Юрій Андрухович: Поети і Надія | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 10.03.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Юрій Андрухович: Поети і Надія

"ХХІ сторіччя в Росії так і не почалося", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.

Юрій Андрухович

Юрій Андрухович

Протягом минулих суботи-неділі світ урешті згадав про ув'язнену і тепер уже смертельно загрожену Надію Савченко. Від польських друзів надійшов текст відкритого листа до європейських лідерів. Я виправив у ньому кілька неточностей (зокрема ту, що президента України згадувалось як Петра Олександровича) і, зрозуміла річ, підписав.

Недільного вечора, коли той самий лист уже наввипередки підписували сотні людей по різних країнах, навіть телеканал EuroNews випустив сюжет про Надію. Щоправда, тривалістю не довше 15-20 секунд. Наступним після нього був сюжет про велетенського восьминога-альбіноса. Тобто ви можете уявити собі, яким ступенем важливості наділили на EuroNews долю Надії з її фактично самотньою боротьбою на межі життя і смерті.

Мою лють на євроньюсівських випускових було тут-таки дещо врівноважено публікацією того ж таки відкритого листа (повного його тексту) на сайті найвпливовішої у Польщі "Ґазети Виборчої". До слова: жоден український сайт, наскільки мені відомо, його не опублікував. Дякую й за те, що деякі хоча б інформували про його існування, приписуючи авторство якимось "західним інтелектуалам".

У понеділок мені випала нагода говорити про цей текст, а значить і про Надію, на прес-конференції у Варшаві. Темою прес-конференції було рішення журі міжнародної поетичної премії ім. Збіґнєва Герберта. Як член журі я мав нагоду сказати дещо більше, ніж просто формулювати свої рефлексії щодо премії та її найновішого лауреата.

Я згадав, як улітку 2014 року (Надію на той час уже пару місяців утримували у воронезькій в'язниці) волонтери з України передали їй книжки, серед яких були й поезії Василя Стуса. В'язничні начальники передачу до Надії не пропустили, мотивуючи тим, що книжки можуть носити "екстремістський характер". Я тоді відреагував на цю "подляну" зокрема й ось таким пасажем: "Випадок із книжками для Надії Савченко показує, що ХХІ сторіччя в Росії так і не почалося. Це архаїчне державне утворення продовжує з усіх своїх поліційних сил чинити перешкоди вільному поширенню думки, слова, тексту. Книжки? Що може бути страшніше? Поезії Василя Стуса? Де ще ви знайдете аж стільки запеклого екстремізму?"

Поезія - та, що велика - не може не мати діла з екстремами. Екстремізм поезії є нормою для висоти її лету. Так утворюються ті зони особливої напруги, де слова перетинаються з жестами, а жести стають вчинками. Василя Стуса (якого гебівські куратори характеризували "патологічно чесним") каральна система вбила ще й за абсолютну незламність. Їм від нього потрібен був компроміс, каяття, "визнання помилок". Але не на того натрапили.

Надія Савченко демонструє стовідсотково те саме. Серед українських політичних в'язнів усіх часів вона рівна лише Стусові.

Говорячи про все це на тій прес-конференції, я не міг не згадати й інше ім’я. Бо мені здається, що в тій книжковій передачі для Надії обов’язково були також і вірші Ліни Костенко. Я не можу знайти цьому ніякого підтвердження, але можу це припускати з величезною ймовірністю.

Дивитись відео 10:13
Now live
10:13 хв

Справа Савченко як тест для Євросоюзу - DW Новини (07.03.2016)

Ліна Костенко захоплювалась (і донині це, мабуть, актуально) творами Збіґнєва Герберта. Коли в Радянській Україні наприкінці 1970-х років готували до друку двотомову антологію польської поезії, вона зняла з неї всі свої переклади на знак протесту проти того, що в ній "не знайдеться місця" для Герберта. Радянські цензори попередили упорядників, що він вельми небажаний. Про Чеслава Мілоша, який саме ставав Нобелівським лауреатом, навіть і мови не було. Але і про Герберта також.

Герберт - поет класичного складу й основоположних етичних цінностей. Есенцією його густо насичених культурними ремінісценціями віршів та спроб є постійне нагадування про висоту людського призначення. Надія Савченко, що фактично на наших очах стає втіленням цієї висоти, не поступаючись ані на крок і стоїчно-зверхньо руйнуючи хитромудрі сценарії своїх катів та диктуючи порядок денний президентам, дипломатам і всіляким іншим, умовно кажучи, впливовим особам, для Герберта могла би стати справжньою героїнею.

Вона перемагає вже й тому, що йде просто - у сенсі Шевченкового "ми просто йшли, у нас нема…". Каральна система дає збій і впирається у власні межі, за якими безсилля. І тут виявляється, що одна окремо взята людська особистість усе ще важить неймовірно багато, бо вона "патологічно чесна" й недосяжна для зла. Системі ж залишається банальний ексцес виконавця, чи то пак фізичне вбивство. А відтак і пришвидшене та дедалі очевидніше розгортання її абсолютного краху.

Аудіо й відео до теми

Реклама