Право вибрати смерть

Уявіть собі таку ситуацію. Ви потрапили в автокатастрофу, зазнали тяжких травм і впали в кому. Сучасна медицина дозволяє вам жити ще до глибокої старості, лежачи на лікарняному ліжку з купою шлангів, що ведуть до вашого тіла. Може, ви одужаєте, а може й ні.

Чимало німців не вірять в одужання, або вважають життя після тяжкої хвороби не гідним і кажуть, що краще вмерти. Але як сказати про це, коли вже не можеш говорити? Вихід є. В Німеччині він називається Patientenverfügung, у дослівному перекладі – „розпорядження пацієнта”.

Відмова від реанімації

Сьогодні близько восьми мільйонів німців мають цей своєрідний „заповіт”, тобто кожен десятий. Це письмовий документ на кількох сторінках, у якому людина пише, чого вона хоче, і чого не хоче у тій чи іншій ситуації, коли вже не може самостійно повідомити лікарям свою волю.

Як правило, документ починається так: „Я, такий-то, що мешкає за адресою такою-то, розпоряджаюся, що якщо я”... і йдуть варіанти:

– з усією вірогідністю наближаюся безпосередньо до смерті...

– перебуваю на останній стадії невиліковної, смертельної хвороби, навіть якщо час смерті поки передбачити неможливо...

– унаслідок пошкодження мозку... остаточно втратив можливість ясно думати, ухвалювати рішення та вступати в контакт з іншими людьми...

– унаслідок... процесу руйнування мозку... більше не можу самостійно приймати харчі й воду природним способом...

Далі у цьому зразку „розпорядження пацієнта” міністерство юстиції ФРН пропонує низку заходів, від яких можна відмовитися: наприклад, від штучного харчування, чи штучного дихання, одним словом – реанімації.

Або ж навпаки, в розпорядженні можна написати, що ви неодмінно хотіли б, щоб вам максимально довго підтримувати життя, надавали знеболюючи засоби і таке інше.

Неоднозначна правова ситуація

„Заповіти пацієнтів” існують у Німеччині уже понад 20 років і їх треба виконувати. Принципове рішення ухвалила Федеральна рахункова палата.

На практиці ж буває інакше. Оскільки закону немає, лікарі інколи відмовляються виконати волю пацієнта, бо в них з’являються сумніви: чи то в тому, що хворий справді так хотів, чи в тому, що його стан безнадійний. В останньому випадку гарантій не може дати ніхто, бо навіть смертельно хворі одужують, а медицина стає дедалі кращою.

Таким чином, навіть склавши „заповіт пацієнта”, сьогодні німці не можуть бути певні, що він вартий паперу, на якому написаний.

Закон буде, але не скоро

Днями ця чутлива тема, адже йдеться про життя і смерть, вперше стала предметом широких дебатів у німецькому Бундестазі. Думки парламентаріїв розділилися, причому незалежно від фракцій. Одні казали, що Німеччині обов’язково потрібен закон, який би гарантував дотримання „розпоряджень пацієнта”. Мовляв, Конституція ФРН гарантує право вибору, навіть якщо йдеться про вибір не продовжувати життя.

Інші говорили, що такі розпорядження треба обмежити лише тими випадками, коли йдеться про хворобу, що невідворотно веде до смерті. Ось як пояснює таку позицію віце-голова фракції ХДС Вольфґанґ Босбах:

„Люди, чиє життя було врятовано всупереч їхньому попередньому рішенню, потім дуже часто були з цим згодні”.

Проти закону виступають лікарі. Чимало з них вважають, що узагальнити проблему неможливо. Представники церков теж не в захваті і пропонують розбудову хоспісів – будинків для смертельно хворих та ширше застосування знеболювальних засобів.

Між тим політики після дебатів у Бундестазі домовилися готувати пропозиції. Вони не поспішатимуть. Ухвалення закону очікується не раніше 2008 року. Одно вирішено вже зараз: голосуватимуть не як скаже та чи інша партія, а як підкаже серце депутата.