьком та життя у новому місті. Зокрема, найбільше травмують ракетні обстріли вночі, через що дівчинка перший місяць у столиці взагалі не говорила. "Найтяжче - бачити такий стан дитини. При цьому, завдяки їй я тримаюся, адже я розумію, якщо я зараз впаду духом, що буде з моєю дитиною? І таких жінок багато. Групові сеанси з психологом дуже допомагають повірити в себе", - розповідає Наталія.

Крім психологічної підтримки, фонд "Голоси дітей" також надає гуманітарну та правову допомогу дітям та їх матерям, зокрема з відновленням втрачених документів і пошуками нового житла. Так, нещодавно фонд збудував новий будинок на Чернігівщині для багатодітної родини. За підтримкою українці активно звертаються на онлайн-лінію фонду та у чат-бот.

Загалом за півтора року гуманітарну допомогу отримали понад 14,5 тисячі родин. Керівниця комунікацій благодійного фонду "Голоси дітей" Ольга Тимченко стверджує - мета проєкту захистити дітей та жінок у скрутних обставинах через залучення цілої мережі українських та міжнародних благодійних організацій. "Ми ніколи не жертвізуємо цих людей, ми показуємо, що українські жінки та діти - стійкі, талановиті, творчі, але вони живуть у війні, і їм потрібна допомога", - наголошує Ольга Тимченко.