Олександр Ірванець: Ковбаса як символ гріхопадіння | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 25.10.2019

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Олександр Ірванець: Ковбаса як символ гріхопадіння

"Якщо українська література отримає свого нобелівського лауреата, вибух "хейту" буде небувалим", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

Український письменник Олександр Ірванець

Український письменник Олександр Ірванець

Польська письменниця Ольга Токарчук отримала Нобелівську премію з літератури. Про це знають всі, хто цікавиться подіями з царини культури. Її книжки перекладені багатьма мовами, у тому числі й українською, і шанувальників письма цієї авторки в нашій країні теж чимало.

Але в її рідному краї новина про високу відзнаку польської авторки викликала суперечливу реакцію - від захвату й радості до обурення та осуду. Річ у тім, що Ольга Токарчук у своїх творах і публічних виступах неодноразово піддавала сумніву (щоб не сказати "критикувала") певні риси рідного народу, а також суспільні тенденції. Зокрема - толерантність, яка на позір вважалася неодмінною і невід'ємною складовою національного характеру, попри те, що випадки протилежної поведінки не тільки мали місце у щоденному побуті, але й поступово збільшувались кількісно. Ольга Токарчук займала і займає тверду позицію спротиву проявам ксенофобії та расизму. Також вона брала участь у прайдах та демонстраціях на підтримку ЛГБТІ-спільноти - що традиціоналістам-гомофобам сподобатися також не могло. Окрім усіх перелічених вчинків, письменниця також є вегетаріанкою - і навіть у такій безневинній деталі (людина просто відмовилася споживати м'ясо) недоброзичливці теж угледіли щось образливе для себе. А пошукавши в нетрях інтернету і знайшовши фотознімок чи не 20-літньої давнини, на якому Ольга з двома друзями смажить на багатті ковбаску, влаштували смішне й примітивне цькування.

Дорікати людині подібними речами - все одно, що сказати курцеві, який покинув паління давно й безповоротно: "А все-таки ти колись палив". Коли хочеться знайти недоліки, бодай якісь, у загалом позитивного опонента, тоді робиться очевидним безплідність дискусії. Бо на меті не пошук істини, а дріб'язкове бажання придертися, принизити, знівелювати все, що робить ця особа.

На щастя, у Польщі все ж переважає інша тенденція. Пошану висловлюють і звичайні громадяни-читачі, і цілі інституції. Протягом кількох днів у Вроцлаві можна було користуватися громадським транспортом, не купуючи квитка, а натомість пред'явивши будь-яку книжку Ольги Токарчук. Ліс із лип, дубів і буків - усього 25 тисяч дерев - висаджено у Кракові на честь її звитяжного літературного здобутку. Та й зали на її зустрічах з читачами не зяють порожніми кріслами. Тобто здорові сили все ж переважають у польському суспільстві.

В Україні творчість Ольги Токарчук також відома і має достатньо шанувальників. Але оскільки Токарчук - письменниця все ж іноземна (хоча і майже всі наші медіа, і навіть російські згадали про її українське походження), то й рецепцію в суспільстві має відповідну - позитивну і бездоганну. (Закордонне - все хороше, ця істина в багатьох громадян закладена у підсвідомості). Пані Ольга багато разів відвідувала Україну, дружбою з нею пишаються провідні українські літератори й діячі культури. До того ж читання в Україні - заняття все більш елітарне, тому робиться зрозуміло, що потенційні недоброзичливці пані Ольги, праві радикали з гомофобами та їм подібними, просто не читають її. Руки не дійшли.

Наші оборонці духовних цінностей і своїх письменників не дуже читають. Варто згадати, як на Львівському форумі книжка Лариси Денисенко "Майя і її мами", в якій піднімались важливі гендерні питання, викликала обурення і протести нечисленних львівських радикалів. Пікантності ситуації додавав той факт, що книжка вже була випущена кількома накладами, успішно (та без скандалів) продавалась по книгарнях, і тільки третє видання привернуло увагу пильних наглядачів за моральністю.

Легкому "хейту" в Україні письменники все ж час від часу піддаються. Коли Юрій Андрухович десь зо два десятиліття тому заздалегідь звернувся до тодішнього голови Шевченківського комітету Володимира Яворівського з проханням не розглядати його кандидатуру в разі подання, посипалися неприязні коментарі, суть яких зводилась до того, що письменникові, мовляв, ще й не дали тієї нагороди і невідомо, чи він її гідний. І взагалі це образа світлого імені Тараса Григоровича Шевченка.

Також Андрухович був критикований львівськими патріотично налаштованими громадянами літнього віку за окремі епізоди у романі "Дванадцять обручів", де він, як видалося кільком  львів'янам-пенсіонерам, спотворив світлий образ поета Богдана-Ігоря Антонича.

Інша частина суспільства (промосковсько-русофільська) доволі нещадно критикує і паплюжить тих авторів, які симпатизують українському національному відродженню, а особливо - тих, котрі перейшли на українську. Нещодавно їхній сегмент Facebook вибухнув локальним скандалом, коли відома київська критикеса Інна Булкіна була ними зауважена в лавах численної ходи проти капітуляції на початку жовтня. Найстрашнішим закидом фейсбучних недоброзичливців був той факт, що пані Інна - учениця філософа Юрія Лотмана. А учениця Лотмана, на їхню думку, не може йти разом з іншими громадянами України, щоб виразити свій протест проти актуальної політичної ситуації.

І через це вдається угледіти позитив у тому, що українська література досі не має свого нобелівського лауреата. Бо вибух "хейту" в такому разі буде небувалим, у випадку будь-якого імені лауреата. Маються на увазі сьогоднішні провідні письменники - і згаданий вище Юрій Андрухович, і досі не згадана Оксана Забужко, і Андрій Курков, і кілька інших колег по цеху. Неодмінно знайдуться ті, хто "не читали, але засуджують". А придертися до будь-кого буде легко і просто. Бо сосиски на багатті замолоду смажили всі.

Ну хіба - років за 10-15 Нобелівську премію з літератури отримає Сергій Жадан. І це буде бездоганна постать.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.