Ігор Померанцев до 100-ліття Пауля Целана: Павло Львович | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 28.11.2020

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Ігор Померанцев до 100-ліття Пауля Целана: Павло Львович

"Ім'я автора - Paul Celan - мене спантеличило, адже я знав, що прізвище Павла Львовича - Анчель". DW та Meridian Czernowitz презентують серію есеїв до 100-річчя Пауля Целана.

Ігор Померанцев

Ігор Померанцев

До 100-річчя Пауля Целана DW у співпраці з Meridian Czernowitz публікує низку есеїв провідних українських та німецьких майстрів слова, присвячених видатному німецькомовному поету ХХ століття, який народився і виріс у Чернівцях. 

Читайте також: До 100-річчя Пауля Целана: есеї

...Німецько-румунсько-їдuш триглосія Пауля Целана чернівецької доби, його соціальна інтеграція в багатомовному суспільстві Буковини з перманентними змінами офіційних мовних статусів, а також французька пора позначили творчий доробок Целана ще й видатними літературними перекладами. У 1988 році Німецький літературний фонд заснував премію імені Пауля Целана за найвищі перекладацькі досягнення. 

Відгомін буковинського мультикультуралізму і долі Целана в радянських Чернівцях, щоденної оптимістичної драми життя української Буковини і назавжди втраченої культурної субстанції зустрінемо й у рефлексії Ігоря Померанцева - колись чернівецького студента, а нині знаного поета й громадянина світу...

Ігор Померанцев: Павло Львович* (фрагменти)

Так його називали у нас вдома. Мені було років п'ять, коли він уперше прийшов до нас. Я не пам'ятаю, ані який він мав тоді вигляд, ані як розмовляв, ані що говорив. Потім він зник через непорозуміння з батьком. І знову з'явився в моєму житті вже в отроцтві. На той час я знав, що батько познайомився з ним на службі. Батько працював у чернівецькій газеті "Радянська Буковина", а Павло Львович - у румунському додатку до неї Zorile Bucovinei ("Зоря Буковини"). Батько з колегами писали українською передовиці, замітки й фейлетони, а Павло Львович і його румунські колеги перекладали всю цю макулатуру румунською. Обидві газети містилися в одній будівлі на вулиці Українській.

Одного разу Павло Львович зайшов до батька в кабінет, представився і сказав, що не знає, як ліпше перекласти румунською назву батькового фейлетону про рибалок-браконьєрів "Бурлаки на Пруті": румунський читач не знайомий із картиною Рєпіна й не оцінить іронії автора. Батько не впирався і запропонував нову назву: "Уха по-прутськи". На тому й погодилися. Відтоді вони зустрічалися не лише у справах. Павло Львович приходив до нас у гості на вулицю Лермонтова зі своєю дружиною Жизель Неронівною, а мої батьки - до них на вулицю Саксаганського. Павлові Львовичу подобалося, що ми мешкаємо на Лермонтова. Він жартував: "Ось чому я переклав румунською "Героя нашого часу"!"

Зоряна й фатальна мить у батькових стосунках із Павлом Львовичем настала з приїздом до Чернівців популярного московського письменника Костянтина Сімонова, нині майже забутого у себе на батьківщині. Сімонов потішно доповнював дует двох чернівчан: він сильно гаркавив і ковтав літеру "л". Зустрілися вони у нас, оскільки Павло Львович мешкав в однокімнатній квартирі, а ми - у двокімнатній. 1946 року Павло Львович переклав румунською п'єсу Сімонова "Російське питання". Її поставили в Бухаресті, завдяки чому Жизель Неронівна могла ні в чому не відмовляти ні собі, ні чоловікові. Сімонов зовсім не задирав носа, називав батька і Павла Львовича "побратимами по перу" та обіцяв надіслати "визначному румунському перекладачеві й другові" нову п'єсу "Чужа тінь", у якій він "давав по морді" безрідним космополітам. Коли Сімонов пішов, батько сказав: "Павле, може, з тебе досить однієї агітки? Ну гаразд, змішав з гівном Америку, але "безрідні космополіти" - це вже занадто".

Пауль Целан - Павло Львович Ігоря Померанцева

Пауль Целан - "Павло Львович" Ігоря Померанцева

Павло Львович, як виявилося, не знав виразу "безрідні космополіти". Він пообіцяв не перекладати нової п'єси Сімонова, але на батька образився і зник із нашого поля зору на кілька років. Помирилися вони на зборах газети "Радянська Буковина" у 1961 році. На цих зборах журналісти-євреї та українці з усією рішучістю вимагали засудити поета Меєра Хараца, "перевертня", який публікував свої вірші у варшавській єврейській газеті "Голос народу". "Якого народу? Який голос? Чому перевертень знайшов собі покровителів за кордоном? У якій валюті йому платять?". Тоді я і взнав від батька слово "ордалії".

Читайте також: Перекладачі з української на німецьку: хто вони?

Батько й Павло Львович на зборах відмовчалися, але опісля привели Хараца до нас додому - ми ж мали двокімнатну квартиру! - й ось тоді я вперше в житті почув живих поетів. Харац читав своєю рідною мовою - їдишем, і я, хоча й мало що розумів, розчув у його клекоті голос єврейської ліри. Після Хараца вірші читав Павло Львович. У ті часи в Чернівцях довгі радіохвилі густо були населені румунськими голосами, особливо - зірками естради. Я досі пам'ятаю грудний голос Дойни Бадя та її Tango d’amore і Romania mea. Кожна година починалася з оголошення: "Оra exacta". Значно пізніше я зрозумів, що це означає "точний час", але в отроцтві уявляв, що це ім'я румунської поетки, і навіть збирався взяти собі загадкове для російського вуха псевдо Ора Ікзакта. Не таке воно й дурне: хороша поезія завжди показує точний час і знаходить точні слова. Я відразу зрозумів, що Павло Львович читає румунською. На відміну від Хараца, він не клекотів і не брав високих нот, а м'яко й ненав'язливо наспівував своє Tangoul Mortii ("Танго смерті"). Я розрізняв лише окремі слова: negru (чорний), laptele (молоко), german (німецький).

Того вечора Павло Львович забув у нас журнал, де були надруковані його вірші. Я, звичайно, старанно його обстежив, оскільки вперше бачив іноземне видання. Називався журнал Contenporanul, рік і місяць я зрозумів без перекладу: mai, 1947, місце я теж зрозумів: București. Ім'я автора - Paul Celan - мене спантеличило, адже я знав, що прізвище Павла Львовича - Анчель. Але найбільше мене спантеличило ім'я перекладача, та й сам факт його існування. Я ж напевне знав, що Павло Львович - румунський поет і пише румунською. Навіщо ж йому перекладач із чудернацьким іменем Petre Solomon? Хіба Соломон - це не ім'я, а прізвище? Питання ще довго залишалися без відповіді, тим більше, що наступного дня Павло Львович зайшов до нас і забрав журнал.

Ігор Померанцев на резиденції у Meridian Czernowitz

Ігор Померанцев на резиденції у Meridian Czernowitz

1965 року я вступив до Чернівецького університету, в майбутньому - імені Юрія Федьковича. Я мав намір стати філологом і будував райдужні плани. Першого ж дня навчання я зустрів у коридорі нашого корпусу Павла Львовича. Він дуже постарів, але вигляд мав елегантний. На ньому був вельветовий піджак і замшеві черевики - за нашими тодішніми мірками, речі недосяжні. Я не міг відірвати від них очей, і він, наче виправдовуючись, пояснив: "Був із головою міськвиконкому в Яссах, це наше місто-побратим у Румунії. Перекладачем узяли. Ну і труснув молодістю, поштовхався на місцевому товчку. Це мій, можна сказати, закордонний дебют. Пощастило! Ага, мене прийняли до Спілки письменників, у секцію перекладачів. О ні, не вітайте. Це дрібниці". Павло Львович запросив мене заходити на кафедру, де він працює останніми роками. "Це ось там", - махнув він рукою в невизначеному напрямку. Виявилося, що це була кафедра-невидимка, де працювала жменька румунських філологів. За п'ять років навчання я так і не знайшов їхнього кабінету, мовби вони навмисне ховалися.

1970-й рік був для мене дуже важким. Від розриву серця помер мій батько, а наприкінці квітня в Пруті міліціонери виловили тіло Павла Львовича. На похороні було осіб десять-дванадцять. Я був серед тих, хто ніс труну. Труна була легка-легесенька. У могилу її опустили на мотузках. Рабин припильнував, щоб небіжчик лежав у землі належним чином: ногами на схід, головою на захід. Перед похороном рабин псалмів не читав: самогубців не відспівують.

*З російської переклав Олександр Бойченко

DW.COM