Півстоліття тому: конфронтація на Checkpoint Charlie | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 27.10.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Півстоліття тому: конфронтація на Checkpoint Charlie

50 років тому, 27 жовтня 1961-го, світ став свідком одного з кульмінаційних моментів «холодної війни». В центрі Берліна стояли один навпроти одного радянські та американські танки. На щастя, до «гарячої» війни не дійшло.

Американські солдати на КПП Checkpoint Charley

Американські солдати на КПП Checkpoint Charley

Вони стояли один навпроти одного посеред Берліна: американські танки М-48 та радянські Т-54. Але чи були вони радянськими? Розпізнавальні знаки на танках були замальовані, уніформи танкістів нічим не відрізнялись. А раптом вони розпочнуть стрілянину? Й лише таємна дипломатія, а потім телефонна розмова між тодішнім президентом США Джоном Кеннеді й радянським керівником Нікітою Хрущовим розрядили атмосферу.

Контрольно-пропускний пункт Checkpoint Charley

Сьогодні тут ходять натовпи туристів в пошуках сумнозвісного Берлінського муру, що ділив столицю Німеччини на дві частини. Західний Берлін був сектором американців, британців та французів, східний – радянським. А Checkpoint Charlie був контрольно-пропускним пунктом для військових та дипломатів усіх секторів.

Що залишилось з тих часів в об'єднаному Берліні? Музей Checkpoint Charlie, продавці сувенірів, несправжня табличка із написом: «Ви залишаєте американський сектор». Туристичний кітч, мішура та показуха. Важко навіть уявити, що півсторіччя тому на цьому самому місці ледве не розпочалась третя світова війна. Важко уявити, що тоді увесь світ був занадто молодий та недосвідчений для таких ігор ва-банк.

Західний Берлін як більмо в оці

Нікіта Хрущов, як ніхто інший із радянських вождів, був близький до народу. Грамоти знав не дуже, однак був людиною запальною, швидко захоплювався новими справами. Місяцями він вів з Джоном Кеннеді перемовини, аби вибити для усього Берліна статус «вільного міста», а потім тишком-нишком «інтегрувати» його в НДР, в радянську зону окупації. Ну ж бо, відібрали собі союзники після війни три чверті усієї Німеччини. Мало того – більшу частину Берліна. Навколо НДР – а посередині західний анклав - як більмо в оці.

Задушити Берлін намагався вже і Сталін. В 1948-49 роках він влаштував блокаду міста. Однак меткі американці налаштували повітряний міст й переправляли до міста літаками все необхідне, навіть вугілля. Довелось Йосипу Вісаріоновичу відступити. А нетямущі німці, як тікали із «соціалістичного майбутнього» в капіталістичне сьогодення, так і продовжували бігти. Поки 13 серпня 1961 року влада НДР не почала будувати Берлінський мур.

Ось тут Нікіта Хрущов і вирішив взяти західних союзників «на переляк». Взагалі-то статус Берліна гарантував військовим та дипломатам всіх чотирьох держав свободу пересування. А Нікіта Хрущов, а за ним і влада НДР, наказали їх на схід не пускати. Мовляв, давайте подивимось, що ж придумають західні союзники?

Комуністи розуміють лише мову сили

Британці та французи обмежились лише наріканням на ситуацію, що склалась. Інша справа американський генерал Клей, що командував в той час гарнізоном в Західному Берліні. Він наказав проводити усіх західних союзників через КПП Checkpoint Charlie в супроводі озброєного конвою. А ще локалізував біля КПП танки з бульдозерними щитами, котрі могли легко зруйнувати тоді ще хиткий Берлінський мур.

Можна собі уявити як перелякались американці, коли 27 жовтня зі східної сторони колоною підійшли Т-54, в той час новіші танки радянського виробництва. Вирішувати «проблему» довелось тоді ще зовсім молодому лейтенанту Веренеру Пайку. Його і направили з'ясувати, зрештою, чиї ж то танки? Він перейшов на східну частину, бачить: з одного танку екіпаж кудись подівся. Заглянув Пайк у відкритий люк: всі написи кирилицею. Підкрався до групи танкістів – розмовляють російською. Все зрозуміло: радянські це танки.

В Берліні діло йшло до війни, але німцям про це не повідомили

Що ж до самих німців, то як виявилось пізніше, ні радянське, ні американське керівництво навіть не спромоглось поставити їх на сході та на заході до відома про інцидент. Американці зробили ставку на росіян. Генерал Клей, котрий пройшов вже на той час не одну війну, знав, що у тодішнього головнокомандуючого групою радянських військ Німеччини маршала Івана Конєва також за плечима є досвід війни. А це означає лише одне – поспішних та необдуманих дій не буде.

Так запрацювала таємна дипломатія. В ніч на 28 жовтня брат президента, міністр юстиції США Роберт Кеннеді, зустрівся з агентом ГРУ Георгієм Большаковим у Вашингтоні й почав вимагати виводу радянських танків. Цього разу Хрущов вирішив не перегинати палицю. Справа в тому, що радянські війська в Німеччині мали беззаперечну перевагу у звичайних озброєннях. Американці могли відповісти на вогонь лише атомним ударом. В 10.30 ранку 28 жовтня радянські танки дали задній хід. Однак Нікіта Хрущов був людиною запальною, й рік потому після Берлінської розпочалась криза Карибська.

Сьогодні це все звучить як недолуга казка. Але 50 років тому світ дійсно стояв на межі атомного знищення.

Автор: Олександр Варкентін / Євгенія Куца
Редактор: Євген Тейзе

DW.COM